Діти, які разом з батьками змушені залишати свої домівки через війну, опиняються перед подвійним викликом. Вони не лише втрачають звичне середовище, друзів і знайомі вулиці, а й мають адаптуватися до нових умов навчання. Питання освіти стає одним з найгостріших: родини переселенців змушені вирішувати, чи залишати дітей у дистанційному форматі в «рідних» школах, що залишилися на окупованих або зруйнованих територіях, чи переводити їх до нових закладів за місцем фактичного проживання. Цей вибір складний і залежить від багатьох чинників — від психологічної готовності дитини до зміни середовища до рішень громад та загальної державної політики в освітній сфері.
Законодавчі орієнтири та позиція МОН
Все більше сімей внутрішньо переміщених осіб ухвалюють рішення віддавати дітей до шкіл за місцем нового проживання, поступово відмовляючись від дистанційного навчання у закладах, з якими вони були пов’язані до війни. Новий навчальний рік знову поставив батьків перед вибором: залишити дитину в «рідному» класі онлайн чи забезпечити їй живе навчання в місцевій школі. Цей процес уже набув сталості й стає новою тенденцією — переселенські родини дедалі частіше схиляються до того, що інтеграція у нове середовище важливіша за формальне збереження зв’язку з колишньою школою.
Новий навчальний рік, який розпочався 1 вересня 2025 року, не приніс кардинальних змін у законодавчому регулюванні дистанційного навчання. Міністерство освіти і науки скасувало наказ, який обмежував кількість учнів у класах з дистанційною формою, надавши громадам право самостійно визначати, скільки дітей може одночасно навчатися онлайн.
Як пояснив міністр освіти Оксен Лісовий, нині головна увага приділяється не кількісним параметрам, а якості процесу, особливо у прифронтових регіонах. Для цього держава прагне забезпечити школи необхідними цифровими інструментами. Остаточна ж статистика наповненості закладів освіти, які працюють дистанційно на окупованих чи зруйнованих територіях, очікується 15 вересня, коли школи подадуть відповідні дані.
Дистанційне навчання для дітей за кордоном та в окупації
Окремо варто згадати дітей, які виїхали за кордон або залишаються на окупованих територіях. Для тих, хто інтегрується у шкільні системи інших країн, водночас повноцінно підтримувати українське навчання виявляється складно. Саме для них у 2025 році передбачено можливість обрати будь-яку українську школу для вивчення українознавчого компонента у дистанційному форматі.
Це дозволяє дітям не втрачати зв’язок із мовою, культурою та історією Батьківщини. Для дітей на окупованих територіях ситуація ще складніша: вони змушені вчитися за російськими програмами, і саме українська онлайн-школа стає для них єдиною можливістю зберегти національну ідентичність. Міністерство офіційно пропонує кілька варіантів організації такого навчання, але залишатися під постійним психологічним тиском погоджуються небагато родин.
Паралельно з цим триває процес переведення дітей переселенців у школи за місцем нового проживання. Для багатьох батьків рішення далося непросто: вони довго вагалися між звичним дистанційним навчанням у «рідних» закладах і необхідністю соціалізації дітей у нових умовах. Зрештою все більше родин обирає реальну школу, адже живе спілкування з однолітками та вчителями поступово повертає дітям відчуття нормальності. Батьки пояснюють цей крок прагненням дати дитині не лише знання, а й повноцінне середовище розвитку.
Оптимізація шкільної мережі та роль громад
Ще одним фактором, що впливає на ситуацію, є поступове об’єднання або закриття шкіл у прифронтових та окупованих регіонах. Як зазначив міністр освіти, остаточне рішення про оптимізацію приймають громади, виходячи з реальної кількості дітей.
Частина навчальних закладів залишається на простої, деякі з них продовжують працювати у дистанційному режимі, а частина фактично припиняє існування через відсутність учнів. Найбільш проблемною є ситуація у громадах, які постійно евакуюються. Міністерство обіцяє у середині вересня оприлюднити дані про кількість закритих і об’єднаних шкіл, а також інформацію про залучених учителів та кількість учнів, що приїхали на нові території.
Отже, освітня траєкторія дітей внутрішніх переселенців у 2025 році визначається балансом між двома тенденціями. З одного боку, продовжує існувати мережа дистанційних класів для тих, хто перебуває в окупації чи за кордоном. З іншого боку, дедалі більше родин віддають перевагу навчанням у місцевих школах, де діти мають змогу відновити соціальні зв’язки і відчути себе частиною спільноти. Вибір, перед яким опинилися переселенці, складний і болісний, але він демонструє прагнення батьків зробити все, аби діти, які вже пережили втрату дому, отримали стабільність хоча б у шкільному житті.
