Четвертий рік в Україні триває повномасштабна війна. Щодня ракети і дрони атакують міста, лунають сирени, гинуть мирні жителі. І поки армія обороняє країну на фронті, в тилу залишаються відкритими рани безвідповідальності. Однією з найболючіших з них стали укриття — місця, які мали б рятувати життя, але часто перетворюються на замкнені бетонні пастки. У багатьох містах України бомбосховища досі або не функціонують, або зачинені на замок, що загрожую життю цивільного населення, в тому числі – дітям.
Укриття в Миколаєві було недоступне під час обстрілу
У ніч з 2 на 3 серпня в Миколаєві підлітки не змогли врятуватись від ракетної атаки, бо двері до укриття в житловому районі були зачинені. Про це повідомили у поліції Миколаївської області у Facebook. Вибухи від російських ракет Х-22 пролунали після оголошення повітряної тривоги. В результаті постраждали семеро людей, зруйновано три приватні будинки, пошкоджено десятки інших, включно з багатоквартирними, магазином і поштовим відділенням.
Про інцидент стало відомо завдяки публікаціям у соціальних мережах, які помітили миколаївські правоохоронці. У заяві поліції області йдеться, що під час моніторингу соцмереж було виявлено повідомлення, що вночі під час ракетного обстрілу група підлітків не змогла потрапити в укриття — сховище було зачинене.
Поліція перевірила цю інформацію і підтвердила її достовірність. Уточнюється, що йдеться про укриття в одному з житлових районів обласного центру. Слідчі поліції №3 Миколаївського районного управління відкрили кримінальне провадження за статтею про залишення в небезпеці (ст. 135 Кримінального кодексу України). Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на строк до двох років.
Наразі триває досудове розслідування. Поліція проводить необхідні слідчі дії, встановлює відповідальних осіб і вивчає обставини, за яких укриття було недоступне в момент загрози. І хоча йдеться про кримінальне провадження, сутність проблеми виходить далеко за межі окремого району чи справи. Це питання системного характеру, яке стосується тисяч укриттів по всій країні.
Правоохоронці наголосили, що кожен громадянин, який виявить зачинене укриття або недоліки в його облаштуванні, повинен негайно повідомити про це за телефоном 102 або звернутися до найближчого відділення поліції. Кожне таке повідомлення обіцяють ретельно перевіряти, і в разі підтвердження порушень винних притягуватимуть до відповідальності.
Цей заклик прозвучав на тлі трагічного підтвердження того, що нехтування правилами та байдужість до безпеки може обернутися смертельно небезпечними наслідками. Особливо для дітей, які не мають ні правових інструментів захисту, ні дорослої відповідальності.
На тлі цієї події поширилася ще одна історія, протилежна за емоційним тоном, але така ж промовиста. В Одесі кішка під час повітряної тривоги повела всю родину до укриття. Домашня тварина, виявляється, краще адаптована до нової реальності, ніж комунальні служби, відповідальні за життя людей. Така іронія — не привід для усмішки, а гіркий символ дисфункції.
Масштаб проблеми: системна недбалість чи байдужість
Історія з Миколаєва є далеко не першою і, на жаль, не останньою. В Києві, Чернігові, Запоріжжі, Харкові, Львові, Вінниці регулярно з’являються повідомлення про закриті або недоступні укриття. В столиці після трагедії біля зачиненого укриття, коли загинули троє людей, зокрема 9-річна дівчинка, знову піднялася хвиля перевірок, але ефект від неї був тимчасовим. У багатьох містах досі відсутній механізм оперативного відкриття сховищ, а відповідальність за їхній стан розмита між різними структурами.
Тим часом небезпека не зникає. І поки діти намагаються добігти до сховища, яке зачинене, ракета вже вражає житловий масив.
Люди, які щодня змушені рахуватися з ризиком смерті від обстрілу, дедалі частіше обирають ігнорувати повітряну тривогу. Причини полягають від психологічного виснаження до усвідомлення, що найближче укриття або недоступне, або непридатне для перебування. Часто воно слугує складом, підвалом з забитими вікнами, або просто замкнене, як у Миколаєві.
Цей стан речей формує середовище тотальної недовіри до інституцій. Коли діти змушені шукати притулку в під’їзді чи під лавкою, а не в спеціально облаштованому укритті, це не просто недбалість — це суспільний злочин.
Історія миколаївських підлітків є ще одним тривожним сигналом для держави, місцевої влади, громад і кожного, хто несе відповідальність за захист мирного населення. У країні, яка четвертий рік живе під прицілом, відсутність доступного укриття є злочинною недбалістю, за яку ніхто не несе відповідальність. При цьому чималі кошти на будівництво укриттів держава виділяє, але куди вони зникають, залишається риторичним питанням.
