У соцмережах і на вулицях дедалі частіше лунають докори на адресу поліції: «Чому вони не на фронті?», «Їх треба відправити воювати, бо вони силовики!», а разом з цим – хвиля негативу про їхню роботу в тилу. Багато хто щиро вважає, що поліція просто «відсиджується» у містах, поки військові ризикують життям на передовій. Але мало хто замислюється над тим, що буде, якщо ці слова справді втіляться в життя. Що станеться, коли в країні, охопленій війною, не залишиться тих, хто щодня стоїть між суспільством і злочинністю? Чи вистачить тоді лише фронту, щоб утримати державу від хаосу? Водночас тисячі поліцейських сьогодні воюють на рівних із військовими – у складі ЗСУ, Нацгвардії, спецпідрозділів, виконуючи ті ж бойові завдання, ризикуючи життям і втрачаючи побратимів. Але про це зручно забувають ті, хто бачить війну лише через екран телефону. Саме «диванні критики»! Бо ті, хто справді воює, чудово знають, що пліч-о-пліч з ними в окопах, під обстрілами та на штурмах стоять і правоохоронці.
Поліція в тилу
Поліція в тилу – є зараз однією з найбільш обговорюваних і водночас найбільш недооцінених тем у суспільстві. У соцмережах регулярно з’являються обурені коментарі про те, що поліцейські мають воювати, а не сидіти в містах. Часто ці слова звучать на емоціях, без розуміння того, які наслідки це матиме для країни. Але варто хоча б на хвилину уявити: що буде, якщо всі поліцейські дійсно підуть на фронт?
Багато хто чомусь думає, що війна ведеться лише на передовій. Але тил – це не лише волонтери і бізнес, це ще й правоохоронна система, яка утримує державу від розвалу зсередини. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну роль поліції змінилася назавжди. Правоохоронці щодня ризикують життям у прифронтових містах, займаючись евакуацією людей, розмінуванням територій, виявленням диверсантів, ліквідацією наслідків обстрілів, забезпеченням правопорядку в умовах воєнного стану. Саме поліція документує і розслідує воєнні злочини, ловить мародерів та колаборантів, патрулює і підтримує порядок у містах, коли армія захищає країну від зовнішнього ворога, та зрештою, не дозволяє злочинності взяти гору в той момент, коли країна найуразливіша.
Патрульні, слідчі, оперативники, експерти-криміналісти, кінологи, вибухотехніки, співробітники карного розшуку, кіберполіції, відділів боротьби з наркозлочинністю – вся ця система не просто працює в тилу, а щодня тримає порядок у країні, яка воює. Без поліції на вулицях почнеться справжній хаос: грабежі, мародерство, рейдерські захоплення, неконтрольований обіг зброї та наркотиків, зростання рівня насильницьких злочинів. Адже загальновідомо, що під час війни криміногенна ситуація загострюється в рази, і за її контролем мають слідкувати професіонали.
Станом на лютий 2024 року слідчі Національної поліції задокументували понад 113 тисяч воєнних злочинів російської армії. Але вони не лише документують злочини, а й запобігають новим трагедіям. Правоохоронці викрили 129 диверсійно-розвідувальних груп і затримали понад 2 400 осіб, підозрюваних у співпраці з ворогом. Вони працюють у звільнених містах і селах, очищуючи території від ворожих агентів та зрадників, які можуть передавати інформацію окупантам.
Особливо небезпечною та важливою місією поліції є евакуація мирного населення з гарячих точок. Наприклад, завдяки роботі загонів «Білі Янголи» вдалося врятувати близько 10 тисяч осіб, з яких понад 2 200 – діти. Окрім цих загонів, інші поліцейські також в умовах постійних обстрілів заходять до зруйнованих будинків, вмовляють людей виїхати, допомагають пораненим і вивозять тих, хто не може пересуватися самостійно.
Крім того, Національна поліція також виконує широкий спектр завдань у тилу: протидіє незаконному обігу зброї та наркотиків, проводить стабілізаційні заходи на звільнених територіях, виявляє колаборантів, патрулює блокпости та забезпечує розмінування. Тільки завдяки їхній роботі в містах не панує хаос, а люди мають захист навіть у найскладніші часи.
З часом статистика поступово змінюється у бік зростання і вже станом на червень 2024 року розпочато 120 962 кримінальні провадження за злочини, скоєні військовослужбовцями РФ на території України. Про це свідчать данні Національної поліції України. Абсолютною більшістю цих злочинів є жорстоке порушення законів та звичаїв війни. За статтею 438 Кримінального кодексу України поліція зареєструвала 105 639 кримінальних проваджень. Це вбивства цивільних, катування, зґвалтування, депортація людей, обстріли житлових кварталів, лікарень, навчальних закладів, тортури та викрадення. Усе це – задокументовані докази військових злочинів, які стануть ключовими матеріалами для міжнародних трибуналів.
