Міністерство юстиції України роз’яснило, як в українських архівах можна дослідити свій родовід

Дослідження родоводу в Україні є не даниною романтичним уявленням, це довгий, часто копіткий процес, який спирається на реальні джерела й архівні документи. Він починається не з гербів і шляхетських легенд, а з розмов, з пожовклих фотографій, збережених свідоцтв, ледь читабельних метричних записів. Міністерство юстиції України надало роз’яснення, як саме можна дослідити історію власної родини за допомогою архівів. У публічному просторі на цю тему здебільшого подають короткі інструкції або схематичні поради. Але, якщо говорити серйозно, це складна й системна справа, яка потребує зосередженості, витримки та уважного ставлення до джерел.

У структурі архівної системи країни існують кілька типів установ, куди можна звернутися. Серед них — центральні державні історичні архіви у Києві та Львові, обласні архіви, архіви органів реєстрації актів цивільного стану, галузеві архіви. Усі ці установи зберігають документи, які можуть містити відомості про окремих осіб, родини, їхнє походження, соціальний статус, віросповідання, місце проживання тощо.

У Мін’юсті підкреслюють: в Україні не існує централізованого архівного фонду, який би містив готові родоводи або генеалогічні таблиці. Історія кожної родини зафіксована в різних джерелах, які розподілені по фондах і описах, і не є пов’язаними між собою автоматично. Відповідно, дослідник повинен самостійно вивчати наявні документи, звіряти дані та складати родовід за фрагментарною інформацією.

Міністерство юстиції рекомендує починати дослідження з опитування старших родичів і перегляду сімейного архіву. Ідеться про збирання всіх наявних у родині документів: свідоцтв про народження, шлюб, смерть, військових квитків, листів, фотографій, записників, дипломів. Також важливо зібрати усні свідчення: імена, по батькові, дівочі прізвища, дати народження, віросповідання, місця проживання, навчання, служби. Така інформація дозволяє скласти первинну картину і визначити ключові орієнтири для звернення до архівів.

Після того як зібрано базові дані — імена, приблизні роки народження, географічні координати проживання — можна звертатися до архівів, які відповідають за ці регіони. У Мін’юсті повідомляють, що найбільше досліджень у генеалогічній сфері проводиться в Центральному державному історичному архіві України в Києві, у Центральному державному історичному архіві України у Львові, а також у державних архівах обласного рівня. У цих установах зберігаються найбільш повні й хронологічно широкі фонди, які містять необхідні документи.

Щодо типів документів, які мають найбільше значення для генеалогії, Міністерство юстиції виділяє кілька ключових категорій:

– метричні книги, де фіксувались акти народження, шлюбу та смерті;
– ревізькі казки — переписні документи з XVIII — середини XIX століття, які містили дані про чоловіче населення: вік, місце проживання, родинні зв’язки, стан;
– сповідальні відомості — церковні документи, які відображали щорічне проходження сповіді всіма парафіянами певної церкви, дозволяючи простежити склад родини у певний рік;
– послужні списки — документи про службову біографію чиновників, лікарів, учителів, військових, що включають відомості про місце народження, освіту, кар’єрний шлях;
– реєстраційні акти громадянського стану — записи про народження, шлюб, смерть, які велися в системі РАЦС у радянський період;
– архівні справи репресованих осіб, що зберігають протоколи допитів, автобіографії, характеристики, документи обвинувачення.

Мін’юст застерігає, що опрацювання таких джерел вимагає самостійної участі, уважного читання, іноді — знання історичних контекстів, мови оригіналу, навичок читання старого письма. Зустрічаються як українська, так і російська, польська, латинська та церковнослов’янська мови. У деяких регіонах документи можуть бути пошкоджені або частково втрачені внаслідок історичних катастроф.

Доступ до архівних документів у державних архівах передбачає заповнення заяви за встановленою формою та пред’явлення документа, що посвідчує особу. У деяких випадках архів може надати доступ до електронних копій або провести самостійний пошук за заявою, але, як правило, дослідник сам працює з матеріалами у читальному залі.

У Міністерстві повідомляють, що вже зараз доступні десятки мільйонів цифрових копій архівних документів, які стосуються генеалогічної тематики. Вони безоплатно розміщуються на Міжархівному пошуковому порталі, на офіційних сайтах державних архівів, а також на вебресурсах партнерів, які займаються оцифруванням. Перегляд таких копій часто можливий у віддаленому режимі, без необхідності особистого звернення до архіву.

Водночас, за інформацією Мін’юсту, Державна архівна служба України має середньостроковий план завершити оцифрування ключових фондів упродовж 3–5 років, що значно полегшить доступ до генеалогічної інформації для широкого кола користувачів.

Таким чином, офіційна позиція Міністерства юстиції України полягає в тому, що дослідження родоводу можливе, але вимагає самостійної роботи з архівними матеріалами. Готових генеалогічних таблиць або централізованої бази родоводів в Україні не існує. Кожен, хто хоче дізнатися більше про власне походження, має пройти шлях від збирання родинної інформації до звернення до архівів і поступового аналізу джерел, які зберігають розрізнені, але цінні фрагменти індивідуальної історії.