Європа та США входять у нову фазу санкційної політики, де китайський фактор стає центральним. Дональд Трамп ув’язує нові американські обмеження проти Росії не лише з енергетичними рішеннями ЄС, а й з масштабними тарифами на китайський імпорт. Для Брюсселя це відкриває складну дилему: як посилювати тиск на Кремль, не занурюючись у масштабну торговельну війну з Пекіном.
Трамп: санкції проти Росії в обмін на тарифи проти Китаю
Позиція президента США прозвучала максимально жорстко. У своєму зверненні в Truth Social Дональд Трамп заявив: “Я готовий запровадити далекосяжні санкції проти Росії, якщо всі країни НАТО погодяться і почнуть робити те саме, і якщо всі країни НАТО припинять купувати нафту у Росії”. Ключовою умовою він назвав колективні тарифи на імпорт з Китаю у розмірі від 50 до 100 відсотків.
За логікою Трампа, Китай, залишаючись економічним рятівником Кремля, утримує контроль над його маневром у війні проти України. «Тарифи порушать цей контроль“, – пояснив американський президент.
Таким чином, Білий дім пропонує союзникам своєрідний “пакет”: відмова ЄС і НАТО від залишків російських енергоносіїв та одночасне приєднання до торговельного тиску на Китай. Лише тоді Вашингтон готовий підключити додаткові санкції проти Москви.
Позиція Вашингтона
Відповідаючи на питання у спільному інтерв’ю Reuters та Bloomberg, міністр фінансів США Бессент наголосив, що адміністрація Трампа очікує більшої активності від європейських союзників у справі тарифного тиску на Китай. “Ми очікуємо, що європейці зараз зроблять свою частину роботи, і ми не рухаємося вперед без європейців“, – підкреслив він, говорячи про можливе запровадження тарифів проти китайських товарів у зв’язку з російською нафтою.
За словами Бессента, під час переговорів із китайською делегацією в Мадриді він нагадав, що США вже наклали додаткові 25% мита на імпорт з Індії через закупівлі російської нафти, а президент Трамп закликав європейців ввести “тарифи від 50% до 100% на Китай та Індію, щоб скоротити доходи Росії від нафти”. Американський чиновник різко розкритикував і самих європейців за те, що окремі країни продовжують купувати як російську нафту напряму, так і нафтопродукти з Індії, виготовлені з російської сировини. Він зауважив, що така практика фактично “допомагає фінансувати конфлікт у власному “задньому дворі””. “Я гарантую вам, що якби Європа запровадила суттєві вторинні тарифи для покупців російської нафти, війна закінчилася б через 60 або 90 днів”, – заявив Бессент.
Він також повідомив, що тарифи проти Індії вже дали результат: Нью-Делі погодився на новий раунд переговорів із Вашингтоном, і “було досягнуто суттєвого прогресу”.
Окремо міністр фінансів окреслив готовність США працювати з європейськими партнерами над посиленням санкцій проти російських енергетичних гігантів “Роснефть” та “Лукойл”. Серед можливих кроків він назвав поступове використання заморожених російських суверенних активів на суму близько 300 мільярдів доларів: або шляхом часткових вилучень, або через створення спеціального фонду, що міг би слугувати заставою для кредитів Україні.
Європейські коливання: між енергетикою та Китаєм
Європейський Союз і без того перебуває під тиском Вашингтона. Попри зниження імпорту російських енергоносіїв з 2022 року, у 2024–2025 роках ЄС заплатив за нафту й газ із Росії понад 22 мільярди євро – більше, ніж надав Києву у вигляді фінансової допомоги за той самий період.
Водночас Китай лишається для Європи одним із ключових торговельних партнерів. У 2024 році обсяг взаємної торгівлі перевищив 730 мільярдів євро. Тому введення тарифів на китайський імпорт виглядає економічно болючим кроком, здатним викликати ланцюгову реакцію – від зростання цін до загрози контрсанкцій з боку Пекіна.
Втім, політична логіка змушує Брюссель робити поступки. Президент Франції Еммануель Макрон уже заявив, що підтримує “скоординовані санкції” і що справедливо “покласти край практиці окремих держав-членів, які й далі купують російську нафту”. Водночас у ЄС готують включення китайських компаній, що допомагають Росії обходити санкції, до майбутнього 19-го пакета обмежень.
Китайський фактор: ризики для глобальної торгівлі
Пропозиція Трампа щодо тарифів у 50–100% фактично означає повномасштабну торговельну війну між Заходом і Китаєм. Це матиме щонайменше три наслідки:
- Подорожчання імпорту – від електроніки до промислових компонентів, що вдарить по європейському й американському виробництву.
- Ескалація відповідей Пекіна – обмеження на експорт рідкісноземельних металів чи високотехнологічних компонентів, без яких західні економіки залишаються вразливими.
- Розкол у ЄС і НАТО – країни з сильними економічними зв’язками з Китаєм (Німеччина, Нідерланди, Італія) можуть чинити спротив радикальним тарифам, тоді як Польща чи країни Балтії, більш налаштовані проти Москви і Пекіна, підтримають жорсткий курс.
