Україна проти російських криптобірж: оцінка ефективності нової санкційної політики з погляду Володимира Єніча
Питання санкцій проти російського ринку віртуальних активів набуває дедалі більшої ваги в контексті тривалої війни РФ проти України. На її тлі криптовалюти дедалі частіше використовуються для вирішення практичних завдань — від транскордонних переказів до збереження капіталу в умовах нестабільності та прямого фінансування російської оборонної промисловості. Україна вперше вдалася до кроку, який стосується безпосередньо цього напрямку — запроваджено масштабні санкції проти учасників ринку віртуальних активів, пов’язаних з РФ.
Адвокат і партнер юридичної фірми AVER LEX Володимир Єніч проаналізував нову практику та звернув увагу на цілу низку питань, які постають перед правовою системою України в умовах спроби обмежити вплив криптокомпоненту російської економіки. Він наголошує, що ефективність санкційної політики визначатиметься не лише її проголошенням, а насамперед здатністю державних органів забезпечити її реалізацію. Санкційна політика України нині не лише розширює географію і сфери застосування, а й ускладнюється з точки зору механізмів реалізації. Йдеться про суттєво новий підхід — запровадження санкцій проти криптосектору. Вперше мішенню стали не окремі фізичні особи, а повноцінна інфраструктура цифрових фінансових операцій, які обслуговують російські військові потреби.
Юрист підкреслює, що навіть до початку повномасштабної війни російські суб’єкти часто використовували криптовалюти для обходу санкцій, залишаючись непомітними для систем моніторингу. Втім, після 24 лютого 2022 року ситуація принципово не змінилася — більшість операцій проходила «під радаром», а реакція західних країн у вигляді поодиноких точкових санкцій не змогла зупинити ці процеси. Це сформувало враження про малу ефективність санкцій у цій галузі.
Однак у 2025 році відбулися події, які вивели проблему на новий рівень. За словами Єніча, стало відомо про функціонування спеціалізованих платформ для обходу санкцій та переказу коштів на потреби російської оборонної галузі. Він звертає увагу на біржу Grinex, яка розпочала роботу навесні цього року. Її діяльність, за оцінкою юриста, є показовою: мова йде про величезні обсяги торгівлі стейблкойном A7A5 із прив’язкою до російського рубля на загальну суму в 10 мільярдів доларів лише за кілька місяців. Така специфіка свідчить про тісний зв’язок із банківською інфраструктурою РФ, зокрема з Промсвязьбанком, який є ключовою фінансовою установою російського військово-промислового комплексу.
Фахівець підкреслює, що структуру цієї біржі не можна назвати випадковою: до її бенефіціарів входить Ілан Шор — особа, яка публічно підтримує політику РФ і вже потрапила під санкції України як фізична особа. Ці факти демонструють системну спробу побудови альтернативних каналів фінансування російської війни за межами традиційної банківської системи.
Разом з тим, Володимир Єніч звертає увагу на низку складних юридичних питань, які супроводжують запровадження нових санкцій. Перш за все, юрист ставить під сумнів чіткість критеріїв, за якими формуватиметься перелік підсанкційних активів. Відсутність повноцінного нормативного регулювання криптовалют в Україні створює ризики правової невизначеності — неясно, на основі яких норм і рішень здійснюватиметься класифікація активів як підсанкційних.
Другим питанням, яке піднімає експерт, є проблема відповідальності за порушення санкцій у сфері віртуальних активів. На сьогодні в Україні відсутній спеціальний закон, який прямо передбачає покарання за обхід санкцій. Є сподівання, що парламент незабаром ухвалить законопроєкт №12406, в якому міститься заборона на дії, спрямовані на порушення чи обходження санкційного режиму. До цього моменту правозастосування у цій сфері залишатиметься фрагментарним і вразливим до оскаржень.
Єніч також підкреслює складність ситуації із судовим розглядом справ, що стосуються криптоактивів. На даний момент суди змушені тлумачити спірні операції у межах загальних норм Цивільного кодексу або в межах кримінального процесу, орієнтуючись на прецедентну практику. Це ускладнює вироблення сталої юридичної позиції щодо того, що вважати незаконним обігом чи санкційним правопорушенням у віртуальному середовищі.
Ще одна важлива проблема, на яку звертає увагу Єніч, — це питання визначення відповідального державного органу, який здійснюватиме моніторинг і контроль у цій сфері. У контексті складної й технологічно нестабільної природи криптовалютної інфраструктури не очевидно, хто саме має бути уповноважений на проведення перевірок, забезпечення блокувань і взаємодію з міжнародними партнерами. Відсутність чіткого регулятора створює ризики паралічу в разі потреби оперативної реакції. Незважаючи на ці виклики, перший крок держави є принципово важливим. Ефективність політики у сфері криптосанкцій залежатиме від реальної готовності органів влади діяти, а не лише від нормативної ініціативи. Без конкретних дій навіть найкраще сформульовані обмеження залишаться декларацією.
Юрист допускає можливість, що Міністерство юстиції України почне подавати позови щодо конфіскації віртуальних активів підсанкційних осіб. Проте одразу попереджає: з реалізацією такого типу санкції виникнуть суттєві труднощі. Це зумовлено як відсутністю практики, так і правовим статусом віртуальних активів, які технічно складно конфіскувати, особливо коли мова йде про анонімні гаманці. Більш реалістичним може бути сценарій накладення заборони на відчуження таких активів за аналогією з практикою кримінального процесу, коли блокування відбувається через запити до операторів платформи.
У завершенні свого аналізу Єніч висловлює думку, що санкційні кроки України можуть мати стратегічний ефект. Реакція на цифрові інструменти обходу санкцій, на його переконання, здатна спонукати західні держави до більш активної протидії криптовалютним біржам, які функціонують як посередники між російськими грошима і світовими ринками. Українська ініціатива може дати імпульс до створення міжнародного правового механізму, здатного обмежити функціонування подібних майданчиків за межами юрисдикцій традиційного фінансового контролю.
