Війна змінює не лише міста й кордони, але й переписує людську психіку. Те, що раніше здавалося буденністю, стає джерелом неконтрольованої паніки. Гучний звук за вікном, темрява під’їзду, раптовий дзвінок — все це може викликати не просто занепокоєння, а справжній жах. Нові фобії, породжені війною, часто залишаються непомітними для оточення, але впливають на поведінку, рішення і навіть майбутнє суспільства. Вони вкорінюються настільки глибоко, що перестають здаватися відхиленням, а стають постійними супутниками у сучасному житті.
Статистика страхів
Страх – це найдавніший механізм виживання, що супроводжує людство протягом усього його існування. Проте в часи війни цей механізм активується з особливою силою, породжуючи нові, специфічні фобії. Українці, які живуть у реаліях повномасштабної війни, змушені постійно стикатися зі страхами, що стають частиною повсякденного життя. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), тривожними розладами страждають 301 млн людей у всьому світі. Як стверджують фахівці, до фобій схильні 20% людей. Причому ці розлади частіше зустрічаються серед жінок, ніж серед чоловіків.
В Україні війна значно вплинула на психічне здоров’я населення. За оцінками ВООЗ у 2024 році, 9,6 млн людей в Україні мають ризик розвитку психічних розладів або вже живуть із ними, з яких 3,9 млн страждають від середніх до важких симптомів. Цілком зрозуміло, що бойові дії та пов’язані з ними стресові фактори, такі як постійні повітряні тривоги та обстріли, можуть призводити до розвитку різних страхів і тривожних розладів серед населення.
Дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) вказують на те, що 87% українців пережили стресову ситуацію, яка відобразилася на їх здоров’ї:
- 40% українців пережили бомбардування і обстріли;
- 18% відчували безпорадність;
- 14% втратили роботу;
- 3% постраждали від нападу чи пограбування;
- 7% пережили інші стресові ситуації.
Звісно все це не зникає безслідно.
Фобії воєнного часу
Окрім класичних страхів, які мають еволюційне коріння (страх смерті, болю, втрати близьких), сучасна війна формує унікальні фобії, пов’язані з технологіями та урбаністичним середовищем. Ось деякі з них:
- дронофобія – страх перед безпілотниками. У зоні бойових дій звук дронів викликає паніку, адже вони можуть нести загрозу. Навіть у тилових містах люди часто здригаються, почувши схожі звуки;
- сиренофобія – страх перед звуком повітряної тривоги. Дослідження показують, що у багатьох людей цей звук викликає прискорене серцебиття, сплеск кортизолу і навіть панічні атаки;
- темнофобія – страх темряви внаслідок блекаутів. Життя без світла, з відчуттям незахищеності, посилює тривожність, особливо у дітей та людей похилого віку;
- мапофобія – страх дивитися на карти бойових дій. Багато українців уникають оновлень про фронт, адже новини про втрати або захоплення територій викликають сильний стрес.
Війна руйнує базове відчуття безпеки. Коли людина не може контролювати ситуацію, її мозок починає створювати пастки у вигляді ірраціональних страхів. Постійний стрес, гормональні сплески та травматичний досвід перетворюють ці страхи на умовні рефлекси.
За словами лікарки-психотерапевт обласної психіатричної лікарні Ганни Ліходєєвої, кожен п’ятий українець зазнав згубних наслідків для свого психічного здоров’я через війну. За даними МОЗ, близько 15 мільйонів українців потребуватимуть психологічної чи психіатричної підтримки, з них 3–4 мільйони – медикаментозного лікування. Лікарка також вказала на той факт, що українці перебувають у стані колективної травми, тому питання ментального здоров’я безпосередньо пов’язане з психологічним та психіатричним благополуччям.
За її словами, після початку повномасштабного вторгнення кількість звернень до обласної психіатричної лікарні зросла. Якщо у 2021 році за амбулаторною допомогою звернулися 19 тис осіб, то у 2022 році – вже 19,5 тис, з яких 6 тис потребували стаціонарного лікування. При цьому за перші дев’ять місяців 2023 року в стаціонарі пролікували вже 7 тис пацієнтів. Як бачимо, війна спричинила значне зростання випадків тривожних, депресивних і панічних розладів.
Цікаво, що дослідження вчених з Гарвардського університету підтверджують: тривалий стрес змінює роботу амигдали – частини мозку, що відповідає за страх. Війна буквально переналаштовує психіку, змушуючи людей боятися навіть тих речей, які раніше здавалися буденними.
