Американський письменник Стівен Кінг очолив перелік авторів, чиї книги найчастіше забороняли в школах США. Про це йдеться у новому звіті PEN America “Заборонено в США”, повідомляє АР.
Організація зафіксувала понад 6800 випадків тимчасового чи постійного вилучення літератури у 2024–2025 навчальному році. Хоча ця кількість менша, ніж більш як 10 000 заборон роком раніше, вона все ж значно перевищує показники минулих років, коли навіть не було потреби укладати подібні звіти.
За інформацією PEN, близько 80% усіх обмежень зосереджені у трьох штатах — Флориді, Техасі та Теннессі, де ухвалено або розглядають закони щодо вилучення “небажаних” книжок. Натомість у штатах Іллінойс, Меріленд та Нью-Джерсі таких випадків не зафіксовано завдяки діючим законодавчим гарантіям.
“Це дедалі більше історія двох країн. І вона не завжди збігається з поділом на “червоні” та “сині” штати. Наприклад, у Флориді різні округи реагують на заклики до цензури по-різному”, — заявила директорка програми PEN “Свобода читання” Кейсі Міхан
Твори Кінга піддавалися цензурі 206 разів. Серед заборонених — “Керрі” та “Протистояння”. Найчастіше ж вилучали роман Ентоні Берджеса “Механічний апельсин” — 23 рази. У списку також виявилися книги Патрісії Маккормік (“Продано”), Джуді Блум (“Назавжди”), Дженніфер Нівен (“На свіжому повітрі”), а також твори Сари Дж. Маас і Джоді Пікоулт.
Основними підставами для вилучення стали ЛГБТК+ тематика, питання раси й расизму, сцени насильства чи сексуального характеру. PEN підкреслює, що часто тисячі книжок прибирають “про всяк випадок” — через тиск громади, політичний клімат або страх перед санкціями.
У Флориді, де заборонили чи обмежили понад 2000 книжок, саме кілька округів виявилися головними ініціаторами обмежень щодо творів Кінга. Часто під заборону потрапляють усі книги, марковані як “для дорослих”, або ті, що містять “сексуальний контент”. Під таке широке визначення нерідко підпадають і романи Кінга.
Методологія PEN відрізняється від підходу Американської бібліотечної асоціації (ALA). PEN враховує всі випадки вилучення, навіть тимчасові, тоді як ALA підраховує лише остаточні заборони. Водночас обидві організації визнають: реальні масштаби цензури значно більші, ніж відображено у звітах, адже чимало випадків залишаються непублічними.
