Місія Міжнародного валютного фонду розпочала роботу в Києві над запуском нової програми розширеного фінансування (EFF), яка має визначити фінансову архітектуру для України на найближчі роки. Попередні сигнали свідчать: акценти місії охоплюють антикорупційні реформи, макростабільність та бюджетну дисципліну і включають чутливе питання курсової політики, тобто того, як держава керує обмінним курсом гривні та балансує між інфляційними ризиками, фіскальними потребами й очікуваннями населення.
За даними Інтерфакс, під час роботи місії МВФ у Києві з 3 по 10 вересня прем’єр-міністр Юлія Свириденко, голова Національного банку та міністр фінансів офіційно звернулися до Фонду з проханням про нову угоду, попередньо розраховану на 2026–2029 роки. Потреба у новій програмі зумовлена затяжним характером економічної кризи та наближенням завершення чинної угоди EFF, термін дії якої закінчується у березні 2027 року. За оцінкою міністра фінансів Сергія Марченка, потреба українського бюджету у зовнішньому фінансуванні на 2026 рік становить близько 45,5 мільярда доларів. Загальна потреба у зовнішньому фінансуванні протягом нового чотирирічного періоду, за його словами, може сягати 150–170 мільярдів доларів. Наразі незадоволена потреба у фінансуванні на 2026–2027 роки оцінюється приблизно у 60 мільярдів доларів, що створює додатковий тиск на переговори з МВФ та міжнародними партнерами.
Старт місії: Києву сигналізують про перехід до нової фази підтримки
У пресрелізі Фонду наголошується, що “місія МВФ на чолі з Гевіном Ґреєм розпочала сьогодні дискусії з представниками влади України у контексті їхнього звернення щодо започаткування нової програми розширеного фінансування (EFF)”.
Попередня чотирирічна програма, ухвалена навесні 2023 року, була розрахована на більш коротку війну і відповідно, її параметри вже не відповідають ані бюджетним потребам, ані структурним викликам держави.
За інформацією уряду, Україна прагне масштабнішої й довшої програми МВФ, здатної стабілізувати очікування партнерів та закріпити потоки зовнішнього фінансування.
Фокус місії: податкова, монетарна політика та антикорупція
За оцінкою МВФ, нинішня економічна політика Києва вимагає корекції на тлі “неперервної надзвичайно високої невизначеності”. Відтак, місія концентрується на трьох ключових блоках:
- Податкова політика та мобілізація доходів
Фонд стратегічно наполягає на збільшенні внутрішніх доходів – як через реформу податкової системи, так і через посилення адміністрування.
Для донорів критично, аби Україна демонструвала здатність фінансувати хоча б базову частину оборонних і соціальних видатків самостійно.
- Грошово-кредитна політика та курс
Монетарна політика – один із найчутливіших блоків переговорів. МВФ очікує більшої гнучкості курсу й послідовності в режимі інфляційного таргетування.
- Посилення урядування та боротьба з корупцією
МВФ прямо підкреслює, що структурні реформи в частині урядування та боротьби з корупцією є центральним елементом переговорів з Україною. Фонд наполягає на гарантіях незалежності НАБУ, САП та ВАКС, впровадженні прозорих процедур на державних підприємствах та реформі корпоративного управління у критично важливих секторах економіки. У світлі останніх корупційних скандалів в енергетичній сфері ці вимоги МВФ стають ще більш жорсткими та принциповими.
Дискусія, яка виходить за рамки протоколу: тиск на НБУ щодо курсу
Одним із найбільш резонансних аспектів роботи місії МВФ стала акцентована Bloomberg вимога, яка стосується тиску на Національний банк України щодо можливості контрольованої девальвації гривні. За даними агентства, Фонд переконує українську сторону, що помірне послаблення національної валюти могло б збільшити доходи бюджету, адже значна частина експортних контрактів номінована у доларах або євро. МВФ вважає, що більш гнучкий курс підтримав би експорт, додав би доходів бюджету та зменшив би тиск на резерви Нацбанку.
Водночас позиція Національного банку є різко стриманою. Регулятор наголошує на ризиках, пов’язаних з інфляційним сплеском, який посилюється через імпортозалежність економіки, на можливому ударі по очікуваннях населення та фінансовій стабільності, а також на дестабілізаційному ефекті для бізнесу в умовах триваючої війни. За даними джерел Bloomberg, НБУ “не готовий йти на девальвацію заради фіскальних вигод”.
Контекст цих переговорів очевидний: Україна функціонує в умовах високої доларизації та сильної залежності від імпорту, тож девальвація могла б збільшити гривневі надходження, проте водночас швидко “знищувалася” б інфляцією, що робить цей крок надзвичайно ризиковим.
Переговори про новий пакет: Київ та МВФ зближуються, але ключові питання залишаються відкритими
За даними Bloomberg, Україна веде активні переговори з МВФ щодо нового фінансового пакета, який може скласти щонайменше 8 мільярдів доларів – додатково до коштів, отриманих у межах програми 2023 року. У центрі уваги сторін перебувають макрофінансові реформи, бюджетна дисципліна, антикорупційні заходи та курсова політика, що робить переговори надзвичайно складними та чутливими.