Страх, що керує світом
Фобії супроводжують людство з давніх часів. Вони глибоко вкорінені в нашій психіці, виринають з підсвідомості й змушують нас тремтіти від самого лише уявлення про об’єкт страху. Їх не можна вважати примхою чи вигадкою нашого мозку. Фобії мають глибокі еволюційні корені. Почнемо з життя первісних людей. Виживання залежало від здатності швидко реагувати на загрози. Страх перед зміями, павуками чи висотою був перевагою – ті, хто боявся, рідше гинули. Це називається біологічною підготовкою. Наш мозок закарбовує ті страхи, які допомагали нашим предкам вижити.
Останні дослідження фобій проливають світло на їхні причини та можливі методи лікування. Вчені виявили, що структура мозку людей із фобіями відрізняється від тих, хто страждає на інші тривожні розлади. Аналіз МРТ понад 1,4 тис дітей і дорослих зі специфічними фобіями показав унікальні зміни в мозку цих пацієнтів. Це відкриття може допомогти розробити більш точні методи діагностики та лікування фобій.
Деякі дослідники вважають, що фобії мають еволюційне підґрунтя. Едвард О. Вілсон припускає, що фобії є результатом генетичної еволюції, оскільки на ранніх етапах розвитку людства вони підвищували шанси на виживання. Це означає, що певні страхи могли бути корисними для наших предків і передаватися з покоління в покоління.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) вважається одним із найефективніших методів лікування фобій. Основною технікою є експозиційна терапія, яка полягає в поступовому зіткненні пацієнта з об’єктом страху в контрольованих умовах. Це допомагає зменшити тривожність і навчити мозок нових реакцій на подразник.
Травматичні події, особливо в дитинстві, можуть сприяти розвитку фобій. Наприклад, негативний досвід, пов’язаний з певним об’єктом або ситуацією, може призвести до формування стійкого страху. Крім того, спостереження за реакціями інших людей, особливо батьків, може впливати на розвиток фобій у дітей.
У медичному довіднику США і Канади налічується понад 500 різноманітних фобій. Вперше діагноз фобічної реакції описали в 1952 році в Американській психіатричній асоціації. Тоді поширеними були фобії сифілісу, бруду, закритих чи відкритих місць, тварин. Сучасний світ відкрив доступ до найнеймовірніших фобій, як наприклад, хіппопотомонстросескіпедалофобія – це страх довгих слів. Існує також омфалофобія – страх пупків. Люди, які її мають, бояться навіть торкатися до власного пупка. Деякі фобії можуть бути культурно зумовленими. Так, у Японії є “таїджін кьофусьо” – страх образити когось своєю поведінкою або зовнішнім виглядом. Однією з найпоширеніших є арахнофобія – страх павуків, а от трипофобія (страх скупчення отворів – ред.) хоч і популярна, офіційно фобією не визнана.
За останні десятиріччя кількість фобій зросла втричі, що пояснюється загальним розвитком суспільства, впливом медіаконтенту на людську психіку та іншими факторами. Так, поява ядерної зброї спричинила атомасофобію – страх ядерного вибуху, науковий прогрес призвів до гелленологофобії – страху нерозуміння наукової термінології, а стрімкий розвиток комп’ютерних технологій викликав кіберфобію – страх перед комп’ютерами, що найчастіше зустрічається серед людей старшого віку. Крім того, ідеалізовані образи у кіно та на телебаченні сприяють поширенню обезофобії (страху набрати зайву вагу) та геронтофобії (страху старіння).
Фахівці виділяють три основні групи фобій:
- специфічні (прості),
- соціальні;
- агорафобії.
Специфічні фобії зазвичай зароджуються в дитинстві або в ранньому підлітковому віці. За даними Всесвітнього дослідження психічного здоров’я, проведеного в межах ініціативи ВООЗ, середній вік появи таких фобій серед 124 902 учасників із 22 країн становив 8 років. Водночас вони можуть виникнути у будь-якому віці.
Ще в 1987 році Ларс-Йоран Ост, один із засновників когнітивно-поведінкової терапії у Швеції, встановив, що страх перед тваринами найчастіше розвивається у семирічному віці, фобія крові – у дев’ять років, а клаустрофобія – у 20 років. Дитячі страхи, як правило, швидкоплинні, тоді як ті, що з’являються у дорослому віці, можуть бути стійкими та вимагати лікування.
