Війна в Україні спричинила один з найбільших міграційних рухів у сучасній Європі. Мільйони українців були змушені залишити домівки, шукаючи захисту у сусідніх країнах і далі — на заході континенту. На початку цієї трагедії чимало держав, зокрема Велика Британія, демонстрували політичну та гуманітарну солідарність, пропонуючи українським біженцям тимчасовий прихисток, доступ до соціальних послуг, житла та медицини. Проте з плином часу ситуація для багатьох почала змінюватися — і не в кращий бік. Уряди, які раніше приймали українців, поступово переглядають свою міграційну політику. Це проявляється у посиленні вимог, обмеженні програм захисту, зменшенні фінансування підтримки та відмовах у наданні постійного притулку.
Причини жорсткішої позиції Великої Британії
Починаючи з 2025 року, британське Міністерство внутрішніх справ почало значно активніше відмовляти українцям у запитах на постійний притулок. В якості обґрунтування використовуються тези, згідно з якими окремі регіони України, передусім західні області, нібито вважаються безпечними для проживання. Про це повідомляє BBC.
Це рішення ґрунтується на офіційному звіті, оприлюдненому в січні 2025 року. В документі, який регламентує міграційну політику щодо громадян України, йдеться про те, що «громадяни можуть безперешкодно пересуватися в межах країни», а також про відсутність активних бойових дій на більшій частині території. Серед регіонів, які вважаються придатними для повернення, згадуються не лише прикордонні з Європейським Союзом області, як-от Закарпатська чи Чернівецька, а й Київ, який неодноразово ставав об’єктом ракетних ударів.
Відтак, ключовим аргументом уряду є можливість внутрішньої релокації. Якщо, на думку міграційних органів, особа не перебуває в безпосередній зоні бойових дій і має альтернативу у вигляді безпечнішого регіону в межах своєї країни, то підстав для надання притулку у Великій Британії нібито немає.
Внутрішні суперечності британської позиції
На цьому тлі виникає суттєвий парадокс. Хоча Міністерство внутрішніх справ заявляє про відносну безпеку західних регіонів, інше британське відомство — Форін-офіс, яке відповідає за зовнішню політику, — дотримується протилежної думки. На сайті уряду зберігається чинне попередження: громадянам Великої Британії не рекомендується відвідувати жодну частину України, включно із західними областями, за винятком випадків крайньої необхідності.
Таким чином, один і той самий уряд одночасно визнає території небезпечними для своїх громадян, але вважає їх достатньо безпечними для повернення українських біженців. Юристи, правозахисники та міжнародні спостерігачі неодноразово вказували на цю суперечність. На їхню думку, така позиція не лише підриває довіру до послідовності політики Британії, а й ставить під сумнів об’єктивність розгляду справ про притулок.
Тиск на систему та політичний контекст
Не менш важливим чинником є внутрішньополітична ситуація в самій Великій Британії. Міграційна система країни перебуває під значним тиском. До загальної кризи у сфері притулку, що триває вже кілька років, додається політична боротьба за голоси виборців на тлі зростання антиіммігрантських настроїв. Під впливом політичної риторики, в якій мігрантів часто зображують як джерело навантаження на бюджет та соціальні системи, уряд вимушено реагує, посилюючи контроль та скорочуючи гуманітарні програми.
Українські біженці, які ще недавно сприймалися як «справжні» жертви війни, поступово втрачають цей винятковий статус у суспільному сприйнятті. Зміна інформаційного фону, втома від війни, зниження рівня медійної уваги — все це робить ситуацію менш прозорою і менш вигідною для самих біженців.
Відмова у притулку не означає автоматичної депортації, однак вона позбавляє людей доступу до базових гарантій. Без статусу біженця особа втрачає право на легальне працевлаштування, стабільне житло, медичну допомогу, доступ до освіти для дітей. Юридичні процедури оскарження рішень є складними, вимагають часу, ресурсів та спеціалізованої допомоги.
У результаті, українці, які опинилися у такій ситуації, часто опиняються перед вибором: або жити нелегально, перебуваючи на межі виживання, або повертатися в країну, де їхнє життя і добробут досі не гарантовані.
Ширший європейський контекст
Тенденції, які зараз простежуються у Великій Британії, не є унікальними. Подібні процеси, хоч і менш відкрито, відбуваються й у ряді країн Європейського Союзу. Дедалі більше країн обмежують програми довгострокового перебування для українців, не продовжують тимчасовий захист або змінюють умови його надання.
Це свідчить про ширший тренд — поступовий відхід від політики безумовної солідарності до прагматичного перегляду обов’язків. І хоча повномасштабна війна в Україні триває, чимало урядів вже готуються до фази «післявоєнного повернення», навіть попри те, що для більшості українців це ще не є безпечною чи реальною перспективою.
Рішення британського уряду масово відмовляти українським біженцям у наданні притулку є частиною складної картини, в якій переплітаються геополітичні, внутрішньополітичні та гуманітарні чинники. Воно не є лише юридичним кроком, а сигналізує про зміну ставлення до проблеми української міграції на загальноєвропейському рівні.
Попри декларації про підтримку України, конкретні дії деяких країн все частіше демонструють прагнення мінімізувати власну участь у вирішенні гуманітарних наслідків цього конфлікту. Українські біженці, опинившись між жорнами політики, ризикують втратити не лише прихисток, а й надію на безпечне життя за межами війни.
