10-річний Роман, який втратив маму та пережив ракетний удар, переміг на міжнародному конкурсі акордеоністів
Понад три роки українські діти живуть не у звичних реаліях дитинства, а в атмосфері тривог, втрат і невизначеності. Деякі з них вимушені виїзджати з рідного дому під обстрілами, інші — ночувати в підвалах і ховатися в укриттях замість шкільного класу. Є ті, хто щодня чекає звістки з фронту від батька або брата, а є й такі, хто вже поховав рідних і постраждав від ракетних обстрілів. Вони бачать смерть ближче, ніж мультики, і навчаються дорослому життю без права на перерву. Але навіть у цій реальності, обпалені війною діти здатні світити — як свічка, яку неможливо задути. Однією з таких історій стала перемога 10-річного Романа Олексіва на міжнародному конкурсі баяністів-акордеоністів InterSvitiaz Accomusic 2025, який нещодавно завершився у Луцьку. На сцену він вийшов з музичним інструментом і серцем, у якому — шрам, який не загоїться ніколи.
Перемога, в яку вкладено більше, ніж талант
14 липня 2022 року внаслідок російського ракетного удару по Вінниці загинули 29 людей. Серед них була мама 10-річного Романа. Сам він дивом вижив, але отримав тяжкі опіки та численні травми. Йому довелося пройти десятки складних операцій і тривалу реабілітацію в Німеччині. Це були місяці болю, фізичного й емоційного, але поруч були ті, хто вірив — і сам Роман, попри все, тримався за музику.
Музика для нього стала не лише підтримкою, а й порятунком. Після повернення до України хлопець вступив до Львівської музичної школи й почав грати на акордеоні. У класі, де інші діти хвилюються через гамми й сольфеджіо, Роман вже встиг пережити те, що ламає дорослих. Але саме тому кожна його мелодія звучить так, ніби за кожною нотою — щось набагато глибше, ніж техніка чи ритм.
На конкурсі InterSvitiaz Accomusic 2025 зібралися учасники з кількох країн. Журі складалося з провідних виконавців, педагогів, артистів. Але коли на сцену вийшов Роман — зал затих. Його виконання не просто вразило майстерністю, воно промовляло. Музика звучала, як особиста сповідь: тихо, чесно, без патосу.
За результатами конкурсу Роман Олексів посів перше місце, отримавши найвищу оцінку журі. Крім того, він був відзначений спеціальним призом родини Щегельських, а також відзнаки від народного артиста України Сергія Грінченка. Але найбільшою нагородою, без сумніву, була реакція залу — люди слухали стоячи, зі сльозами на очах.
Не тільки перемога, а й приклад
Історія Романа — не лише про війну й трагедію. Це історія про те, як дитина, яка втратила найдорожче, може залишитися живою — в повному сенсі слова. Не просто вижити, а продовжити рости, мріяти, виступати, навчатися. І знаходити в собі сили дарувати щось іншим.
Сьогодні Роман живе у Львові, продовжує навчання, і, як кажуть його викладачі, він не пропускає занять і завжди приходить із готовими творами. Він мріє не просто стати музикантом, а грати на великій сцені, щоб «люди слухали й ставали добрішими».
Ми часто говоримо про незламність як про символ. Але коли вона має ім’я, обличчя й голос, вона стає реальністю. Роман Олексів — один з тисяч українських дітей, яким довелося зустріти війну ще до підліткового віку. Але замість мовчати, він обрав — звучати. І його музика свідчить: навіть якщо світ навколо руйнується, всередині може залишитися щось, що не піддається знищенню.