Ще 9 277 кримінальних проваджень відкрито поліцейськими за статтею 110 ККУ – посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Йдеться про захоплення територій, незаконну анексію, встановлення окупаційної влади та спроби легітимізувати окупацію. Водночас окремо розслідується 4 060 випадків колабораційної діяльності (ст. 111-1 ККУ). Це ті, хто перейшли на бік ворога, допомагають окупантам керувати захопленими містами та селами, беруть участь у депортаціях, передають інформацію або безпосередньо підтримують злочинні дії армії РФ. Також задокументовано 261 факт державної зради (ст. 111 ККУ). Це найтяжчий злочин проти держави, і його фігурантами стали громадяни України, які співпрацювали з ворогом та діяли всупереч національним інтересам.
Динаміка розслідувань демонструє чітку тенденцію до зростання кількості задокументованих фактів злочинної діяльності. Правоохоронці щодня отримують нові свідчення, знаходять докази, фіксують свіжі воєнні злочини на щойно деокупованих територіях. І це не просто статистика, яку мають знати критики, а щоденна боротьба зі злочинністю в умовах війни. Попри гострий дефіцит співробітників, поліція розслідує не тільки воєнні злочини, але й вбивства, викриває організовані злочинні групи, які намагаються використати воєнний час для своїх інтересів. Також правоохоронці продовжують розкривати грабежі, крадіжки, розбої, бо війна не скасувала кримінальні злочини, а навпаки, вона створила ще більше можливостей для злочинців.
Отже, поки країна воює, поліція змушена воювати на іншому фронті – проти внутрішніх злочинців. І якщо хтось вважає, що поліція «нічого не робить», то варто подивитися на статистику, надану МВС: у 2024 році розкрито 1043 вбивств, 11 замовних вбивств, 33 вибухи гранат і саморобних пристроїв, 183 розстріли з вогнепальної зброї, 435 злочинів з використанням ножів та інших видів холодної зброї. Це реальність, в якій правоохоронці працюють щодня.
Поліція на фронті
Однак сьогодні Національна поліція України не просто виконує свої традиційні функції – вона воює пліч-о-пліч з військовими на передовій. Вона перестала бути лише правоохоронним органом у класичному розумінні цього слова. У 2014 році саме поліцейські одними з перших вирушили на схід у складі добровольчих підрозділів, виконуючи бойові завдання, а не лише охороняючи порядок у прифронтових містах. Вони воювали під Іловайськом, Вуглегірськом, а коли бойові дії тимчасово перейшли в менш активну фазу, багато хто повернувся до своїх основних обов’язків. Проте повномасштабне вторгнення 2022 року знову змінило все і поліцейські знову відновили свою військову діяльність.
Наприклад, на Волині сформували зведений батальйон «Захід», і вже в травні 2022 року він опинився на сході. Його бійці використовували міномети, працювали в аеророзвідці, запускали FPV-дрони, знищували ворога нарівні з військовими. У підрозділі постійно проходили ротації, а сотні поліцейських пройшли через бойовий досвід у його складі.
Однак найбільш знаковим моментом стала поява у 2023 році нової штурмової бригади «Лють». Вона об’єднала як поліцейських, так і цивільних, які хотіли воювати у складі силових структур. З того часу підрозділ бере участь у найгарячіших боях, воює на сході, втрачає своїх людей і доводить, що українська поліція – це більше, ніж просто правоохоронна структура. Її бійці штурмують ворожі позиції, працюють у розвідці, керують дронами, виконують складні бойові завдання та платять за це дуже високу ціну. Разом з ними на передовій воює зведена бригада «Хижак» – стрілецька бригада Департаменту патрульної поліції, та новостворена зведена Бригада підрозділів поліції особливого призначення КОРД. Ці підрозділи беруть участь у бойових операціях, контрнаступах та штурмових діях, знищуючи ворога та утримуючи позиції.
Паралельно з фронтовими підрозділами в кожному обласному управлінні поліції створили стрілецькі батальйони. Всі їхні бійці пройшли навчання, отримали військову підготовку та готові виконувати бойові завдання у разі потреби. Деякі з них воюють, інші залишаються у резерві, але у будь-який момент можуть вирушити на передову. Це ще одна складова бойового потенціалу поліції, про яку багато хто не знає або воліє не говорити.