Одночасно директор-розпорядник МВФ Крісталіна Георгієва планує особисто відвідати Київ, що сприймається не лише як політичний сигнал готовності Фонду підтримувати Україну, а й як підтвердження того, що від української влади очікуються рішучі та конкретні кроки у сфері реформ. Такий візит традиційно слугує знаком довіри до уряду, але водночас є індикатором підвищених вимог: він нагадує, що отримання нового пакета фінансування буде можливим лише за умови послідовного виконання ключових рекомендацій Фонду.
Макроконтекст: чому питання курсу та антикорупції критично важливі
Питання антикорупції та курсової політики набувають особливої ваги у переговорах із МВФ та міжнародними донорами. Ефективність антикорупційних інституцій, таких як НАБУ, САП та ВАКС, є ключовим критерієм довіри партнерів, включно зі США та ЄС. Будь-які спроби обмежити їхню незалежність одразу створюють ризики скорочення або зупинки міжнародної допомоги.
Водночас курс гривні та контрольованість інфляції залишаються фінансовими «ножицями» для уряду. Девальвація може дати короткостроковий фіскальний ефект і збільшити бюджетні надходження, проте водночас загрожує макростабільності – головній умові МВФ для довготривалого фінансування.
Цьому контексту наближається і формування бюджету-2026: понад 60% видатків припадає на оборону, власні доходи обмежені, а залежність від зовнішньої допомоги залишається критичною. Саме тому Фонд наполягає на структурних змінах у державному управлінні та антикорупційних реформах, а не лише на макроекономічних коригуваннях.
Що таке стійкість боргу України?
Стійкість боргу України – це здатність держави обслуговувати свій державний борг (виплачувати відсотки та погашати основну суму) у довгостроковій перспективі без надмірного фінансового навантаження на бюджет та економіку.
Іншими словами, МВФ та інші міжнародні організації оцінюють, чи зможе Україна:
- Своєчасно платити за боргами – виплачувати відсотки та погашати кредити.
- Уникати надмірного зростання боргу, щоб він не став неконтрольованим і не створював ризику дефолту.
- Зберігати фінансову стійкість бюджету, залишаючи кошти на оборону, соціальні програми та інвестиції.
- Бути привабливою для інвесторів, щоб залучати фінансування без надмірного зростання відсоткових ставок.
Для цього МВФ проводить спеціальні аналізи стійкості боргу (Debt Sustainability Analysis, DSA), які враховують економічне зростання, доходи бюджету, валютні ризики та існуючі боргові зобов’язання. Саме ці оцінки допомагають МВФ визначати, якою має бути фінансова підтримка Україні та які умови програми можуть забезпечити довгострокову стійкість боргу.
Аналіз стійкості боргу України (DSA): ключові висновки
За останніми оцінками МВФ, державний борг України перебуває на високому рівні і може перевищити 110% ВВП у 2025 році. Дослідження WIIW у базовому сценарії МВФ прогнозує, що борг досягне піку близько 107,6% ВВП у 2026 році, після чого поступово почне знижуватися.
У довгостроковій перспективі МВФ визначає конкретні цілі для забезпечення стійкості боргу: знизити його до приблизно 82% ВВП до 2028 року і до 65% ВВП до 2033 року. Для цього важливим є контроль над фінансуванням держави: МВФ оцінює сукупні потреби у фінансуванні (“gross financing needs”) на рівні близько 8% ВВП щорічно у період після завершення програми (2028–2033 роки).
Крім того, у рамках програми пропонуються заходи для полегшення обслуговування зовнішнього боргу – річні «полегшення» можуть становити 1–1,7% ВВП завдяки реструктуризації або більш сприятливим умовам запозичень.
Таким чином, для того, щоб борг України залишався стійким у довгостроковій перспективі, країна має поєднувати ефективне управління бюджетом, збалансоване фінансування та підтримку міжнародних партнерів.
Отже, початок роботи нової місії МВФ означає запуск нового етапу партнерства між Україною та Фондом. Країна переходить від програми, сформованої на піку кризового шоку, до більш довготривалої моделі підтримки, де ефективність реформ визначає обсяг і строки фінансової допомоги.
Антикорупційні реформи вже не є декларативною вимогою: вони формують рамкову умову для всього пакета допомоги. Від здатності України гарантувати незалежність ключових інституцій, таких як НАБУ, САП і ВАКС, залежатиме обсяг зовнішнього фінансування у 2025–2026 роках.
Дискусія щодо девальвації гривні залишається одним із найскладніших питань. МВФ розглядає контрольовану девальвацію як інструмент фіскального маневру, тоді як Нацбанк попереджає про ризики втрати довіри до фінансової системи. Результатом компромісу стане формування майбутньої монетарної рамки країни.
Переговори про новий пакет та візит директорки-розпорядниці МВФ Крісталіни Георгієвої підкреслюють, що питання фінансування нерозривно пов’язане з темпом і якістю реформ. Готовність Фонду надавати підтримку є, але вона умовна й залежить від конкретних результатів. Києву доведеться балансувати між фіскальними потребами, соціальною стабільністю та очікуваннями міжнародних партнерів, і саме це стає головним викликом нового етапу співпраці з МВФ.
