Про знущання в армії довгий час говорили тихо або взагалі мовчали, але війна повернула нас до реалій, де системні скандали в ній не тільки не зникли, а проявляються ще болючіше. Нещодавні історії, що приголомшують своєю жорстокістю та цинізмом, вказують на проблему, яка роками перекладалася з одного рівня влади на інший і все ж таки зараз вийшла на поверхню. Замість того, щоб в умовах війни створювати міцну команду, де кожен стає підтримкою і тилом один для одного, ми бачимо знецінення життя і здоров’я солдатів. Жахливі випадки відношення до своїх же військових руйнують їх психіку, внутрішню повагу та довіру до армії, відбиваючи будь-яке бажання вступати до її лав. Як так сталося, що ті, хто повинен підтримувати своїх братів по зброї, стають причиною страху, приниження та знешкодження бойового духу? Чому військові, які плече до плеча захищають свою державу, зараз стають жертвами своїх командирів?
Знущання над військовими в 211-й понтонно-мостовій бригаді
Журналісти “Української правди” (УП) оприлюднили моторошні факти знущань над військовими в 211-й понтонно-мостовій бригаді Сил підтримки ЗСУ, адже мовчання лише продовжує цикл беззаконня. У центрі їх розслідування стали випадки системного насильства, вимагання грошей і кругової поруки серед керівництва бригади. Військовослужбовці, які мали будувати оборонні позиції та понтонні переправи, опинилися під тиском і погрозами з боку командирів. При цьому найбільше згадується ім’я Владислава Пастуха, сина начальника штабу бригади Валерія Пастуха, який знущався над підлеглими та вимагав у них гроші.
Як зазначають журналісти, на початку липня 2024 року командування 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ стикнулося зі зникненням солдата. Його знайшли вдома на Тернопільщині, де він ховався на горищі в критичному стані: виснажений, наляканий, він відмовлявся повертатися до частини, бо був упевнений, що його там вб’ють, якщо не платитиме гроші сину начальника штабу – Владиславу Пастуху. Солдат став жертвою систематичних погроз і знущань, які Пастух-молодший, за свідченнями, практикував щодо підлеглих, використовуючи статус батька та зв’язки в бригаді.
Під час службового розслідування двоє офіцерів вирішили перевірити, чи не переховується зниклий солдат у себе вдома за місцем реєстрації. Вони вирушили до одного з сіл на Тернопільщині, де справді знайшли втікача. На порозі їх зустріла 75-річна мати солдата. Жінка плакала і благала допомогти її синові. Вона розповіла, що після повернення додому він повністю замкнувся в собі: ні з ким не спілкувався, відмовлявся від їжі й майже постійно пив горілку.
Офіцери піднялися на горище, де ховався солдат. Перед ними постала моторошна картина: чоловік сидів у кутку, виглядаючи виснаженим, блідим і переляканим. Як розповів УП колишній офіцер відділення психологічної підтримки персоналу Тимофій Остафійчук, його стан був критичним — він був п’яний, худий до кісток і мовчав, ховаючи обличчя. Спершу він категорично відмовлявся говорити, але згодом зірвався на крик. Солдат заявив, що нізащо не повернеться до частини, бо його там “вб’ють”, якщо він не платитиме гроші сину начальника штабу.
За словами Остафійчука, Владислав Пастух вимагав у військових гроші під загрозою фізичної розправи або переведення до піхоти, де, за його словами, їх “кинуть на м’ясо”. Ті, хто не платив, піддавались жорстоким побиттям. Солдати описували, як їх кидали до імпровізованих “кліток”, прив’язували до дерев’яного хреста й знущалися, щоб змусити заплатити. Найбільш моторошним є факт, що ці дії супроводжувалися документальними свідченнями, відео- та фотоматеріалами, які надавали постраждалі. Одне з фото показує Владислава Пастуха на тлі солдата, прив’язаного до хреста. Однак замість покарання для кривдника батько Пастуха, який є начальником штабу, виплатив потерпілим компенсації, а сина тихо перевели до іншої частини.
Як зазначають журналісти, ці жахливі подробиці стали відомі ще навесні 2024 року під час службової перевірки. Владислав Пастух, командир взводу першого батальйону, дійсно організовував побиття солдатів, якщо ті не платили “відкупні” — від 5 до 20 тисяч гривень.
“Він погрожував нам, що його батько — начальник штабу, а хрещений — комбриг, і якщо ми не платитимемо, нас відправлять у піхоту “на м’ясо”, — розповідав один із постраждалих.
Інший військовослужбовець повідомив, що Пастух-молодший застосовував фізичну силу після вживання алкоголю під час ротації. Одне зі свідчень говорить про те, що солдата прив’язали до хреста й знущалися з нього для залякування інших. У підтвердження цих слів журналісти отримали фото й відео, на яких Владислав Пастух позує на тлі принижених військових. При цьому покарання для винних не було. Замість того, щоб розпочати кримінальне розслідування, керівництво перевело Владислава Пастуха до іншої частини. Його батько, Валерій Пастух, виплатив гроші постраждалим, щоб зам’яти скандал.
