“Найбільша наша проблема в тому, що влада дає своїм представникам заробляти на цій війні”: Сергій Кривонос про ситуацію в державі
Після початку повномасштабної війни Україна вступила в період глибоких внутрішніх трансформацій, у якому поєднуються напружена боротьба на фронті, криза довіри в тилу, стратегічна невизначеність і конфлікти всередині політичного середовища. Однією з тем, які викликають публічну дискусію, є те, наскільки ефективно і чесно працює державна система в умовах війни. У цьому контексті колишній заступник командувача Сил спеціальних операцій та заступник секретаря РНБО, генерал-майор запасу Сергій Кривонос висловив низку критичних оцінок щодо дій влади й окреслив, на його думку, ключові напрямки, які мають визначати стратегію опору.
Щодо стану справ на фронті Сергій Кривонос не поділяє песимістичних оцінок і заявляє, що Україна має достатній потенціал для того, щоб вистояти у війні. Він пояснює, що вирішальним чинником у війнах такого масштабу є не лише кількість озброєння чи особового складу, а економічна й організаційна основа спротиву. Армія, як підкреслює він, завжди залежить від економіки — як власної, так і ворожої.
“Стан російської армії, яка б вона не була чисельна і добре озброєна, дуже залежить від економіки. Як і ЗСУ, і взагалі будь-якої армії у світі. Якщо нашу економіку заміщує матеріально-технічна допомога західних країн, то підтримка союзників Росії значно менша. Тому нам треба продовжувати системно знищувати видобуток, переробку та транспортування газу, нафти та інших корисних копалин агресора. Таким чином ми суттєво зменшимо вливання грошей в російський ВПК і взагалі в економіку. Коли російська армія своєчасно не отримає снаряди, дрони, пальне та багато чого іншого, коли Путін не зможе платити великі гроші своїм військовим за участь в боях на території України, ворог буде втрачати свої наступальні спроможності”, – вважає генерал.
Кривонос наголошує, що ключовим завданням є системне ураження об’єктів, які формують економічну спроможність Росії вести війну — зокрема, нафтовидобувної та газової інфраструктури. Він звертає увагу на те, що завдяки ударам ЗСУ, СБУ та ГУР по таких об’єктах наповнення російського бюджету від експорту енергоносіїв у першому кварталі поточного року знизилося на 25%. Він наводить це як приклад того, що тактика тиску на економіку противника працює. У той самий час він зауважує, що після таких дій лунали заклики від західних політиків утриматися від подібних атак, що, на його думку, лише підтверджує правильність обраного підходу.
Окремо Кривонос звертає увагу на необхідність чіткого переведення державної економіки, органів влади, підприємств і бізнесу на функціонування в умовах воєнного стану, як це передбачено законом про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Він переконаний, що без такого переходу держава не зможе повноцінно мобілізувати наявні ресурси й організувати ефективний спротив. На його думку, саме ця структурна мобілізація може забезпечити Україні шанс на перемогу навіть у тривалій війні.
У цілому Кривонос послідовно відстоює позицію, згідно з якою перемога можлива лише за умови внутрішньої дисципліни, економічної мобілізації, активної протидії корупції у владних колах і системного підриву економічної основи противника. Однак влада ігнорує практичні рекомендації, які могли б бути ефективними у воєнний період. Він зазначає, що має досвід, який охоплює 32 роки служби в армії — від солдата до генерала, і що пропозиції, які він озвучує, не є особистими припущеннями, а ґрунтуються на перевірених практиках інших країн, які вели війни у XX і XXI століттях. Генерал підкреслює, що має глибоке розуміння принципів ведення спротиву на різних рівнях державного управління, але не бачить бажання у керівництва держави дослухатися до цих рішень.
Кривонос наголошує, що суспільство має не лише констатувати бездіяльність влади, а й змушувати її діяти — різними засобами громадського тиску. Пасивність українців, які очікують дій зверху, є хибною, і що відповідальність за безпеку має бути спільною — і з боку народу, і з боку керівників. При цьому попри формальну демократичність, в інформаційному просторі України починають фіксуватись спроби обмеження свободи висловлювання.
Щодо ситуації на фронті, Кривонос вважає, що попри збереження бойового потенціалу обох сторін, у росіян досі є змога здійснювати наступальні операції, особливо вразливими є стики між зонами відповідальності українських підрозділів. Однак вирішальним залишається не лише ресурс противника, а здатність України зберігати стійкий тил. Саме тому необхідно негайно і системно відбудовувати тилові структури — логістику, захист транспорту та інфраструктури.
Кривонос не погоджується з ідеєю, що час працює на когось автоматично. Перевага буде на боці того, хто визнає помилки й працює над структурними змінами. Українська держава має потенціал не лише для продовження оборони, а й для перемоги, однак для цього потрібні ефективні й цілеспрямовані дії. Росія має вразливі точки. Її зброярський потенціал базується на імпорті критичних компонентів, переважно з Китаю, а також через треті країни. Саме тому Служба зовнішньої розвідки має зосередитися на відстеженні ланцюгів постачання, а не обмежуватись декларативними виступами й публічними зустрічами. Він вказує на неефективність низки силових структур, які виконують не ті функції, що передбачені їхнім призначенням. Підрозділи інформаційно-психологічних операцій замість системної інформаційної боротьби з Росією займаються підрахунком лайків під постами представників влади.
