Тема примусового вивезення українських дітей під час війни вже давно перестала бути лише трагічним аспектом збройного конфлікту, вона перетворилася на одну з найгостріших гуманітарних проблем сучасності. Насильницьке переміщення неповнолітніх з окупованих територій на територію держави-агресора позбавляє їх не лише дому, але й права на ідентичність, культуру та сімейні зв’язки. Такі дії, які міжнародне право визначає як воєнний злочин, залишають по собі довгі тіні не лише в долях самих дітей, а й у моральному вимірі світу, який намагається знайти шлях до справедливості.
Черговий приклад цієї боротьби за повернення втрачених дитячих доль продемонструвала історія вихованців Новопетрівської спеціальної школи на Миколаївщині. В межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA Україні вдалося повернути гупу дітей та підлітків, депортованих до Росії у 2022 році. Про це повідомив глава Офісу Президента України Андрій Єрмак.
Ці діти, серед яких були сироти та підлітки, позбавлені батьківського піклування, опинилися в руках російських військових під час окупації частини регіону у 2022 році. Зі слів директора закладу, яка до останнього намагалася захистити вихованців, російські підрозділи увірвалися до школи із загрозами, супроводжувані спецтехнікою та військовими машинами типу «Тигр». Після відмови керівництва навчального закладу від евакуації до тимчасово окупованого Криму дітей силоміць перевезли спочатку на лівий берег Херсонщини, потім — через Крим, а далі потягом відправили до російського міста Анапа.
Цей епізод, на жаль, не є поодиноким. За оцінками міжнародних організацій, тисячі українських дітей зазнали примусової депортації до Росії або на тимчасово окуповані території. Їхнє повернення є складним процесом, який потребує одночасних дипломатичних, юридичних і гуманітарних зусиль. Саме таку мету переслідує державна ініціатива Президента України Bring Kids Back UA, яка координується Офісом Президента спільно з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини та Міністерством закордонних справ.
Завдяки цій програмі вдалося повернути групу вихованців Новопетрівської школи, яких депортували ще у 2022 році. За словами Андрія Єрмака, шлях до їхнього визволення вимагав участі багатьох сторін — від українських дипломатів і міжнародних партнерів до гуманітарних організацій, які забезпечували безпечний транзит. Дітей повернули через територію Молдови, і нині вони перебувають під опікою українських фахівців, що допомагають їм пройти процес адаптації, відновити документи та повернутися до навчання.
Повернення цих дітей є не лише моральною перемогою, а й підтвердженням того, що держава не залишає жодну таку історію без уваги. Проте за кожним успішним випадком стоїть важка робота, дещо непомітна для громадськості. Українська сторона веде постійні перемовини через посередників, використовує канали гуманітарних місій і спеціальні механізми, розроблені разом із міжнародними партнерами. Водночас фахівці працюють і з самими дітьми, адже процес повернення не завершується фізичним переміщенням — він продовжується у тривалому етапі психологічної та соціальної реабілітації.
Після повернення до України діти проходять реінтеграційні програми. Вони передбачають не лише відновлення документів і навчання, а й психологічну підтримку, без якої повернення до звичного життя є неможливим. Держава залучає психологів, педагогів і соціальних працівників, щоб допомогти дітям подолати наслідки пережитого, відновити відчуття безпеки та довіри до дорослих, які знову стали для них опорою.
Історія Новопетрівської школи показує, наскільки вразливою залишається дитина в умовах війни. Вона також демонструє, що навіть у найважчих обставинах людяність і рішучість можуть переважити насильство. Директорка закладу, яка не підкорилася вимогам росіян і до останнього боролася за дітей, стала символом тієї внутрішньої стійкості, на якій тримається українське суспільство.
Однак попри окремі успіхи, проблема депортованих дітей залишається глобальною і невирішеною. Міжнародні структури, зокрема ООН та Міжнародний кримінальний суд, розслідують факти незаконного переміщення неповнолітніх і кваліфікують їх як воєнні злочини. Проте повернення кожної дитини залишається унікальною історією, яка потребує індивідуального підходу, постійних переговорів і підтримки держав, готових виступати посередниками. Україна продовжує роботу над тим, щоб всі депортовані діти змогли повернутися додому.