За словами міністра МВС Ігоря Клименка, на даний час у зоні бойових дій та прифронтових регіонах перебувають 40-45 тисяч працівників поліції, які працюють на найнебезпечніших ділянках фронту та беруть участь у складних військових операціях. Бойові підрозділи поліції зазнають великі втрати, силовики отримують поранення, проходять реабілітацію і знову повертаються на фронт, бо війна триває і їхня робота ще не закінчена.
Крім того, багато ветеранів МВС з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно вступили до лав Збройних Сил, Національної гвардії та штурмових підрозділів, не чекаючи повісток чи офіційних розпоряджень. Вони воюють вже майже три роки, проходять найгарячіші точки, виконують складні бойові завдання, гинуть, отримують поранення, але про них майже ніхто не говорить. Є й ті ветерани, для яких війна стала не лише боротьбою за країну, але й спільним фронтом з власними синами – правоохоронцями. Вони зараз стоять поруч з ними в окопах, передаючи не лише свій досвід, а й силу духу, яка об’єднує покоління захисників. Вони не піаряться, не знімають постановочні відео про свої подвиги, не пишуть пафосні пости в соцмережах, як політики, не використовують війну як спосіб отримати політичні дивіденди. Ці героїчні люди просто воюють і роблять свою роботу, як робили її в мирний час – професійно, тихо і ефективно. Саме тому суспільство має знати про їхній вклад у цю війну, хоча без них багато битв могли б мати зовсім інший результат.
Водночас «диванні критики» не знають, що за роки війни багато поліцейських отримали високі державні нагороди і ряд з них – звання «Герой України» – найвище державне визнання за виняткову мужність та самопожертву. Це підтверджує те, що їхній вклад у захист країни є безцінним, а їхня служба є не менш важливою, ніж у військових.
Попри це в суспільстві досі лунають голоси про те, що «поліцейські не воюють». Це твердження не просто хибне, воно образливе для тих, хто зараз перебуває в окопах, на штурмових позиціях чи відходить на лікування після поранень. Робота поліції завжди була предметом критики, і часто вона є цілком обґрунтованою. Проблеми у правоохоронній системі накопичувалися роками, а війна лише їх загострила. Так, є ті, хто ганьбить професію, як і в будь-якій іншій сфері. Але є й багато інших – тих, хто щодня ризикує життям у боротьбі зі злочинністю, хто боронить нас на фронті, хто допомагає постраждалим і евакуює людей. І коли хтось волає, що «поліція не воює» або «всіх треба відправити на фронт», їм варто хоча б на мить уявити наслідки такого рішення.
Якщо всі поліцейські підуть на фронт, у тилу почнеться справжній хаос. Безконтрольний обіг зброї, банди, що вирішують суперечки автоматами, мародерство серед білого дня, безкарні вбивства та зникнення людей, на які нікому буде реагувати. Відключиться система розслідувань, слідство просто перестане існувати, а кримінальний світ отримає повну свободу дій. Наркоторговці, шахраї, грабіжники – усі, хто зараз хоч трохи стримується, вийдуть з тіні, бо нема кому буде їх ловити. Виїздів на виклики не буде, судові справи зависнуть у повітрі, а злочини залишатимуться безкарними. Тоді ж ті, хто кричав, що «поліція не воює», першими почнуть запитувати: «А де ж правоохоронці? Чому їх немає, коли вони так потрібні?». Але буде пізно, бо правопорядок не тримається сам по собі.
У цьому й полягає вся абсурдність ситуації. Люди звикли сприймати роботу правоохоронців як щось належне, але не усвідомлюють, що без них країна просто зануриться в анархію. Зараз поліція є більше, ніж правоохоронним органом, це ще один бойовий підрозділ, який разом з армією стоїть на захисті держави. При цьому вона воює, як у тилу, так і на передовій. Тому, перш ніж кидатися безглуздими словами, варто нарешті визначитися: ви хочете, щоб вони всі пішли на фронт, чи щоб хтось ще й забезпечував порядок у тилу? Бо якщо поліція справді зникне з вулиць, тоді вже не буде сенсу питати, куди вона поділася.
Внесок співробітників поліції і ветеранів МВС у цю війну та безпеку суспільства неможливо недооцінювати. Тому будь-яка загальна критика на їхню адресу – це або від нерозуміння, або від свідомого небажання бачити реальність. Вони воюють і гинуть, поки хтось роздає поради, як їм треба було вчинити. Якщо в країні ще є безпека, то це тому, що саме правоохоронці тримають країну на своїх плечах і слід мати до них повагу.
Оксана Іщенко
