Війна в Україні відбирає у дітей найдорожче – батьків і дім. Одні малюки залишаються сиротами через обстріли та втрати на фронті, інші стають покинутими ще в перші хвилини після народження. Їхнє життя з перших хвилин залежить не від батьків, а від тих, хто поруч у лікарні. Лікарі, медсестри, волонтери чи водії швидких стають для таких дітей єдиною опорою. Так сталося і з хлопчиком на ім’я Тимур із Сумщини. Він з’явився на світ на межі життєздатності, а мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Завдяки зусиллям медиків та підтримці благодійників у нього з’явився шанс на подальше життя.
Народження, яке стало випробуванням
Тимурчик з’явився на світ на 24-му тижні вагітності, його вага становила лише 700 грамів, і він відразу опинився на межі між життям і смертю. Пологи були надзвичайно тяжкими: пуповина випала, і кілька хвилин дитина перебувала без кисню. Для немовляти це означало непоправні наслідки. Мати відмовилася від нього відразу після народження, залишивши лікарів сам-на-сам з крихітним пацієнтом.
Медики Сумської обласної дитячої лікарні не зупинилися ні перед труднощами, ні перед виснажливими викликами. Вони виходжували Тимура, підключали до апаратів, забезпечували кисневу підтримку, проводили інтенсивну терапію. Дитина пережила реанімацію, але внаслідок асфіксії у нього виникли тяжкі ураження: замісна гідроцефалія, дитячий церебральний параліч у тяжкій формі, фармрезистентна епілепсія, бульбарний синдром із порушенням ковтання й дихання. Життя хлопчика вимагало безперервного контролю, а виписати його додому було неможливо.
У місті, де щодня лунали сирени й відбувалися обстріли, його взагалі не можна було переміщати в укриття разом з іншими пацієнтами. Саме тому служба у справах дітей ухвалила рішення: єдиний вихід – транспортувати немовля туди, де за ним зможуть піклуватися цілодобово.
Прибуття евакуаційної бригади
Того ранку подвір’я Сумської обласної дитячої лікарні було залите сонцем. Сюди під’їхала біла машина з написом «Дім Метеликів» – реанімобіль, що належав команді медичного центру «Місто Добра». Лікарі та медбрат подолали понад 500 кілометрів, щоб забрати хлопчика.
Усередині лікарні їх зустріли вузькі коридори й ординаторська з дерев’яними столами та запахом антисептика. Головна лікарка дістала документи: історію розвитку дитини, аналізи, висновки. Потрібно було поставити підписи, оформити передачу. Поки тривав цей процес, лікарі пригадали інші випадки: дівчинку, яка після приїзду в «Місто Добра» вже почала ходити. Ці спогади надавали віри й сил, але час підтискав – попереду чекали сотні кілометрів дороги.
Медсестра провела гостей у палату. Там, у кувезі, лежав Тимур – немовля в блакитному комбінезоні з кисневою канюлею. Він спав спокійно, іноді ворушачи пальчиками. «Він боєць, – сказала медсестра. – Народився на 24-му тижні, але вже дихає сам, хоча й потребує кисню».
Лікар Олександр з «Дому Метеликів» взяв хлопчика на руки. В цей момент у палаті запанувала особлива тиша, навіть апарати ніби стихли. Медики підготували його до дороги: одягнули зелений комбінезон, маленькі шкарпетки, поклали банки суміші. На них чекала поїздка в 800 кілометрів – від Сум до Чернівців.
Дорога крізь країну
Реанімобіль був оснащений всім необхідним: апаратурою для підтримки життя, системами моніторингу, кисневими балонами. Поруч – каски та бронежилети, бо шлях пролягав через небезпечні території. Тимур їхав у спеціальній автолюльці з датчиками, підключений до кисню.
Команда працювала злагоджено: годували дитину сумішшю, розводили воду в термобоксі, перевіряли фіксацію трубки. Кожна зупинка була можливістю віддихатися і для малюка, і для лікарів. Водночас дорога супроводжувалася розмовами.
Водій Андрій зізнавався, що подібні виїзди можуть тривати тиждень, але справжньою нагородою стає усмішка дітей. Він пригадав хлопчика із Запорізької області, який після трагедії на Дніпрі залишився з тяжкими ушкодженнями мозку, та інші історії, які доводять: життя може змінитися в одну мить. Медбрат Володимир розповів про хлопчика Даню з ДЦП, який втратив маму, але в «Домі Метеликів» зміг навчитися стояти й навіть кататися на велосипеді. Ці приклади показували, що турбота й віра в дитину можуть давати неймовірні результати.
Прибуття до «Міста Добра»
Увечері реанімобіль під’їхав до воріт «Міста Добра» в Чернівцях. На подвір’ї чекали діти – махали руками, зустрічаючи нового «Метелика». Всередині медичного корпусу все було підготовлено: антипролежневий матрац, стерильне гніздечко, обігрів, обладнання для вентиляції.
Засновниця центру Марта Левченко підкреслила: кожна дитина тут стає членом великої сім’ї. І Тимур мав відчути, що його чекали. Перші хвилини в новому домі включали купання, переодягання, годування й уважне спостереження.
Медичний директор Денис Колюбакін зазначив, що головною метою було лікування бронхолегеневої дисплазії та поступове зменшення залежності від кисню. Проте додаткові обстеження виявили прогресуючу гідроцефалію. Єдиним виходом була операція. У Львові, у лікарні Святого Миколая, йому провели шунтування, а в «Місті Добра» встановили трахеостому. Біля нього цілодобово чергували няні, які тримали його на руках, гуляли, спілкувалися, дарували тепло, якого не може дати звичайна лікарня.
Проблема, яка виходить за межі однієї історії
Марта Левченко наголосила, що випадок Тимура є лише одним прикладом системної прогалини. В Україні паліативні діти офіційно не мають довготривалих місць перебування. «Дім Метеликів» переповнений, проте відмовляти – означає прирікати. Тому центр змушений будувати новий корпус.
Вона підкреслила, що паліатив – це не тільки про медичні процедури, а життя, розвиток і відчуття того, що дитина потрібна. Малюкам необхідні прогулянки, дотики, слова підтримки. І поки це не буде врегульовано на державному рівні, евакуація таких дітей залишатиметься складним завданням, що залежить лише від зусиль небайдужих.
Дорога Тимурчика з Сум до Чернівців стала переходом від відмови до прийняття. В умовах війни, коли багато дітей втрачають рідних, його історія нагадує про те, що навіть покинуті на початку життя можуть отримати шанс на любов і турботу. Це стало можливим завдяки тим, хто взяв на себе відповідальність – лікарям, волонтерам і благодійникам. Для хлопчика поява нової родини у «Місті Добра» означає початок іншої історії, де він більше не сам.