Цікаво, що частота виникнення нових фобій у жінок знижується до 20 років, після чого знову зростає приблизно у 30. Додатковий пік спостерігається в літньому віці. Автори дослідження, опублікованого в Lancet Psychiatry, припускають, що найбільш значущим демографічним фактором ризику розвитку специфічних фобій є жіноча стать. Водночас усе залежить від типу страху: серед людей, які бояться крові, ін’єкцій і травм, жінки складають від 55% до 70%. Вчені пояснюють це еволюційними чинниками: жінки, ймовірно, схильні уникати небезпеки, оскільки в минулому це могло підвищувати шанси на виживання потомства.
Соціальні фобії характеризуються страхом перед ситуаціями, у яких людина може відчувати дискомфорт або виглядати невпевнено в очах інших. Вони можуть бути як конкретними (наприклад, страх публічних виступів, приймання їжі на людях), так і генералізованими, коли тривога виникає в різних формах соціальної взаємодії. Основною рисою соціальної фобії є страх осуду чи негативної оцінки з боку оточення. Важливо зазначити, що ці прояви зникають, коли людина виконує ті ж дії наодинці, що підтверджує їхній соціальний характер.
На відміну від специфічних фобій, які зазвичай формуються в дитинстві, соціальні фобії найчастіше виникають у підлітковому або молодому віці. Водночас пережите соціальне приниження не завжди призводить до розвитку цього розладу. Так, агорафобія – це страх перед ситуаціями, у яких людина не має легкого доступу до безпечного місця. Він може проявлятися як у відкритих, так і в закритих просторах. Люди з агорафобією часто уникають місць із великим скупченням людей, таких як торгові центри, кінотеатри чи стадіони, а також можуть боятися подорожей і уникати громадського транспорту, включно з автобусами, потягами, літаками та метро.
Світ фобій не обмежується лише поширеними страхами — існують і такі, що можуть здатися незвичайними або навіть парадоксальними. Наприклад:
- Педофобія – страх перед дітьми.
- Коулрофобія – жах перед клоунами (здається, це пояснює чимало кінематографічних жахастиків).
- Алекторофобія – боязнь курчат (і, можливо, перепелиних яєць).
- Пентерафобія – страх перед тещею.
- Аріфмофобія – панічний страх перед цифрами (математика тут явно не союзник).
- Калігінефобія – боязнь красивих жінок. (напевно, це пояснює, чому більшість чоловіків бояться знайомитися з жінками).
- Птеронофобія – страх бути полоскотаним пір’ям (очевидно, непереносимість гусиних пухових ковдр).
- Макрофобія – страх тривалого очікування (черги в поліклініці можуть бути справжнім випробуванням).
- Фобофобія – боязнь самого страху.
- Лаханофобія – страх перед овочами (відмінна відмовка для тих, хто не любить броколі).
- Педіофобія – панічний страх перед ляльками (особливо антикварними).
- Аблутофобія – боязнь купання, прання та будь-якого очищення (сподіваємося, що такі люди не зустрічаються часто).
- Дендрофобія – страх перед деревами (прогулянка в парку – справжній жах).
- Хорофобія – боязнь танців (для когось це просто виправдання, щоб не йти на танцмайданчик).
- Хоміхлофобія – страх перед туманом (Шерлок Холмс би не схвалив).
- Кіпрідофобія – страх повій або зараження венеричними захворюваннями.
- Ніктофобія – боязнь темряви (найпоширеніший страх дитинства).
- Метіфобія – страх перед алкогольними напоями (здається, це рідкість у багатьох країнах).
Як бачимо, фобії бувають найнесподіванішими, і хоч деякі з них можуть звучати кумедно, для тих, хто з ними стикається, це серйозна проблема, яка впливає на якість життя.
Війна не просто загострює вже наявні страхи, а створює абсолютно нові фобії, які до цього не були характерними для мирного життя. Вони формуються як реакція на реальні загрози, стаючи частиною психіки цілих поколінь. Багато з цих страхів можуть залишатися з людьми навіть після завершення воєнних дій, переростаючи у посттравматичний синдром чи змінюючи соціальні норми. Водночас страх може бути не лише деструктивним, а й адаптаційним механізмом: він вчить обережності, швидкому ухваленню рішень і формує колективну відповідальність за безпеку. Те, як суспільство працюватиме з цими фобіями після війни, визначить його майбутню стійкість.
