22 липня 2025 року Верховна Рада України ухвалила закон №12414, який істотно змінює підпорядкування ключових антикорупційних інституцій – Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Президент Зеленський підписав його того ж дня, і це стало подією, яка не просто викликала хвилю критики. Це рішення спричинило не просто хвилю критики – воно поставило під сумнів саму серцевину суспільного договору, укладеного в постмайданній Україні: стратегічний рух до Європи через верховенство права та боротьбу з корупцією.
Європейські медіа не приховують розчарування: провідні видання, від Politico до Der Spiegel, розкритикували дії української влади як такі, що “катастрофічно підривають довіру” до Києва в момент, коли вона найпотрібніша. Пояснення президента Зеленського, що ослаблення НАБУ та САП нібито має знизити російський вплив, були сприйняті в Європі як нещира риторика. Комісар ЄС з питань розширення та сусідства Марта Кос заявила прямо: це “істотний крок України у зворотному напрямку – від Європи”. У Брюсселі відверто заговорили про перегляд темпів євроінтеграції. Україна ризикує втратити найголовніше – довіру, яка вибудовувалась роками, кров’ю й неймовірними зусиллями під час війни.
Наслідки для міжнародної підтримки
Пряма реакція з боку міжнародних партнерів не забарилася. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у відкритому листі попередила: ухвалення закону може підірвати довіру до України серед інвесторів, зокрема в оборонний сектор, а також поставити хрест на її приєднанні до Конвенції про боротьбу з хабарництвом. “Це ставить під загрозу прагнення України приєднатися до ОЕСР“, – заявила Джулія Фромгольц, очільниця антикорупційного відділу організації.
У Європейській комісії теж висловили “глибоку стурбованість”, вказавши на критичне значення незалежності НАБУ і САП для реформи правосуддя. А міністр європейських справ Франції Бенжамен Хаддад заявив у прямому ефірі радіо “France Inter”: “Це рішення суперечить вимогам до країни-кандидата в ЄС. Українцям ще не пізно його скасувати”.
Влучно й водночас жорстко охарактеризувала ситуацію Меган Моббс, донька американського високопосадовця Кіта Келлога: “Приголомшливо дурне рішення у найгірший можливий момент”.
Європейська критика: “Експрес-деінституціоналізація” Києва як загроза євроінтеграції
Зміни, ухвалені Верховною Радою 22 липня, спричинили не просто хвилю критики – в Європейському Союзі їх сприйняли як відвертий удар по антикорупційній реформі та серйозну загрозу всьому процесу європейської інтеграції України.
Особливо жорстко відреагував депутат Європарламенту від німецьких “Зелених” Даніель Фройнд, який саме перебував у Києві разом із делегацією Європарламенту під час ухвалення закону. Він заявив у коментарі “Der Spiegel”, що ці дії влади є “кричущим порушенням довіри” та “ставлять під загрозу весь процес вступу України до ЄС”. За його словами, не менш критичною є й загроза припинення фінансування: “40% публічних витрат України фінансуються з бюджету ЄС. Ми хочемо допомагати, але не можемо цього робити, якщо країна обирає хибний курс“.
Критику висловили й інші євродепутати:
Давід Макаллістер, голова Комітету закордонних справ Європарламенту, наголосив, що “незалежні інституції з контролю за корупцією – це не технічна деталь, а тест на верховенство права”, без якого євроінтеграція неможлива.
Моріц Кьорнер (FDP) заявив: “Без незалежної антикорупції немає місця для України в ЄС. Якщо ви прагнете до Європи, не можете боятися незалежного слідства”.
Ніколас Гербст (CDU), голова бюджетного контрольного комітету ЄП, застеріг, що такий крок підігрує російській пропаганді: “Україна досягла великих успіхів, і саме на цьому шляху має залишатися“.
Паралельно з цим СБУ оголосив про затримання співробітника НАБУ за підозрою у шпигунстві на користь РФ. Відбулася низка обшуків у приміщеннях НАБУ та САП. Утім, як зауважив Фройнд, навіть якщо такі підозри обґрунтовані, це “не може бути приводом до ліквідації інституційної незалежності органів”.
На фоні цих подій дедалі більше європейських політиків ставлять під сумнів не лише євроінтеграційний курс України, а й майбутні транші макрофінансової допомоги. Закон №12414 перетворився на маркер довіри – і наразі цю довіру серйозно підірвано.
