Вибухи, які зупинили дитинство: найбільше постраждалих дітей за ніч у Києві від початку повномасштабної війни

Українські діти живуть у постійній небезпеці, їхні дні та ночі проходять під звуки повітряної тривоги, а ранок може початися серед уламків пошкодженого будинку. Вони стикаються з реальністю втрат, яку важко усвідомити навіть дорослим. Діти позбавлені стабільного навчання, доступної медицини та звичного повсякдення. Вони ростуть у середовищі, де немає відчуття захищеності, де порушено довіру до світу і руйнується уявлення про майбутнє.

У ніч з 30 на 31 липня Київ пережив одну з найтрагічніших атак за весь час повномасштабної війни. Російські війська завдали комбінованого удару по столиці України, внаслідок чого загинули мирні мешканці, десятки були травмовані, серед них — діти. Ця ніч стала найтрагічнішою для дітей у Києві за весь час повномасштабного вторгнення. Як повідомив мер Києва Віталій Кличко, в нічній атаці загинув шестирічний хлопчик з мамою, ще дев’ятеро дітей отримали поранення. Це — найвищий показник кількості дитячих постраждалих у столиці за одну ніч від початку повномасштабного вторгнення.

Особливо сильно постраждали Солом’янський і Святошинський райони. У Солом’янському пошкоджено житлову багатоповерхівку, під завалами якої виявляли тіла загиблих і рятували поранених. За словами начальника Київської міської військової адміністрації Тимура Ткаченка, наслідки російської атаки зафіксовано на понад 27 локаціях у столиці. Також постраждали Шевченківський та Голосіївський райони. Станом на ранок 31 липня, в лікарнях перебувало майже 30 поранених.

Пошуково-рятувальні роботи тривають із залученням усіх служб. На місцях ударів працюють рятувальники, лікарі, поліцейські. Міська влада оперативно розгорнула штаби допомоги для людей, чиї домівки зруйновано або пошкоджено. Волонтери організовують тимчасове розміщення, надають одяг, воду, першу психологічну підтримку.

Російські атаки, які супроводжуються враженням цивільних об’єктів, не є винятком — це системна практика. І кожна дитина, яка постраждала, кожне ім’я в списку поранених або загиблих — це ще один доказ того, що ця війна не визнає гуманітарних меж.

Шестирічний хлопчик, ім’я якого поки не оприлюднено, не встиг піти до школи, не тримав у руках свого першого зошита, не чув дзвінка на перерву. Все його коротке життя припало на роки війни, і він не знав, що таке мирне дитинство. Смерть цієї дитини є прямим наслідком рішень, відкладених заяв і невисловлених позицій. Для політиків, які мають вплив на події, мовчання і затягування часу є формою дозволу на нові смерті.

Коли обстріл забирає дитину, це не просто трагедія окремої родини, а удар по всьому суспільству, який послаблює здатність залишатися людьми. Коли в одну ніч дев’ятеро дітей опиняються в лікарнях, це не рядок у зведенні, а факт, який свідчить про глибину втрат, які вже не можна ані пояснити, ані виправити.

Діти в Києві, Харкові, Херсоні, Миколаєві, Запоріжжі змушені жити в умовах, які не витримують жодних моральних критеріїв. Публічні звіти про перехоплені ракети щоразу залишають за дужками головне: поранених і вбитих дітей менше не стає. І питання не в тому, як ефективно працює ППО, а в тому, скільки ще дитячих тіл опиниться в операційних і моргах, перш ніж врешті-решт будуть зроблені реальні кроки до припинення війни.