Під час журналістського розслідування стало відомо й про інші порушення в цій бригаді. Весною 2024 року військова служба правопорядку виявила, що Валерій Пастух, тодішній командир батальйону, не складав протоколи на солдатів, які вживали алкоголь. Це дозволяло порушникам уникати штрафів і отримувати премії. Результатом перевірки стала низка доказів системної корупції, але відповідальність для Пастуха-старшого обмежилася лише штрафом у 34 тисячі гривень і відшкодуванням державі 140 тисяч гривень збитків. Замість покарання він залишився на своїй посаді, а його син – поза увагою слідства.
Ще одним кричущим фактом стало фіктивне відрядження військових. Четверо солдатів бригади, які мали виконувати бойові завдання на Херсонщині, натомість будували будинок для командира бригади Олега Побережнюка на Хмельниччині. Їх внесли до списків як учасників бойових дій, щоб вони отримали премії й статус УБД. Наразі триває слідство, але Побережнюк не лише не відсторонений, а й отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня з рук Президента України.
Водночас, за словами військових, 211-та бригада стала осередком кругової поруки. Командування, родичі та близькі зв’язки створили систему, де винні уникали покарання, а проблеми замовчувалися. Ті, хто намагався розслідувати чи висвітлити ситуацію, були переведені в піхотні частини, де ризик загибелі значно вищий.
Журналісти “Української правди” з’ясували, що незважаючи на шокуючі свідчення про знущання над військовими, жодного кримінального провадження щодо дій Владислава Пастуха так і не було відкрито. Ні прокуратура, ні Державне бюро розслідувань не побачили підстав для розслідування жорстоких побиттів, вимагання грошей і знущань над солдатами. Пастух-молодший залишився безкарним. За результатами досудового розслідування, 9 вересня 2024 року прокуратура закрила кримінальне провадження, пославшись на “відсутність складу злочину”. Утім, було доведено, що Валерій Пастух не притягнув до відповідальності десятьох підлеглих, які перебували на службі у стані сп’яніння. Внаслідок цього вони незаконно отримали премії на загальну суму близько 140 тисяч гривень. 10 вересня 2024 року Гусятинський районний суд визнав Валерія Пастуха винним у недбалому ставленні до служби під час воєнного стану. Покарання виявилось доволі м’яким: максимальний штраф у розмірі 34 тисячі гривень та відшкодування державі збитків у 140 тисяч гривень. Суд навіть зазначив пом’якшувальні обставини — “визнання вини та щире каяття” Пастуха-старшого. При цьому жодних обтяжуючих обставин суд не встановив. Тим часом солдати продовжують жити у страху, адже вони знають: за знущання у військових частинах покарання може й не бути.
Журналісти намагалися отримати коментарі від командира бригади Олега Побережнюка та начальника штабу Валерія Пастуха, однак комбриг відмовився говорити по телефону, а офіцерка з комунікацій Ольга Адамович надіслала короткі тези від імені Валерія Пастуха. У відповіді він виправдовується, що “протоколи не складались через відрив особового складу на окремій локації” і що рішення про премії приймалися на основі рапортів командирів. Щодо сина він зазначив, що “26-річний Владислав є дорослою людиною і сам несе відповідальність за свої дії”, додаючи, що прямих підпорядкувань між ними ніколи не було.
На тлі резонансного розслідування журналістів “Української правди” про знущання та корупцію в 211-й понтонно-мостовій бригаді, ситуація набула ще більшого розголосу завдяки заяві народної депутатки Юлії Яцик в ефірі “Новини Live”. У прямому ефірі вона підтвердила наявність шокуючих фактів про побиття, катування і вимагання грошей у військових. За словами Яцик, у 211-й бригаді бійців били настільки жорстоко, що це призводило до розривів внутрішніх органів, переломів черепа, носа та інших важких травм.
“Чому тільки зараз про цю історію заговорили – мені незрозуміло. Це дійсно злочини, в яких людей били дуже сильно”, – наголосила вона.
Депутатка підкреслила, що матеріали слідства, які містять докази тортур і жорстокого насильства, були зібрані ще у вересні 2024 року. Усі ці матеріали були передані до відповідних правоохоронних органів, зокрема Державного бюро розслідувань (ДБР). Однак попри таку кричущу інформацію, жодних вагомих результатів розслідування громадськість нардеп досі не побачила. Заява Яцик лише посилила питання про повну безкарність за злочини у військових частинах та кругову поруку, яка захищає тих, хто має владу й зв’язки.
Факти, які озвучують журналісти та нардеп, чітко демонструють, що проблема набагато глибша й системніша, ніж здається. Катування й побиття солдатів у тилових частинах — це ганьба для ЗСУ, яку не можна замовчувати. Ця історія 211-ї бригади демонструє, як безкарність породжує свавілля навіть у військових частинах далеко від фронту. На тлі війни військовослужбовці залишаються беззахисними перед тими, хто використовує свої посади для особистого збагачення та знущань.
