Упродовж останніх місяців ситуація в окремих громадах Дніпропетровщини, особливо на межі з Донеччиною та Запорізькою областю, дедалі більше нагадує зону бойових дій. Зокрема, російські війська регулярно обстрілюють території Синельниківського району, використовуючи як артилерію, так і дрони-камікадзе, а також системи залпового вогню. В цих умовах особливо вразливими є сім’ї з дітьми, але далеко не всі батьки готові залишити домівки навіть під прямою загрозою життю. Через це в регіоні діє як добровільна, так і примусова евакуація.
За даними обласної військової адміністрації, станом на кінець квітня 2025 року було запроваджено обов’язкову евакуацію в кількох прифронтових селах Дніпропетровщини, зокрема, в чотирьох населених пунктах Межівської громади (Колона Межова, Новопідгородне, Райполе, Сухарева Балка) та трьох селах Новопавлівської громади. Влада визначила ці території як небезпечні для перебування цивільного населення, особливо дітей, і зобов’язала всі родини з неповнолітніми залишити ці населені пункти.
Як повідомив заступник начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації Іван Начовний, на момент запровадження примусової евакуації в зонах підвищеної небезпеки перебували 26 дітей. Незважаючи на активну інформаційну роботу та надану допомогу, частина родин спочатку відмовлялася виїжджати, наражаючи дітей на серйозну загрозу. Проте до 11 травня всіх неповнолітніх із цих сіл вдалося вивезти до безпечніших районів області.
Операція відбувалася централізовано: сім’ям надавали транспорт, координували дати та маршрути виїзду, реєстрували їх у спеціальному збірному пункті в Межовій. Водночас кожна родина отримувала повний пакет соціальної підтримки — виплати, тимчасове житло та гуманітарну допомогу на новому місці проживання.
За словами посадовців, рішення про обов’язкову евакуацію ухвалюється в тих випадках, коли тривалість обстрілів, щільність атак і близькість до лінії фронту не дають змоги гарантувати базову безпеку дітям. В окремих випадках спостерігається не лише пряма загроза життю, а й повна руйнація цивільної інфраструктури — відсутність медичних пунктів, транспорту, зв’язку, електроенергії.
Попри очевидну небезпеку, частина батьків традиційно опирається евакуації, сприймаючи її як втрату дому, спільноти, джерел доходу або просто як нав’язування волі з боку влади. Це психологічно зрозуміле явище, особливо для літніх людей або тих, хто вже пережив евакуації у 2014–2015 роках. Однак юридично і морально українська держава чітко стоїть на позиції пріоритету безпеки дітей. Відмова від евакуації може розглядатися як створення загрози життю неповнолітнього, і у виняткових випадках — як підстава для втручання органів опіки.
Наразі добровільна евакуація із Синельниківського району триває. Всі охочі можуть залишити зону ризику за підтримки місцевої влади. Евакуацію координують через спеціальні штаби, а транспорт надається за попереднім погодженням дати виїзду. Важливо підкреслити: мова не йде про депортацію чи переселення, а саме про тимчасовий захід для захисту життя дітей і цивільного населення в умовах активних бойових дій поблизу.
Синельниківщина залишається однією з тих територій, які перебувають під постійною загрозою ворожих ударів. Саме тому питання своєчасної евакуації з цих районів є не лише адміністративним чи гуманітарним — це питання збереження людського життя.
