Знімали на телефон людину, яка тоне, але не допомогли: підліткова байдужість у час війни (відео)
Повномасштабна війна, яку українські діти переживають з 2022 року, мала б навчити їх цінності людського життя, співчуття, готовності допомогти ближньому. Однак численні події, які фіксуються в реальному житті та соціальних мережах, ставлять під сумнів цей очікуваний ефект. У воєнних умовах, коли дорослі та діти щодня читають новини про загибель, руйнування, травми, формування емпатії не завжди відбувається природно. Навпаки — в частини підлітків спостерігається зниження рівня чутливості до чужого болю, відчуження, агресивність або байдужість, замаскована під «норму». Поведінка, яка ще кілька років тому здавалася б шокуючою, сьогодні вже сприймається як чергове цікаве відео, яке користувач перегляне — і перейде до наступного.
Саме так сталося 10 травня у Дніпрі. Група підлітків — дві дівчини та хлопець віком 13–14 років — спокійно знімала на відео чоловіка, який тонув у водоймі кар’єру на житломасиві Червоний Камінь. Людина перебувала у воді на відстані близько семи метрів від берега, і потребувала негайної допомоги. Проте жоден з підлітків не викликав рятувальників, не звернувся до дорослих і не зробив жодної спроби допомогти або навіть повідомити про подію.
Відео, оприлюднене в соцмережах, спричинило шквал обурення. Більшість користувачів звертали увагу не лише на сам факт зйомки, а й на емоційно нейтральну або навіть розважену реакцію за кадром. Замість страху, занепокоєння, спроб зупинити трагедію — мовчазне спостереження й запис на телефон. Тіло 67-річного чоловіка, як згодом повідомили у поліції, дістали з води вже мертвим. Причина смерті — утоплення.
Тіло чоловіка доправили до берега за допомогою водолазного спорядження та мотузки. Рятувальники прибули на місце лише після того, як про інцидент повідомили сторонні свідки. До цього моменту допомоги чоловікові не було надано, а час, який міг урятувати життя, було втрачено.
Поліція Дніпра оперативно встановила особи дітей, які знімали відео. Вони не перебували на обліку, не мали порушень, є вихідцями з благополучних родин. Правоохоронці повідомили, що за вказаним фактом вирішується питання щодо відкриття кримінального провадження за ст. 136 Кримінального кодексу України (ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані). Остаточне рішення про кримінальну відповідальність буде ухвалене після аналізу всіх обставин.
Психологи вказують на складну й неоднозначну причину такої поведінки, зазначаючи, що довготривалий стрес і інформаційне перенасичення, пов’язані з війною, можуть призводити до емоційного відключення. Дитина, яка тривалий час живе в умовах тривоги, новин про смерті, втрачає здатність миттєво реагувати на чужу біду. Вмикається механізм «емоційного вимкнення» — захисна реакція психіки. До цього додається ефект спостерігача: кожен думає, що допоможе хтось інший, візьме відповідальність хтось інший.
Поведінка підлітків у цьому випадку є симптомом ширшого процесу. Частина підлітків в Україні, особливо в містах, що перебувають під постійною загрозою обстрілів, демонструє підвищену жорсткість, цинізм, втрату меж між реальністю і віртуальністю. Знімати події на камеру замість того, щоб у них втручатися, стало для багатьох нормою. Відеофіксація є першим імпульсом, а не співчуттям чи дією. Це пов’язано і з тиском цифрового середовища, і з деформацією моральних орієнтирів, яку посилила війна.
Соціальна відповідальність у підлітковому віці формується не тільки в сім’ї, а й у навчальному середовищі, в медіаполі, у спільнотах, до яких належить дитина. І якщо ці середовища також охоплені апатією, тривожністю, фрустрацією — то складно очікувати, що діти будуть здатні діяти інакше, ніж дорослі, які їх оточують. У цьому контексті злочин — не лише те, що зроблено. Це й те, чого не зроблено.
Подія в Дніпрі ще не отримала фінальної юридичної оцінки, але вона є тривожним сигналом. Війна загострила відчуття страху, зробила багато підлітків замкнутими, емоційно виснаженими або, навпаки, — демонстративно байдужими. Їхня реакція в екстремальних ситуаціях дедалі частіше визначається не етичними уявленнями, а звичкою до візуального фіксування і спостереження. Війна, яка мала б навчити цінувати життя, для багатьох дітей стала фоном до буднів. І це — один з найбільш тривожних наслідків тривалого конфлікту, про який суспільство має говорити чесно, доки не стало запізно.
