У суспільстві, яке перебуває в умовах тривалої війни, економічної нестабільності та постійної адаптації до нових реалій, питання професійного самовизначення молоді неодноразово звучить у фоновому режимі — як щось «на потім». Але коли з’являються конкретні цифри й системні результати досліджень, стає зрозуміло: питання не в тому, що підлітки не знають, чим хочуть займатись, а в тому, що механізмів вибору просто немає. Система освіти, ринок праці й очікування самих дітей існують в окремих реальностях, які не перетинаються.
Згідно з результатами дослідження “Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні”, проведеного Фундацією Олени Зеленської у березні 2025 року, кожен п’ятий підліток взагалі не замислювався над тим, яку професію хотів би мати у дорослому житті. Опитування охопило 5089 підлітків віком 13–16 років та стільки ж їхніх батьків або опікунів. Формат був онлайн, відкритий: респондентам пропонувалося власними словами описати бажану професію у 30 років.
Як свідчать результати, лише 30% опитаних підлітків змогли чітко назвати професію або сферу діяльності, у якій вони бачать себе в майбутньому. Це вдвічі нижче за середній показник країн-членів ОЕСР, на який орієнтуються освітні реформи в Україні. У той час як більшість учасників опитування зазначили, що в цілому замислювались над майбутньою професією, лише третина мають хоч якесь конкретне бачення.
У відкритих відповідях підлітки найчастіше посилались на такі чинники, як бажання отримувати високу зарплату, стабільність роботи, її цікавість, користь для суспільства. Часто звучали формулювання “прибуткова”, “улюблена”, “стабільна”, “робота з користю для України”. Ці характеристики лягли в основу шести типових чинників, які формують уявлення дітей про “ідеальну” професію.
Однак насправді це лише загальні уявлення. Що саме стоїть за ними — не завжди зрозуміло. Наприклад, більшість бачить себе в майбутньому за комп’ютером в офісі, у комфортному середовищі. Таку тенденцію окреслила директорка директорату професійно-технічної освіти МОН Ірина Шумік. Вона пояснила, що молоді люди часто очікують високої винагороди при мінімальних зусиллях, і це створює розрив між реальним попитом роботодавців і запитами майбутніх працівників.
Дослідження показало, що найбільше зацікавлення викликають такі сфери, як IT, ЗМІ, юриспруденція, дизайн, автомобільний бізнес, медицина, освіта, держслужба, агропромисловість, оборонна галузь та логістика. Усього виявлено 20 напрямів, які діти вважають привабливими. Зазначено чітку гендерну різницю: дівчата частіше обирають ЗМІ та медицину, а хлопці — автосервіс, транспорт, логістику та ІТ. Крім того, дівчата загалом частіше замислюються про майбутню професію: 85% проти 74% серед хлопців.
Однак якщо співставити популярні уявлення підлітків з реальним станом ринку праці — виникає розрив. Під час презентації дослідження Олена Зеленська звернула увагу на цю розбіжність. Вона навела приклад: насправді найбільше затребуваними в Україні є бухгалтери, інженери, лікарі, вчителі, технологи, економісти, а серед робітничих професій — водії, слюсарі, електромонтажники, комплектувальники. Проте ці напрями фактично не з’являються в уявленнях підлітків про власне майбутнє. За її словами, “мрії дітей взагалі ізольовані від реального стану. Це — паралельний світ”.
Також дослідження виявило вкрай обмежену присутність професійної орієнтації у школах. Підлітки базують уявлення про роботу переважно на розмовах з батьками. Лише 3% респондентів мали досвід стажування, 7% — зустрічей із кар’єрними радниками, 11% — екскурсій на підприємства. У сільській місцевості ситуація ускладнена: відсутність позашкільних центрів, низька логістична доступність, відсутність цифрової інфраструктури.
Таким чином, професійне самовизначення українських підлітків залишається несформованим, а уява про майбутнє найчастіше будується на умовних образах, які не мають точок дотику з економікою або реальними вакансіями. При цьому в країні відсутня система, яка допомагає цей вибір зробити. В результаті маємо цифру: кожен п’ятий підліток в Україні взагалі не думав, ким хоче бути в дорослому житті. І це не дитяча розгубленість, а системна проблема.
