Стали відомі нові подробиці комбінованої атаки по Києву, яка сталася вночі 31 липня. Від вибухів загинуло 31 киян, серед них було п’ятеро дітей – двоє сестер-школярок, шестирічний хлопчик, випускник одного зі столичних ліцеїв та дворічна дитина. Це був один з найсмертоносніших ударів по столиці з початку повномасштабного вторгнення. Події тієї ночі засвідчили, що питання безпеки мирного населення в Україні продовжується залишатися відкритим.
Загибель родини Гуменюків і Владислава Гайового
Удар по житлових районах забрав життя родини, яка переїхала до Києва з Донбасу. Аліна й Анастасія Гуменюк навчалися в київському ліцеї №13. Їхня мати загинула разом з ними в квартирі, яка мала стати для них прихистком після переїзду з регіону, де бойові дії тривали з 2014 року. Ліцей, у якому навчалися дівчата, оприлюднив повідомлення про трагедію, підкресливши, що родина намагалася розпочати нове життя в умовах безпеки. Проте переїзд до столиці, яка вважалася відносно захищеною, не вберіг їх від загибелі.
Ліцей також підтвердив смерть ще одного свого учня — Владислава Гайового, випускника цього ж закладу. Хлопець, за словами педагогів, був дисциплінованим, уважним, активним у шкільному житті.
Повідомлення про загибель дівчат і Владислава супроводжувалися анонсом допомоги родинам і оголошенням про підготовку збору коштів. Але в межах цієї події на перший план виходить не лише питання локальної підтримки, а й масштаб трагедії як наслідку цілеспрямованого ракетного обстрілу житлових масивів столиці.
Загибель Матвія Марченка
В результаті обстрілів також загинув шестирічний Матвій Марченко. Він був наймолодшим сином у родині, займався карате в київському клубі «Сен-Бін» і, за словами тренера, встиг стати прикладом для багатьох дітей у команді. В організації, де хлопець тренувався, повідомили про його смерть, назвавши це не лише родинною трагедією, а й втратою для всієї спільноти.
Тренер Ігор Єфименко, який знав хлопця особисто, навів приклад розмови з Матвієм, коли той поставив собі конкретну спортивну мету — перевершити старшого брата за кількістю медалей. За словами Єфименка, хлопчик мав риси характеру, притаманні більш дорослим дітям: самодисципліну, зосередженість, внутрішню мотивацію. Ці якості, у поєднанні з віком, ускладнюють сприйняття його смерті навіть у масштабах звичного до втрат суспільства.
Клуб, де займався Матвій, висловив співчуття родині та зазначив, що втрата дитини такого віку — це наслідок дій, які не можуть бути виправдані жодними політичними чи воєнними обставинами.
Міжнародна реакція: декларації без наслідків
Попри масштаб обстрілу, кількість жертв серед цивільного населення та характер цілі (житлові будинки, де перебували діти), реакція іноземних держав та міжнародних організацій була, як завжди, обмеженою. У більшості випадків це були стандартні заяви представників дипломатичних відомств про занепокоєння, засудження або висловлення підтримки Україні. Водночас практичні кроки, спрямовані на посилення безпеки цивільного населення, не були зафіксовані.
Ні зміни в політиці поставок систем ППО, ні ініціатив з боку міжнародних інституцій щодо притягнення до відповідальності за обстріли цивільної інфраструктури після трагедії 31 липня помічено не було. Відомості про загибель дітей не стали предметом окремих дебатів у рамках ООН чи Ради Європи. Тобто ситуація, у якій загибель неповнолітніх унаслідок прямого обстрілу столиці однієї з найбільших країн Європи не викликає жодної зміни міжнародної риторики, демонструє розрив між задекларованими принципами й реальною практикою.
Системність атак і відсутність правових механізмів впливу
Удари по цивільних об’єктах, у яких гинуть діти, не є винятковими. Харків, Миколаїв, Чернігів, Запоріжжя, Краматорськ — кожне з цих міст має зафіксовані випадки загибелі або тяжких поранень неповнолітніх унаслідок ракетних або дронових атак. Україна регулярно передає ці дані міжнародним партнерам, зокрема через офіційні канали МЗС, Генпрокуратури, Уповноваженого з прав дитини. Водночас ці матеріали не ведуть до юридичних або політичних рішень, які могли б зменшити ризики повторення таких атак.
Наразі не існує механізму, який би змусив РФ припинити обстріли цивільної інфраструктури саме внаслідок міжнародного тиску. Окремі рішення судів, такі як ордер на арешт Володимира Путіна, виданий МКС, не супроводжуються примусовими санкціями. За відсутності системного реагування навіть задокументовані випадки загибелі дітей — у тому числі з фото- та відеопідтвердженням, свідченнями очевидців і заключеннями експертів — залишаються фактом, який не змінює логіки війни.
Ракетний удар 31 липня показав, що навіть в столиці, яка вважається відносно захищеною, загроза для цивільного населення лишається критично високою.
