Кожна дитина заслуговує на сім’ю: новий онлайн-ресурс для роз’яснення реформи системи догляду за дітьми в Україні

Чи можливо уявити дитинство без теплоти, любові та підтримки? Для більшості дітей це природне середовище, однак для тих, хто зростає в інтернатах, такі прості радощі стають недосяжною мрією. Вони мріють про сім’ю, де б їх любили, оберігали та підтримували, а не просто дотримувалися розкладу. На жаль, навіть у сучасному світі діти продовжують страждати від відсутності сімейного тепла та індивідуальної уваги. Саме тому в Україні створено новий онлайн-ресурс «Знай Де-І», який покликаний допомогти суспільству краще зрозуміти процес реформування системи догляду та підтримки дітей.

В Україні з’явився новий онлайн-ресурс «Знай Де-І», який присвячений реформі системи догляду та підтримки дітей. Цей сайт був створений громадською спілкою «Українська мережа за права дитини» (УМПД) для доступного пояснення ключових аспектів реформи деінституціалізації — процесу переходу від інтернатного виховання до сімейних та індивідуальних форм догляду, повідомляє пресслужба. На сайті «Знай Де-І» користувачі можуть знайти відповіді на поширені питання щодо інтернатів, їхньої трансформації, альтернативних форм виховання, впливу реформи на громади та джерел фінансування для впровадження змін. Основна мета платформи — пояснити шкідливий вплив інтернатів на дітей та показати можливі шляхи підтримки сімей у кризових ситуаціях.

Голова правління УМПД та програмна директорка МБО «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна Дар’я Касьянова зазначає, що більшість українців не усвідомлюють негативних наслідків інтернатного виховання та не знають про альтернативи. Ресурс покликаний заповнити цей інформаційний пробіл. До слова, УМПД, заснована у 2014 році, об’єднує 33 національні та міжнародні організації, що працюють над захистом прав дітей. У 2023 році організація стала членом європейської мережі Eurochild, яка охоплює понад 200 організацій із 41 країни.

«Кожна дитина має рости у сім’ї» – здається, це твердження ні в кого не викликає заперечень. Та деякі діти позбавлені цього права. Вони ростуть в інституційних закладах – будинках дитини, інтернатах, пансіонатах. Вважається, що дітей там «рятують» від поганих батьків. Насправді ж 80% дітей потрапляють у заклади через бідність, хвороби чи інвалідність – свої або батьків. Для того, щоб підтримати батьків у складні часи та зберегти сім’ю для дитини, в Україні відбувається реформа з деінституціалізації (скорочено – Де-І чи ДІ) або ж реформа системи догляду та підтримки дітей.

«Інтернатна система не формує емоційно-психологічної стійкості. Про що ми можемо говорити, про яку хімію і математику, якщо дитина просто приходить на пару, вона не розуміє, що вона робить в цьому світі, що робить на цьому уроці?» – зазначається на сайті.

Також повідомляється, що в нашій країні інституційна система досі не реформована, а понад 5,5 тисяч дітей постійно живуть в інтернатах.

Під час війни неможливо спрогнозувати, чи не опиниться ваша дитина в інтернаті, чи не отримає вона інвалідність, чи не втратите ви джерело доходу. Все це робить сім’ю більш вразливою до життєвих криз. Ще сьогодні ми впевнені, що соціальні послуги нам не потрібні, а вже завтра все може змінитися. Є у вас діти чи нема – проблема інтернатів стосується кожного. Бо в інституційні заклади потрапляють не лише малюки, а й дорослі люди з інвалідністю, люди літнього віку – 41 тисяча дорослих, що вже потрапили в інституції, та понад 48 тисяч дітей з інвалідністю та без, що живуть в інтернатах цілодобово.

Не говорячи вже про те, що неможливо відгородитися парканом від усіх, кому не пощастило мати стабільне життя, а кожна занедбана дитина має ризик вирости занедбаним дорослим з ризиком для суспільства і навантаженням на соціальний бюджет.

Лише в сім’ї дитина може отримати необхідні для її розвитку любов та індивідуальну увагу. Не важливо, хто їх даруватиме – мама, тато чи бабуся. Важливо, щоб це був хоча б один надійний, довірений дорослий. Це людина, що буде поруч щодня, навіть уночі, коли сняться страшні сни, що втішатиме в час болю від прорізування перших зубів і в час болю від першого розставання. Людина, що підтримуватиме та любитиме в часи всіх криз дитячого й дорослого віку.

Такого дорослого немає в інституційному закладі, де вихователі й няні – одні на всіх. Де після відпрацьованої зміни вони йдуть додому, поспішають до своїх сімей, а діти залишаються в закладах. На роки.

Яким би не був заклад – з пластиковими вікнами чи з дерев’яними, з однією вихователькою на трьох чи на п’ятьох дітей; як би він не називався – пансіон чи інтернат, – там панує інституційна культура.

Мешканці інституційних закладів:

• змушені жити разом (де про приватність навіть не йдеться) – приблизно 17% дітей мешкає у кімнатах по 9 і більше осіб у кімнаті;
• ізольовані від громади, в якій вони проживають (часто інституційні заклади віддалені від центру життя громади і вихованці цих закладів не мають права виходити за його межі);
• живуть за розкладом, що визначають інші люди (розклад є навіть у вихідні дні та канікули), і що не враховує індивідуальні особливості та бажання дитини.

Тому дитина, що живе в закладі інституційного догляду, не може обрати ані час прокидання (наприклад, хтось збирається до школи 60 хв, а хтось — 30, а, значить, може поспати довше), ані їжу, якою харчується, ані одяг, який носить, ані навіть власну професію.

Цей ресурс допоможе українському суспільству краще зрозуміти важливість підтримки сімейних цінностей та допомоги дітям, які потрапили у складні життєві обставини, адже лише спільними зусиллями ми зможемо змінити їхнє життя на краще.