“Україна не Росія”: вибух невдоволення
Головна новина в тому, що протест проти ухваленого закону вийшов далеко за межі юридичного аналізу. Для суспільства йдеться не про конкретне формулювання чи повноваження, а про зламану рамку домовленості між владою та громадянами.
Масові стихійні мітинги, які прокотилися Києвом та іншими містами, стали першим по-справжньому масштабним громадським спротивом у роки повномасштабної війни. Вони об’єднали молодь, яка виросла в умовах Євромайдану як легенди, ветеранів, які боролись за європейський вибір, і старше покоління, втомлене від повторення авторитарних сценаріїв.
Гасла “Мій батько загинув не за це”, “Україна – не Росія”, “Ми не забули 16 січня” стали маркером нової фази суспільної напруги. Багато хто порівнює події із 2013 роком: тоді теж не всі розуміли юридичні тонкощі Угоди про асоціацію, але всі відчували, що зламано щось фундаментальне.
Суспільний договір розірвано
Відкритим залишається питання, чи є юридичні підстави для настільки гучного осуду. Але, як зауважують численні експерти, справа – не в юридичних деталях, а в елементарному розумінні незалежності: антикорупційні органи не мають бути підконтрольними тим, кого потенційно розслідують. Інакше – це симулякр правосуддя, не більше.
Прийняття закону супроводжувалося численними порушеннями парламентського регламенту, тиском на депутатів та блискавичним підписанням президентом – на тлі місяців зволікань із критично важливими законами для оборони та економіки. Все це додало аргументів для тих, хто говорить про авторитарні тенденції, що набирають обертів.
Рішення, яке розділило владу і суспільство, вже має незворотні наслідки. Порушення неписаного договору – “ви не зраджуєте європейський курс, ми вас не чіпаємо” – позбавило українську владу морального кредиту. Суспільство більше не вважає себе зв’язаним мовчанням, і самозапроваджена цензура більше не діє.
Це не лише зміна в наративі, а й в психології людей: більше немає готовності терпіти, навіть попри воєнний стан. Відновлюється право на критику, право на публічну позицію, право на майбутнє.
Міжнародний вимір: втрата довіри
У середньостроковій перспективі ухвалення закону №12414 здатне істотно знизити темп євроінтеграції. Переговори з ЄС можуть перейти в стадію “керованого гальмування”, схожого на те, що сталося з Туреччиною. Україна поступово трансформується в буферну зону – “не Росія, але й не Європа”.
Відповідно, й підтримка буде надана не як партнеру, що інтегрується в систему європейської безпеки, а як форпосту, якому дозволено воювати, але не розвиватися.
Головне питання, яке постає зараз: чи зробить влада крок назад? Європейські партнери залишили вікно можливостей відкритим. Але воно не буде відкритим вічно. Занадто багато поставлено на карту: не лише репутація окремих політиків, а й здатність України вистояти у війні.
Якщо країна зійде з європейського шляху, то втратить не лише підтримку союзників, а й шанс на перемогу. Маленька авторитарна держава не зможе перемогти велику авторитарну імперію. Лише демократична, вільна, європейська Україна здатна виграти – не тільки війну, а й мир.
Оцінки лідерів думок: Лана Зеркаль і Юрій Луценко
Лана Зеркаль: “Це не про реформу, а про безкарність для обраних”
Лана Зеркаль, дипломатка та колишня заступниця міністра закордонних справ, назвала ухвалення закону №12414 черговим наступом на принципи правової держави. У своїй публічній заяві вона зазначила, що ситуація навколо НАБУ – це не просто про антикорупцію, а про глибинну інституційну хворобу, притаманну українським елітам:
“Це про українські граблі, на яких еліти танцюють, наспівуючи пісню про європейські цінності та знищуючи свою репутацію заради контрольованої безкарності”.
Зеркаль наголошує, що ключовим елементом будь-якої сталої демократії є колективний контроль над силовими інструментами, а не їх концентрація в одних руках. Вона порівнює українську ситуацію з прикладом Південної Кореї, де судова система не вагається карати навіть екс-президентів. За її словами, втручання у незалежність НАБУ та САП – це демонтаж механізмів стримування та противаг, що є основою правової держави.
