У вересні 2025 року в Молдові відбудуться парламентські вибори, які можуть докорінно змінити геополітичну траєкторію країни. На тлі війни в Україні, тиску Росії та зусиль ЄС інтегрувати Кишинів до свого простору, доля виборів у Молдові набула значення далеко за межами її кордонів. Як і в 2019-му, Захід сподівається на проєвропейську перемогу. Проте цього разу сценарій значно складніший – проросійські сили консолідуються, а Кремль активізував усі важелі впливу.
Коли відбудуться парламентські вибори в Молдові?
28 вересня 2025 року у Молдові пройдуть парламентські вибори, які можуть докорінно змінити геополітичну траєкторію країни. Цю дату затвердив парламент 17 квітня, підтримавши пропозицію правлячої проєвропейської партії “Дія і солідарність” (PAS). За відповідне рішення проголосували 57 депутатів, тоді як 32 – утрималися.
Опозиція наполягала на проведенні виборів раніше – 27 липня, аргументуючи свою позицію тим, що літній період є зручнішим для організації кампанії. Проте голова юридичного комітету парламенту, депутатка PAS Вероніка Рошка пояснила, що обрана дата відповідає чинній правовій базі й не суперечить конституційним вимогам щодо термінів завершення мандату чинного складу парламенту.
Від Шора до Ренато Усатого: нова конфігурація проросійського табору
Після заборони проросійської партії «Шор» у 2023 році та втечі її лідера Ілана Шора до Росії, політичний вакуум в антизахідному таборі почали заповнювати інші сили. Шор, якому було заборонено займатися політикою, не полишає спроб впливати на ситуацію – під егідою “Побєда” (“Перемога”) він створив платформу, яка стала своєрідним дахом для низки антиурядових протестів та медіакампаній.
Водночас на перший план вийшов колишній мер Бельц Ренато Усатий – популіст з проросійськими меседжами, який намагається дистанціюватися від одіозного Шора, але активно критикує чинну владу та курс на євроінтеграцію. Його партія, за даними останніх соціологічних опитувань, має всі шанси пройти до парламенту.
Не менш важливою є і роль “Руху за народ” – нової платформи, що позиціонує себе як «народну опозицію до Санду», котра акумулює незадоволення серед електорату півдня та регіонів. Саме там знаходиться ядро підтримки проросійських сил.
Російська стратегія: гроші, медіа, провокації
Аналітики Atlantic Council та CEPA попереджають: Кремль реалізує багатоканальну кампанію з дестабілізації Молдови. Зокрема, йдеться про:
Фінансування підконтрольних партій і активістів, попри формальну заборону їхньої діяльності. Шор, якому оголошено вирок у справі про крадіжку мільярда доларів із молдовських банків, залишається ключовим гаманцем Москви на молдовському напрямку.
Інформаційну війну через Telegram, YouTube і локальні ЗМІ, що формують альтернативну картину світу для російськомовного населення країни.
Провокування протестної активності, зокрема під приводом соціального невдоволення, підвищення тарифів або питань безпеки.
Після 2022 року Молдова стає мішенню подібної тактики дедалі частіше. Наприклад, у 2023 році українська розвідка оприлюднила докази, що ФСБ координувала фінансування масових протестів у Кишиневі. У 2024-му було зафіксовано нові спроби підкупу політиків і вкидання готівки на організацію і проведення кампаній антиурядових сил.
Позиція Європейського Союзу: підтримка зі сподіванням
Брюссель чітко артикулював: європейське майбутнє Молдови залежить від перемоги демократичних проєвропейських сил. У червні 2025 року в Молдові стартували переговори про вступ до ЄС, і це стало символічним здобутком президентки Майї Санду. Проте, як наголошує директорка Інституту європейської політики у Берліні Маріон Епп, “будь-який проросійський уряд, навіть коаліційний, може заблокувати процес на роки”.
Євросоюз посилив допомогу Кишиневу – фінансову, енергетичну та безпекову. У липні 2025 року ухвалено рішення про надання Молдові макрофінансової підтримки на 150 млн євро та початок пілотної місії з підготовки антикорупційних суддів. Втім, у Брюсселі визнають: ідеться радше про політичний жест солідарності, ніж про інструмент, здатний докорінно змінити ситуацію.
Ризик «словенського» сценарію: перемога на президентських, поразка на парламентських
Згідно з опитуванням, оприлюдненим у вівторок, зазначає Reuters, Партія дії та солідарності (PAS), яку очолює Майя Санду, лідирує з 27,4% електоральної підтримки напередодні парламентських виборів, запланованих на вересень. Значно нижчі показники мають проросійські опозиційні соціалісти – 10,4%, а блок «Перемога», пов’язаний з Іланом Шором, – лише 6,2%.
Водночас на тлі стабільно високого рейтингу самої президентки (майже 45% за останніми опитуваннями), PAS поступово втрачає парламентську перевагу. Причини – втома виборців від незавершених реформ, слабка кадрова політика, складнощі в енергетичному секторі та зростаюча недовіра до перебігу судової реформи. У підсумку дедалі реалістичнішим виглядає сценарій, за якого PAS не зможе сформувати більшість – навіть у союзі з меншими проєвропейськими партіями.
У політичному дискурсі дедалі частіше з’являється словосполучення «словенський сценарій» – про ситуацію, коли президент, попри високий рейтинг і проєвропейську риторику, виявляється бездіяльним через ворожий або байдужий парламент. У Словенії саме так сталося після обрання Наташі Пірц Мусар: її прогресивні ідеї розбивалися об стіну парламентської інерції.
