Війна забирає в українських дітей дитинство, руйнує їхні мрії та калічить життя. Російські обстріли щодня завдають болю: діти гинуть, отримують важкі поранення, втрачають дім і звичний світ. Кожна така історія — це не просто статистика, а людські долі, зруйновані війною.
Серед цих історій — доля 14-річної Віки з Херсона. Про неї розповіли у київській лікарні “Охматдит”. У ніч на 3 вересня в будинку, де жила Віка, пролунав потужний вибух. Це був черговий російський обстріл. Мати почула крик доньки, забігла в кімнату й побачила страшну картину: кров, потрощену праву руку й ліву, яка трималася лише на пошкоджених м’язах.
Під обстрілами Віку доставили до Херсонської лікарні. Лікарі встановили на обох руках апарати зовнішньої фіксації кісток і дренаж грудної клітки. Через важкий стан дівчинку евакуювали до “Охматдиту” в Києві. Там за її життя боролися команди мікрохірургів, ортопедів, травматологів і торакальних хірургів. У дівчинки була важка комбінована травма: пошкоджені обидві верхні кінцівки та проникаюча травма грудної клітки. Торакальні хірурги доглядали за дренажем — системою, яка виводила повітря з плевральної порожнини, щоб відновити функцію дихання. При цьому на правій руці були пошкоджені всі згиначі пальців і кисті — м’язи й сухожилля, які відповідають за рухливість. Хірурги зробили низку операцій, відновлюючи кожен м’яз і нерв.
Проте найсерйозніша проблема стосувалася лівої руки дівчинки. Треба було обрати — залишити кінцівку чи ампутувати її. Всі артерії, судини та нерви були зруйновані. Доплерографія показала, що шансів врятувати кінцівку немає. Лікарі змушені були ухвалити важке, але необхідне рішення — ампутацію.
“Це було одне з найважчих рішень — відібрати в дитини руку. Ми до останнього шукали хоча б одну цілу артерію, але марно. Ми до останнього шукали хоча б одну цілу артерію, але дарма – всі артерії, судини й нерви були зруйновані. Рука трималася лише на м’язах. Доплерографія підтвердила: шансів врятувати кінцівку немає”, — розповів мікрохірург Олександр Яворський.
Віка перенесла численні операції, складні процедури та місяці фізичної терапії. Велика робота була проведена з психологом, адже Віці довелося прийняти нову реальність.
“Віка подорослішала. Вона вже усвідомлює, що у неї немає руки, що їй треба пристосовуватися до іншого життя. Велика робота проведена з психологом Тетяною. Вона нам дуже допомогла”, — ділиться мама дівчинки.
Під час лікування Віка старанно розробляла праву руку. Спочатку вона навіть ложку тримати не могла, а зараз впевнено користується телефоном.
“Все її життя залежатиме від цієї руки — навчання, робота, побут. Важливо, щоб вона максимально відновилася”, — наголошує фізичний терапевт Валерій Панченко.
Попереду — тривала реабілітація та підготовка до протезування. Але Віка не здається. Вона мріє повернутися до улюблених справ: робити манікюр, плести браслети з бісеру, малювати яскраві картини. Найбільше ж її бажання — повернутися до рідного Херсона, побачити рідний дім, обійняти друзів і знову відчути тепло рідного міста.
Всі ми бажаємо Віці легкої реабілітації та здійснення її мрій. Щира вдячність медикам “Охматдиту” за їхню щоденну боротьбу за життя дітей, за шанс на майбутнє, яке обов’язково буде щасливим.
