Україна продовжує боротьбу не лише на фронтах, а й у тіні найтрагічніших проявів цієї війни — боротьбу за своїх дітей. Повернення малолітніх громадян з Росії та тимчасово окупованих територій стало однією з найгостріших і найболючіших тем сучасного етапу конфлікту. Це не лише юридичне чи політичне питання, а глибока рана на тілі нації, яка щодня намагається не лише захистити себе, а й не втратити майбутнє. Цього разу додому вдалося повернути ще одинадцять українських дітей, яких незаконно вивезли під час бойових дій та окупації.
Від депортації до порятунку: повернення українських дітей
Завдяки посередницькій ролі Держави Катар Україна змогла повернути 11 дітей, які перебували на території Росії або на тимчасово окупованих землях. Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. За його словами, наймолодшій дитині, яку вдалося повернути, виповнилося 10 років, а найстаршій — 17.
Діти, які перебували як на території Російської Федерації, так і на окупованих частинах України, знову опинилися у себе вдома — у правовому, фізичному та емоційному сенсі. Але шлях до цього повернення — складний, заплутаний, а часом і небезпечний.
Повернення цих дітей стало можливим завдяки цілої низці узгоджених дій: міжвідомчій співпраці в межах України, взаємодії з закордонними партнерами, налагодженим каналам комунікації, юридичному оформленню, психологічному супроводу. Кожна така операція — не просто технічна процедура, а поєднання дипломатії, логістики та моральної відповідальності.
За словами Лубінця, за цими перемогами стоїть цілий ланцюг рішень: від верифікації даних і перевірки особистостей дітей до залучення закордонних структур, здатних впливати на ситуацію. І водночас — це історії дітей, яких війна вирвала з домівок, позбавила звичних життєвих орієнтирів і помістила в нову реальність, де все було незнайомим, а іноді — ворожим.
Історії повернення: не числа, а долі
Цього разу в центрі уваги опинилися кілька надзвичайно чутливих випадків. Одним з них є історія тринадцятирічної дівчинки з Донеччини. Після початку війни вона залишилася під наглядом бабусі на окупованій території, тоді як її мати потрапила в полон. Життя цієї дитини на окупованих землях тривало понад рік. Лише після звільнення матері у квітні 2023 року з’явилася реальна можливість повернути дівчинку до повноцінного життя в родині. Сам момент возз’єднання родини, як зазначає омбудсман, не можна описати лише сухими термінами: це — тріумф людяності, співчуття й витримки.
Інша історія — про п’ятьох дітей з однієї родини. Під час активних бойових дій опікун вивіз їх до Росії. Можливо, з наміром вберегти від війни. Але життя там не стало для них рятівним: із часом діти самостійно вийшли на зв’язок із рідною сестрою в Україні. Вони відкрито заявили, що хочуть повернутися додому. І держава зробила все можливе, аби цей крик про допомогу не залишився без відповіді.
Ці історії — лише кілька штрихів до масштабної проблеми. Кожна цифра — не просто статистика. За кожною стоїть особистість: травмована, але незламна. Дитина, яка вчора ще мовчала зі страху, а сьогодні знову розмовляє українською.
Незаконне вивезення: що каже міжнародне право
Юридично вивезення українських дітей до Росії або на окуповані території є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевських конвенцій. Це — примусова депортація, що визнається воєнним злочином. Саме тому ця тема стала предметом розгляду Міжнародного кримінального суду. Відомо, що з цього приводу було видано ордер на арешт Володимира Путіна та російської омбудсменки Марії Львової-Бєлової.
Повернення кожної дитини — це не просто акт гуманізму, а й юридичний прецедент. Він зміцнює позиції України на міжнародній арені, доводить спроможність української держави захищати своїх громадян і підкреслює злочинність дій держави-окупанта.
Психологічна реабілітація дітей
Діти, яких повертають, мають за плечима досвід життя в ізоляції, часто — в умовах насильницької русифікації або ідеологічного тиску. Для них повернення — це не лише переміщення в просторі, а також емоційне й ментальне відновлення. Саме тому, як наголосив Лубінець, надзвичайно важливим є надання психологічної допомоги. Дитина має не просто приїхати — вона повинна повернутися в середовище, яке знову стане для неї безпечним.
І тут роль держави, волонтерських організацій, психологів, педагогів є незамінною. Їм належить допомогти дітям знову відчути себе вільними, навчити їх довіряти дорослим і власному досвіду, який надто часто був знецінений або деформований окупаційною пропагандою.
Над чим ще працює Україна
Влада не припиняє зусиль щодо ідентифікації інших депортованих дітей. Робота ведеться в умовах обмеженого доступу до окупованих територій, приховування інформації з боку РФ, перешкод у вигляді маніпуляцій із документами та іменами. Але навіть у таких складних умовах уже вдалося повернути сотні дітей — результат постійної боротьби за кожну долю.
У цьому процесі важливо також інформувати міжнародну спільноту. Україна намагається максимально привертати увагу партнерів, долучати міжнародні інституції, створювати механізми тиску на країну-агресора.
Повернення дітей, незаконно вивезених до Росії чи на окуповані території, є складним і багаторівневим процесом, у якому поєднуються дипломатія, юридична робота, міжнародне співробітництво та індивідуальний підхід до кожної історії. Він засвідчує, що навіть в умовах війни можливо відстоювати базові права дитини, зокрема право на сім’ю, громадянство та захист від примусової депортації.