Зеркаль критично відзначає й те, як різнопартійні групи об’єдналися у голосуванні за закон: “Ніщо інше не могло так швидко та без торгу об’єднати “Слуг”, ОПЗЖ і БЮТ, як розуміння того, хто є спільним ворогом. НАБУ та САП”.
Юрій Луценко: “Це не просто закон – це відкат від європейського шляху”
Колишній Генпрокурор Юрій Луценко, один з архітекторів післямайданної антикорупційної реформи, розглядає ухвалення закону як руйнування євроінтеграційного консенсусу, досягнутого після Революції Гідності. Він нагадує, що саме незалежність САП і НАБУ стала вимогою ЄС у контексті безвізового режиму та подальших переговорів про членство:
“Європа не вірила і не вірить в здатність будь-якого українського Генпрокурора стати незалежним у питаннях покарання еліт“, – підкреслює Луценко.
На його думку, рішення Верховної Ради і Президента про передачу контролю над САП і НАБУ Генпрокуратурі – це крок не до ефективності, а до підпорядкування. Він прямо вказує на політичну доцільність такого рішення: “Це рішення Зеленського, якому важливіше закрити фонтан справ проти свого оточення, ніж членство в ЄС”.
Луценко застерігає, що наслідки можуть бути стратегічними: “Майбутні вибори знову стають вибором долі: Європа чи Малоросія”.
Отже, і Лана Зеркаль, і Юрій Луценко – попри ідеологічну різницю – констатують одне: ухвалення закону №12414 є інституційним відступом від європейських стандартів, спрямованим на концентрацію влади та підрив довіри до правоохоронної системи. Їхні заяви віддзеркалюють глибоке занепокоєння серед представників політичного класу, які стояли біля витоків антикорупційної архітектури в Україні.
Віталій Дейнега: Антикорупційний бліцкриг під димову завісу геополітичної турбулентності
Громадський діяч і радник міністра оборони Віталій Дейнега називає події навколо закону №12414 “антиєвроінтеграційним бліцкригом”, вчиненим у сприятливий для влади момент: коли “в Європі нас поки не чіпають, а в США коїться таке, що їм не до нас”.
“Як Росія чекала ідеальної кризи, щоб напасти на нас, так і наші депутати чекали ідеального моменту, щоб хакнути антикорупційну систему”, – пише Дейнега.
За його оцінкою, ухвалення законопроєкту в турборежимі, без жодного обговорення і під шум інформаційного фону, – це не просто політична маніпуляція, а свідома атака на інституційну архітектуру, що була побудована ціною багаторічної боротьби та міжнародного тиску.
Особливу увагу Дейнега приділяє сфері закупівель дронів, яка, на його переконання, стала однією з найбільш корумпованих ділянок воєнної економіки України. Він прямо натякає на те, що саме розслідування у сфері дронів могло стати тригером атаки на НАБУ і САП, оскільки загрожувало вивести слідчі дії на дуже високий політичний рівень:
“За різними даними, в дронах уже “сидить” значна частина поточних і навіть колишніх високопосадовців. І це сфера, де заховано питання нашого виживання”.
Дейнега згадує, що ще два роки тому висловлював публічну підозру в корупційності закупівель Держспецзв’язку, особливо у рамках проєктів Мінцифри, за які, ймовірно, ніхто не хотів братися. Ба більше – на фоні його критики антикорупційні активісти провели поверховий аудит, який “нічого не виявив”, хоча пізніше розслідувачі Hromadske викрили проблеми в цих самих закупівлях. Це, як зазначає Дейнега, виглядає як цілеспрямоване “перепрошивання” антикорупційної системи під контроль влади: “Першими хакнули не НАБУ, а частину “антикорупційних” активістів та журналістів. З цього все почалося”. У своєму Фейсбуці Дейнега окреслює глибоку корупційну взаємозалежність між політичними кланами та сферою військових закупівель, зокрема дронів. За його словами, це не лише питання збагачення, а й інструмент політичного впливу і контролю, що може вирішувати долі цілих партій або державних відомств.
“Ви не уявляєте, наскільки багато політичних протистоянь є протистояннями за контроль над вибором виробників та моделей дронів”.
Саме тому, за словами Дейнеги, атаку на НАБУ і САП не можна розглядати окремо від теми оборонної корупції, особливо в секторі БПЛА, де контроль за потоками грошей – це, по суті, контроль над війною.