Реакція командування ЗСУ
Після набуття широкого резонансу моторошних фактів катувань, побиттів і вимагань грошей у 211-й понтонно-мостовій бригаді, Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський відреагував на ситуацію. Генеральний штаб повідомив, що за його рішенням направлено комісію Військової служби правопорядку до бригади для проведення повноцінного службового розслідування. На час перевірки командира бригади, полковника Олега Побережнюка, тимчасово усунули від виконання обов’язків.
Генштаб підкреслив, що частина фактів насильства, про які повідомлялося, вже була предметом перевірки у вересні 2024 року. За результатами тієї перевірки було порушено кримінальне провадження, проте дотепер суспільство так і не побачило жодного реального покарання для винних. Повторний скандал змусив керівництво ЗСУ знову взятися за розслідування, адже суспільний резонанс більше не дозволяє замовчувати ці злочини.
Водночас ситуацію з 211 бригадою прокоментував речник Міністерства оборони Дмитро Лазуткін, який фактично визнав, що відомство не володіло інформацією про знущання у 211-й бригаді.
“Ми не можемо говорити, що це явище масове, але це явище однозначно ганебне, яке суперечить основним принципам розбудови сучасного українського війська. Інформації щодо цих випадків у нас не було”, – заявив Лазуткін.
За його словами, відсутність скарг на гарячу лінію Міноборони або до управління захисту прав військовослужбовців могла бути причиною того, чому міністерство не реагувало раніше. Він також підкреслив, що відтепер, коли про випадки стало відомо, буде проведено детальне розслідування.
Дмитро Лазуткін також пообіцяв, що Міністерство оборони працює над законопроєктом про військового омбудсмена, який має захищати права військовослужбовців у подібних ситуаціях. Проте конкретних термінів чи деталей щодо реалізації цього проєкту він не озвучив. Тобто, намагання введення такої посади ще раз підкреслює те, що в армії масштабно порушуються права військових.
Широкий розголос ситуації, що склалася у 211-й бригаді, змусила військове керівництво діяти публічно. Відсторонення Побережнюка та направлення комісії виглядає як перший крок до відновлення справедливості, однак головне питання залишається відкритим: чи не закінчиться це черговим звітом і формальними висновками? Адже подібні інциденти вже не раз замовчувалися, а справи заминалися на етапі перевірок. Тепер, коли ситуація набула такого масштабу, суспільство та військові очікують реального покарання винних і справжніх змін у системі. Скандал із катуваннями в тилових підрозділах є ударом по репутації української армії, яка тримається на самовідданості та життях бійців. Чи зможуть Головнокомандувач і Міноборони дати відповідь на цей виклик — стане зрозуміло вже після результатів перевірки.
На фоні війни, коли українські військові віддають свої життя на фронті, ситуація в 211-й бригаді показує, наскільки система може бути байдужою до своїх людей. Скандал навколо 211-ї понтонно-мостової бригади став черговим свідченням глибоких проблем, які вражають українську армію зсередини, і ймовірно, цей випадок є непоодиноким. Жорстокі знущання, побиття до переломів і катування солдатів, зловживання службовим становищем, вимагання грошей під загрозою відправки на передову як “гарматне м’ясо” – усе це звучить як вирок не лише конкретному підрозділу, а й системі, яка дозволяє подібним злочинам існувати. Найбільше сумнівів викликає те, що керівництво ЗСУ та Міністерство оборони “не знало” про події, які тривали не один день і були відомі багатьом військовослужбовцям. Лише після гучного журналістського розслідування та суспільного розголосу пішла реакція, спрямована на заспокоєння громадської думки. Тимчасове усунення командира, перевірки та обіцянки нових інструментів захисту виглядають як запізнілий крок, який стався не через внутрішній контроль, а через тиск зовні.
Умови війни вимагають максимальної довіри до армії як інституції, що є гарантом безпеки держави. Подібні випадки підривають цю довіру не лише серед військових, а й серед цивільного населення. Насильство, безкарність командування та кругова порука створюють атмосферу страху та відчаю в армії. Це безпосередньо впливає на готовність людей добровільно йти на службу, що може пояснювати посилення насильницької мобілізації як вимушену реакцію на зменшення кількості охочих поповнювати лави ЗСУ.
Для українського суспільства, яке щодня підтримує фронт і своїх захисників, такі історії є шоком і викликом. Солдати мають воювати із зовнішнім ворогом, а не боятися своїх командирів у тилу. Без реального очищення армії, справедливих покарань для винних та системного контролю подібні випадки стають отрутою, що роз’їдає армію та руйнує її бойовий дух. При цьому безкарність породжує нові злочини, а замовчування про них є співучастю. В умовах війни подібне не просто неприпустиме, а вкрай небезпечне для самого існування держави.
