Після початку повномасштабної війни багато українців виїхали до Європи, сподіваючись на безпечніше і стабільніше життя. З часом вони поступово звикли до нових умов, відмовляючись від ілюзій і завищених очікувань. Нова реальність відкриває перед ними нові можливості, і дедалі більше людей прагнуть залишитися у нових країнах назавжди. Ті ж, хто залишився в Україні, починають активніше задумуватися про можливість міграції до ЄС.
Причини виїзду українців за кордон
З початком широкомасштабних військових дій експерти застерігали: кожен день бойових дій знижує ймовірність повернення українців на батьківщину. Дослідження міграційних настроїв українців, проведене компанією Gradus Research у 2024 році, виявило, що 41% опитаних, маючи можливість, хотіли б залишити країну. Серед них найбільше бажання мають ті, хто вже мав досвід міграції, тобто ті, хто вже покидав своє місце проживання (61%) або раніше виїжджав, але вже повернувся (58%).
Найбільша міграційна активність спостерігається серед мешканців східних регіонів та Києва. Основні фактори, що спонукають людей залишати Україну, включають питання безпеки, загрозу окупації регіону та невизначеність у майбутньому дітей. Серед основних причин виїзду опитані називали:
- загроза життю та здоров’ю або родині — 76%;
- можлива окупація регіону Росією — 72%;
- втрата або відсутність житла — 63%;
- невизначеність майбутнього для дітей — 58%;
- фінансові труднощі — 53%;
- відсутність перспектив розвитку для себе або дітей — 51%;
- відсутність базових побутових умов: води, опалення, світла — 49%;
- невизначеність майбутнього — 47%;
- відсутність роботи — 46%;
- дозвіл на виїзд чоловіків за кордон — 46%;
- відсутність якісної освіти для дітей — 44%;
- відсутність доступу до якісної медицини — 44%;
- загроза мобілізації — 42%;
- виїзд близьких, друзів, сусідів, родичів за кордон — 31%;
- відсутність якісної освіти для себе — 22%.
Вплив на дітей та сім’ї
Дослідження “Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах”, проведене Міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету, показало, що більш ніж половина українців у Німеччині (57%) бачать майбутнє своїх дітей у цій країні, тоді як 39% — в Україні. У Нідерландах 60% українських біженців планують майбутнє своїх дітей в Україні.
Серед українських сімей у Німеччині та Нідерландах більше половини повідомили, що їхні діти навчаються в двох системах освіти — українській та місцевій. У Німеччині майже чверть (24%) батьків покладаються виключно на німецьку систему, тоді як у Нідерландах цей показник складає 30%. 9% респондентів у Німеччині та 6% у Нідерландах зазначають, що їхні діти не охоплені жодною системою освіти.
Адаптація українців за кордоном
Процес адаптації українців у нових країнах йде різними шляхами. Троє з десяти вважають, що вже адаптувалися до нових умов, тоді як майже дві третини відчувають, що ще не звикли. За даними дослідження Gradus Research, рівень задоволеності життям у нових країнах залишається високим по всій Європі. Намір повернутися додому мають лише 55% респондентів, що значно менше, ніж на початку війни, коли цей показник досягав 73-75%.
Біженці швидше адаптуються у країнах Східної Європи, таких як Польща, Чехія, Литва, Словаччина. Це пояснюється культурною близькістю, спільними традиціями та мовною схожістю. Можливість швидко приступити до роботи допомагає біженцям інтегруватися в нове суспільство, адже це означає потрапляння в мовне середовище, знайомство з місцевими жителями та постійний контакт з ними.
Процес адаптації йде швидше в країнах Східної Європи, де українські біженці можуть почати працювати за спрощеною системою працевлаштування буквально за кілька днів. У Польщі, Литві, Румунії не вимагають знання місцевої мови для простої фізичної роботи, де можна порозумітися українською або російською. У Німеччині та Нідерландах знання місцевих мов частіше необхідне навіть на підприємствах.
Серед країн, де адаптація йде швидко, виділяється Польща, завдяки великій кількості українців та українського бізнесу. Це робить перехід до нових умов життя менш стресовим. Аналогічна ситуація спостерігається і в Литві, де, незважаючи на різні мови, українці та литовці можуть порозумітися російською завдяки історичному минулому. Це значно спрощує вирішення адміністративних питань у державних структурах та побуті.
Крім того, у деяких випадках Литва нагадує українцям рідну країну своєю їжею та культурою відпочинку. У Литві українці можуть знайти традиційні для себе сало, ковбасу або оселедець, які за смаком схожі на українські. Це важливо для них, враховуючи можливість знайти щось рідне, перебуваючи за межами батьківщини.
Питання адаптації багато в чому залежить не лише від країни перебування, але й особистого бажання та поведінки кожної людини. Важливо, чи контактує людина з місцевими жителями, занурюється в культуру, інтегрується в суспільство, або ж спілкується виключно зі співвітчизниками, живучи у своєму рідному мовному середовищі, хоч і перебуваючи в іншій країні.