У Молдові ризики аналогічні. Майя Санду залишається найпопулярнішим політиком країни, проте її партія стрімко втрачає позиції. Якщо PAS не зможе втримати контроль у законодавчому органі, країна отримає проєвропейського президента – без важелів. А Кремль – ще одну шпарину для тиску, цього разу через депутатів, кулуарні домовленості та “технократичні” уряди.
Ризики для України: як парламентські вибори в Молдові можуть змінити безпекову реальність на півдні
Майбутні вибори в Молдові – це не лише внутрішній виклик для Кишинева, а й потенційна загроза для України. Як зазначає політолог В’ячеслав Потапенко, російський вплив на молдовські вибори давно перестав бути таємницею: Москва цілеспрямовано підтримує проросійські сили, особливо в автономіях і регіонах, де традиційно сильні позиції партії Шора та подібних рухів. За цим стоїть, зокрема, апарат адміністрації Путіна,зокрема, заступник глави адміністрації Сергій Кирієнко, який, за даними експертів, координує інформаційні та політичні кампанії Кремля в Молдові.
Ставки високі. Кордон із Молдовою має критичне значення для півдня України: частина Одещини залежить від постачання електроенергії саме з молдовської території, а також від транзиту до Румунії. Зміна курсу в Кишиневі, особливо за умов реваншу проросійських партій, може означати блокування цього транзиту або, в гіршому випадку, відкриття ще одного вразливого флангу для України.
Окрему тривогу викликає ситуація в Придністров’ї. Присутність російського військового контингенту на лівому березі Дністра досі не врегульована, а потенційна зміна політичного курсу в парламенті може легалізувати його перебування. За словами Потапенка, це створює «пряму загрозу Одесі та південним регіонам».
До політичних, енергетичних і військових чинників додається ще один – релігійний. Молдова розділена між впливом Румунської та Російської православних церков, і цей поділ Кремль активно експлуатує, як і в Україні до 2022 року.
Усе це доповнюється геополітичною динамікою. Після отримання статусу кандидата на вступ до ЄС у 2022 році Молдова й Україна рухались синхронно. Проте війна відклала перспективи членства для Києва і виникла спокуса “відчепити” Молдову, просуваючи її євроінтеграцію окремо. Україна проти. ЄС — поки що теж. Але політична невизначеність, як і надмірні очікування, грають на руку опонентам європейського курсу.
Проросійські сили апелюють до «реалістичних» обіцянок – дешевий газ, мир і стабільність – замість “європейського журавля в небі”. За такої ситуації багато залежатиме від голосів молдовської діаспори, яка живе в ЄС. Якщо емігранти виявляться пасивними, а проросійський електорат у Придністров’ї та Гагаузії – мобілізованим, результат може змінити не лише політичну мапу Молдови, а й баланс безпеки на південному заході України.
Кремль у Молдові: фантом перевороту чи реальна загроза?
Після провалу спроби дестабілізації Молдови у 2023 році Москва, здається, не відмовилася від своїх планів. Уже тоді, як заявила президентка Майя Санду, російські спецслужби готували насильницьке повалення влади з метою встановлення в Кишиневі маріонеткового уряду. Йшлося не лише про підривну діяльність, а й про спроби організувати провокації та «фальшиві прапори» у Придністров’ї – сценарій, знайомий з Донбасу.
Після публічних заяв уряду, в тому числі прем’єра Доріна Речана про демілітаризацію Придністров’я та вимогу вивести звідти російські війська, тон Кремля різко загострився. Російське МЗС заявило, що будь-яка загроза “миротворцям” у регіоні буде вважатися нападом на Росію. Одночасно з’явилися аналітичні оцінки, що Москва може активізувати гібридну кампанію через Придністров’я і Гагаузію, аби зірвати курс Молдови на євроінтеграцію.
У 2024 році, напередодні президентських виборів, у країні відновили бомбосховища. Після перемоги проєвропейської Санду загроза не зникла, а лише набула нових форм. У червні 2025 року прем’єр Речан повідомив про дані розвідки: Кремль розглядає план введення до 10 тисяч військових у Придністров’я – демонстративний тиск як на Молдову, так і на південний фланг України та навіть Румунію. Оцінку поділяє Іон Маноле, керівник молдовської правозахисної організації Promo-LEX. Він застерігає, що у разі приходу до влади проросійського уряду в Кишиневі, Молдова може перетворитися на другу Білорусь – плацдарм для гібридних атак і операцій під чужим прапором проти України (Polska Agencja Prasowa, 4 квітня). Експерт звертає увагу на те, що Росія нині робить ставку на гібридні методи, не пов’язані з відкритим військовим конфліктом: дезінформацію, пропаганду і корупцію. Водночас вони не виключають, що у разі політичної поразки проросійських сил Кремль може вдатися до організації збройного повстання на кшталт Донбасу на території Молдови.
Однак здійснити такий сценарій Кремлю буде непросто. Як зазначає британський аналітик Едвард Лукас, Молдова практично ізольована географічно – її єдиний порт Джурджулешти тісно співпрацює з Україною, а будь-яке російське підкріплення морем чи повітрям зустріло б спротив Києва. Та, попри це, Москва має іншу карту – внутрішній саботаж.
Експерти вказують, що у Придністров’ї та Гагаузії існує достатній кадровий потенціал для запуску деструктивних сценаріїв. Росія дедалі більше покладається на інструменти м’якої сили – дезінформацію, політичну корупцію, залучення проросійських партій і громадських рухів. За словами Іона Маноле з організації Promo-LEX, якщо у вересні 2025 року перемогу здобудуть проросійські сили, Молдова може перетворитися на “другу Білорусь” – майданчик для операцій проти України.