Кривонос зауважує, що українська сторона не використовує потенціал для впливу на внутрішні суперечності в самій Росії. Українські спецслужби мали б запускати інформаційні й політичні хвилі, які розхитували б суспільство противника. Також у нас відсутній фаховий контроль з боку відповідальних осіб, які мали б опікуватися розвідданими щодо озброєння, логістики, маршрутів постачання російської зброї. Замість цього окремі керівники силових структур займаються неслужбовими активностями, які не мають стосунку до оборони. Такий розрив між обов’язками й реальними діями створює умови для провалів.
У питанні оборони генерал звертає увагу на відсутність фортифікацій, що мали б бути збудовані заздалегідь. Росіяни навчилися уникати прямих штурмів і замість цього блокують міста, перерізаючи логістику. З огляду на це, критично важливим є зведення інженерних споруд — тунелів, укрить, захищених шляхів постачання, що дозволить мінімізувати втрати від дронів і ракет. Він критично оцінює ситуацію з неякісним будівництвом оборонних рубежів і пов’язує це з корупцією. На його переконання, найнебезпечніше — це не тільки безвідповідальність виконавців, а те, що їх покривають представники влади. Це системне привласнення коштів на будівництво захисної інфраструктури під час війни є ознакою глибокої кризи управління.
“За фортифікації відповідають певні конкретні особи. Їхня бездіяльність або непрофесійна діяльність це царина для реакції силових органів. Бо відомо, що безвідповідальність породжує безкарність, а безкарність – хаос. Безвідповідальність, на жаль, є зараз потужною рисою певних владних прошарків. Найбільша наша проблема в тому, що влада дає своїм представникам заробляти на цій війні, в тому числі на неякісному будівництві фортифікаційних споруд. Якщо гроші крадуть навіть на цьому, то які ж будуть висновки?
На жаль, у нас досі не визначені пріоритети, куди і які гроші витрачати. Ми канючимо у наших західних партнерів кошти на виробництво дронів і при цьому не використовуємо величезну кількість власних ресурсів. Наприклад, гроші, які передбачені в бюджеті на утримання цивільно-військових адміністрацій окупованих територій. Це понад десять мільярдів гривень. За цю суму можна закупити десь 41-42 тисячі штук шикарних дронів для тактичного рівня”, – наголосив генерал.
Кривонос наводить приклад коштів, передбачених у бюджеті на утримання цивільно-військових адміністрацій окупованих територій, які можуть бути перерозподілені на дрони. Йдеться про суму понад десять мільярдів гривень, за яку можна було б закупити понад 40 тисяч сучасних дронів тактичного рівня. Він також звертає увагу на бюджети найбільших міст — Києва, Львова, Дніпра, Одеси — і підкреслює, що видатки на посилення протиповітряної оборони є символічними.
“В інтернеті є відкрита інформація про бюджети наших міст: Київ – 90 мільярдів гривень, Львів – 17, Дніпро – 19, Одеса – 12, Кременчук майже 4. Однак подивіться, який відсоток передбачений на посилення ППО цих міст. Будете здивовані, але там практично ні про що. В Києві можуть сказати: “П’ять з 90 мільярдів ми віддаємо для матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил”. Гарна цифра. Але ж я не ставлю питання про Збройні Сили, а говорю про протиповітряну оборону столиці. От у чому проблема. Тому ми мусимо чітко визначитися, негайно переглянути ці бюджети й скасувати витрати за незрозумілими під час війни статтями. Кожну копійку треба взяти на облік і використовувати виключно на питання безпеки й оборони, які мають бути в пріоритеті”, – вважає Кривонос.
Генерал наводить приклади держав Другої світової війни, які запроваджували жорстку економію ресурсів — Сполучені Штати та Велика Британія. Україна ж, як він зауважує, демонструє розбалансованість: торговельні центри переповнені товарами, але на оборону кошти не витрачаються належним чином.
“Згадайте, як діяли під час Другої світової західні країни. Навіть у Сполучених Штатах Америки, які після подій у Перл-Харборі офіційно вступили у війну, перейшли на карткову систему, яка дозволила взяти під контроль усі ресурси, починаючи з гуми, кольорових металів, цукру, кави й т.д. Ніхто з американців з голоду не помирав, але зайвого у громадян не було. Та сама Велика Британія, де було трохи складніше з постачанням, оскільки це острів, а Німеччина вела з ними потужну морську і підводну війни, ввела карточки ще у 1938 році. До 1955-го там було обмежене і контрольоване споживання, бо майже всі гроші йшли на перемогу. А тепер подивіться на насиченість товарами наших торгівельних центрів і супермаркетів. Чи потрібні деякі позиції під час війни?”, – зазначає Кривонос.
Окремо генерал порушує питання фінансової непрозорості, згадуючи ситуацію 2022 року, коли зник понад мільярд доларів, що були виділені на закупівлю снарядів. Ці кошти досі не знайдено, як і самих снарядів. Кривонос підкреслює, що не вживає слово “вкрадено”, бо відсутні юридичні висновки, однак наголошує: якщо не встановлено, де гроші, хто відповідальний і що саме сталося, то суспільство має повне право ставити ці питання публічно.