Політологічно це вписується у стратегію Трампа – змусити союзників визначитися, чи готові вони до тотальної конфронтації з “авторитарним блоком” Росія-Китай.
Морський фронт у санкційній стратегії
Окрім тарифів та обмежень на технології, США розширюють морський фронт у боротьбі з китайським економічним впливом. За даними Reuters, адміністрація Трампа взяла курс на послаблення мережі китайських портів у світі та передачу стратегічних терміналів під контроль Заходу. Американська адміністрація сприяє участі західних компаній у володінні або управлінні портовими терміналами, що раніше перебували під контролем Пекіна. Це дозволяє зменшити залежність світової торгівлі від китайських портових операторів і створює додатковий важіль тиску на Китай у рамках глобальної стратегії стримування.
ЄС: прискорений вихід з російської енергозалежності
Паралельно Брюссель готує внутрішню «енергетичну революцію». Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн після розмови з Трампом анонсувала ініціативу щодо прискорення відмови від російських енергоносіїв. План, ухвалений ще влітку 2025-го, передбачав завершення імпорту газу лише до 2028 року. Тепер дедлайни намагаються різко скоротити.
Це означає подальші інвестиції в LNG-термінали, диверсифікацію постачання (США, Катар, Норвегія), а також розвиток відновлюваної енергетики. Проте головна проблема полягає у країнах-винятках – Угорщина та Словаччина, які й далі імпортують нафту через “Дружбу” та не готові швидко відмовитися від російського ресурсу.
Як зазначає один з брюссельських дипломатів у коментарі “Politico”, “для цих країн нові американські вимоги можуть стати економічною пасткою: або вони втратять дешеве російське паливо, або ризикують посваритися з Вашингтоном і більшістю ЄС”.
За даними Politico, на обговоренні 19-го пакета санкцій у Брюсселі розглядалося включення китайських компаній, однак це значно м’якше за вимогу Трампа про тарифи. Дипломати визнають: Білий дім не вражений такими кроками й може свідомо піднімати планку, аби згодом перекласти провину за відсутність нових жорстких заходів проти Росії на союзників. «Це виглядає як гра, щоб уникнути відповідальності», — зазначив один із європейських чиновників.
Вузол протиріч: союзники чи заручники
Заява Трампа створює новий санкційний вузол:
- США готові посилювати тиск на Росію, але лише за умови радикальних кроків союзників.
- ЄС змушений лавірувати між внутрішніми економічними інтересами й вимогами трансатлантичної єдності.
- Китай постає як глобальний “посередник” між санкційним тиском і економічною стабільністю.
З одного боку, вимога США виглядає стратегічно вмотивованою: ізолювати Росію, позбавивши її китайської “кисневої маски”. З іншого – надмірний тиск на Пекін може підштовхнути Китай до ще тіснішого союзу з Москвою, що зменшить простір для дипломатії.
Перспективи подвійного фронту
Питання у тому, чи здатен Захід витримати подвійний фронт – одночасно проти Росії та Китаю. Для Європи це означатиме не просто санкційні витрати, а структурну перебудову економіки. Для США – випробування лідерства у світі, де союзники дедалі частіше розглядають Вашингтон не лише як партнера, а й як жорсткого арбітра.
У цій новій реальності саме ЄС стане полем випробування. Чи готові європейські столиці жертвувати доступом до китайських ринків заради того, щоб змусити Кремль зупинити війну? Чи витримають внутрішні розколи між східноєвропейськими «яструбами» та західноєвропейськими «прагматиками»?
Одне очевидно: санкційна архітектура вже давно вийшла за рамки “боротьби з Росією”. Вона стає питанням нового світового порядку, де кожне рішення щодо тарифів чи енергетики перетворюється на тест для трансатлантичної єдності.
Відповідь Пекіна
У Пекіні різко відреагували на ініціативу Вашингтона залучити союзників по G7 та НАТО до тарифного тиску на КНР. Міністерство комерції назвало цю пропозицію “класичним прикладом одностороннього цькування та економічного примусу”, наголосивши, що купівля російської нафти є суверенним правом Китаю і не може ставати предметом покарання. У заяві йдеться, що вимоги США створюють “небезпечний прецедент політизації торгівлі” й підривають глобальну економічну стабільність.
Китайські чиновники застерегли, що подібний тиск лише загострює напруженість між найбільшими економіками світу, яка вже посилюється через обмеження експорту чіпів і технологій, а також розслідування щодо діяльності американських корпорацій на китайському ринку. “США мають бути обачними у словах і діях та вирішувати суперечності шляхом рівноправного діалогу“, – заявили у відомстві.
Санкційна архітектура, запропонована США, ставить ЄС перед вибором між економічною стабільністю та політичною солідарністю з Вашингтоном, водночас використовуючи Китай як ключовий важіль тиску на Росію. Подвійний фронт – боротьба з Москвою та стримування Пекіна – перетворює торговельні та енергетичні рішення на тест трансатлантичної єдності та готовності союзників йти на жорсткі кроки. У Пекіні наголошують, що подібний підхід загрожує глобальній економічній стабільності і вимагає обережного та рівноправного діалогу, інакше санкційна стратегія може обернутися контрпродуктивною.
