Дитинство під час війни для багатьох українських дітей минає в обставинах, де звичайне життя руйнують повітряні тривоги, удари по житлових будинках, поранення, евакуації та довге лікування після пережитого. Те, що ще недавно було простором безпеки — дім, подвір’я, власна кімната, — за лічені хвилини може перетворитися на місце трагедії, де порятунок залежить від швидкості рятувальників, злагодженості медиків і витримки самої дитини. Одна з таких історій сталася у Запоріжжі, де після удару російського безпілотника 15-річна Крістіна опинилася під завалами будинку, вижила і згодом уперше зустрілася з рятувальником, який допоміг її врятувати.
Як рятували дівчину з-під завалів у Запоріжжі
Після удару російського безпілотника 16 березня у Запоріжжі 15-річна Крістіна опинилася під завалами власного будинку. Дівчина вижила завдяки тому, що частину удару й ваги зруйнованих конструкцій прийняли на себе шафи, які фактично закрили її від смертельних травм і залишили шанс дочекатися допомоги.
Про перебіг рятувальної операції розповів заступник начальника 4 державної пожежно-рятувальної частини Вадим Попсуй під час брифінгу в Головному управлінні ДСНС у Запорізькій області. За його словами, повідомлення про зруйнований будинок і пожежу надійшло близько 10:05, проте на початку було невідомо, що під уламками залишилися люди.
На місці рятувальники побачили повністю зруйноване подвір’я, пожежу і людей у стані паніки, від яких почули, що під уламками є постраждалі. Через таку обстановку роботу довелося починати одразу в двох напрямах: одна частина команди стримувала вогонь, інша розбирала завали, намагаючись дістатися до тих, хто міг вижити під уламками.
Ситуацію різко ускладнював густий дим, який швидко заповнював простір і погіршував умови для пошуку. У таких обставинах будь-який звук мав значення, тому рятувальники прислухалися до кожного шереху, намагаючись визначити, чи залишився хтось живий під уламками зруйнованого будинку.
Під час розбору завалів рятувальники почули голос дівчинки, і тоді стало зрозуміло, що під уламками є жива людина. Від цього моменту робота вимагала ще більшої точності, оскільки будь-який різкий рух, сильний струмінь води або помилка під час гасіння могли погіршити її стан.
За словами Вадима Попсуя, рятувальникам доводилося постійно тримати баланс між боротьбою з пожежею та спробою дістатися до постраждалої без додаткового ризику для її життя. Зрештою вони змогли пробратися до Крістіни, звільнити її обличчя і забезпечити доступ повітря, що в тій ситуації мало вирішальне значення.
Поки тривала рятувальна операція, працівники ДСНС постійно говорили з дівчиною, пояснювали, що роблять, заспокоювали її і просили не панікувати. У таких хвилинах слова рятувальника для дитини, затиснутої під уламками, стають опорою, яка допомагає втриматися і не втратити сили до моменту визволення.
Вадим Попсуй розповів, що сказав Крістіні, що її витягнуть, і вона повірила. Пізніше дівчина зізналася, що пам’ятає небагато, проте добре запам’ятала ці слова — не боятися і чекати допомоги, бо саме вони лишилися для неї найчіткішим спогадом із того часу, коли навколо були дим, уламки і невідомість.
Після того як Крістіну дістали з-під завалів, її передали медикам. Дівчина отримала травми різного ступеня тяжкості та певний час перебувала в реанімації, де лікарі стабілізували її стан і надали необхідну допомогу.
За словами лікарів, Крістіна вже перенесла дві операції, її стан стабільний, а найближчим часом дівчину готують до виписки. Така динаміка стала важливою частиною цієї історії, бо після моменту порятунку для дитини почався інший, не менш складний етап — відновлення після пережитого удару і лікування наслідків травм.
Перша зустріч після порятунку
Після брифінгу рятувальник навідав Крістіну в лікарні. Цей візит став їхньою першою зустріччю вже після порятунку, бо під час операції між ними був лише голосовий контакт крізь завали. У палаті дівчина подякувала йому за врятоване життя, а він подякував їй за витримку і за те, що під час рятувальних робіт вона допомагала орієнтуватися, повідомляючи, де перебуває і що відчуває.
У цій зустрічі поєдналися дві частини однієї історії: напружені години під уламками, де кожна фраза могла підтримати дитину, і спокійна розмова в лікарні, де вже стало можливим побачити людину, чий голос до того був єдиною ниткою між страхом і порятунком.
Мати дівчинки згадує, що про удар дізналася телефоном і майже не пам’ятає, як дісталася додому. Для родини ці хвилини минали в стані шоку, де головним було одне питання — чи жива дитина після удару по будинку.
Вже на місці жінці повідомили найголовніше: її донька вижила. Пізніше родина подякувала рятувальникам і медикам, які спершу витягли Крістіну з-під уламків, а потім забезпечили лікування, без якого її порятунок не мав би продовження.
Після двох операцій і лікування в травматологічному відділенні дівчину готують до виписки, а сама історія порятунку лишається свідченням того, через що проходять українські діти під час війни навіть у власних домівках.
