12 липня відзначаються Всесвітній день стрибків з парашутом, Всесвітній день бортпровідника, Міжнародний день боротьби з піщаними та пиловими бурями та Всесвітній день рому. Це день, коли в різні епохи ухвалювалися доленосні рішення, вирушали в небезпечні мандрівки, ламалися табу й траплялися трагедії, які назавжди змінили життя тисяч людей.
Всесвітній день стрибків з парашутом
Це нове міжнародне свято, започатковане у 2024 році. Ідея належить чотирьом найвпливовішим парашутним асоціаціям світу, які вперше в історії вирішили об’єднати світову спільноту стрибунів у межах єдиного дня. Його мета — не просто популяризація парашутного спорту, а символічне єднання всіх, хто долає гравітацію, страх і стереотипи.
Цей день щороку припадає на другу суботу липня. Його головною особливістю є глобальна ідея масового стрибка. Ісі стрибки, здійснені цього дня по всьому світу, незалежно від країни, клубу чи виду парашута, автоматично реєструються як частина загального світового рекорду. У 2024 році понад 15 тисяч людей із 85 країн взяли участь у цій ініціативі, створивши рекорд за одночасною кількістю зафіксованих стрибків.
Цікаві факти
Перший у світі стрибок з парашутом із літака здійснив 1912 року американець Альберт Беррі. Його парашут був закріплений зовні фюзеляжу, і щоб активувати його, він просто стрибнув униз.
Жінка-піонерка парашутного спорту — Катерина Буданова, яка у 1930-х роках стала першою радянською інструкторкою та здійснила понад 700 стрибків, у тому числі безстрахових.
У 1960 році американець Джозеф Кіттінгер стрибнув із стратостата з висоти понад 31 км, фактично з межі космосу, що стало рекордом на десятиліття. Під час падіння він досяг швидкості понад 990 км/год.
Наймолодшою парашутисткою у світі вважається Тамі Старр, яка здійснила свій перший тандем-стрибок у віці 3 років за спеціальним дозволом у США (офіційно це дозволено лише з 16 років).
У деяких країнах Африки та Азії парашут використовують не тільки як спорт, а й як засіб доставки медичних вантажів і навіть для переходу через непрохідні райони — окремі місцеві пілоти поєднують функції парашутиста і логіста.
Спеціальна форма парашутизму — скайсерфінг — дозволяє виконувати трюки з дошкою, подібною до сноуборду, на висоті кількох тисяч метрів під час вільного падіння.
Найстаріший парашутист, який здійснив стрибок у 103 роки — Альберт Стіг з Канади. Його рекорд був визнаний Книгою рекордів Гіннеса у 2022 році.
У світі існує понад 6 тисяч активних дропзон — спеціально обладнаних майданчиків для парашутних стрибків. Деякі з них розташовані у високогір’ях, пустелях і навіть над океанськими атолами.
Всесвітній день бортпровідника
Цей день не має офіційного статусу ООН чи міжнародних організацій, він має символічну дату, обрану для вшанування однієї з найромантичніших, але водночас складних професій у сфері авіації. Її історія почалася з моменту, коли пасажирські перевезення почали ставати масовими, а разом із ними з’явилася й потреба в людях, які дбатимуть про комфорт і безпеку пасажирів під час польоту.
Першими бортпровідниками були виключно чоловіки. Ця посада виникла 1928 року в Німеччині на рейсах компанії Luft Hansa. Раніше функції обслуговування пасажирів у салоні виконували другі пілоти. Вони приносили ковдри, відповідали на запитання та допомагали під час завантаження. Лише через два роки, у 1930-му, в США з’явилася перша жінка-стюардеса — Еллен Черч, яка також була медсестрою. Її приклад визначив подальший профіль професії, який поєднував турботу, стресостійкість і вміння діяти в екстрених ситуаціях.
Сучасний бортпровідник — це не просто обслуговуючий персонал, а висококваліфікований спеціаліст з безпеки на борту. Він проходить сертифікацію, вивчає авіаційну медицину, пожежну підготовку, правила евакуації, навички самозахисту й навіть базові знання з психології. У більшості країн для початку роботи потрібно пройти кількатижневі курси з іспитом, а потім регулярну переатестацію.
Цікаві факти
У 1930-х роках в American Airlines встановили суворе правило: бортпровідниці мали бути неодруженими, віком до 25 років, з вагою до 52 кг і зростом не вище 162 см. Одруження чи навіть заручини були приводом для звільнення.
Перші бортпровідниці були не лише медсестрами, а й мали вміти готувати їжу прямо на борту, оскільки систем підігріву не існувало. Вони носили їжу пасажирам у корзинах.
У деяких авіакомпаніях під час холодної війни бортпровідники проходили спецпідготовку до поведінки в разі викрадення літака. Їм давали кодові фрази для спілкування з пілотом і завчені інструкції щодо дій під час захоплення.
У Катарі, Китаї та Японії досі діють жорсткі вікові обмеження на прийом на роботу. У деяких компаніях працівників старше 35 років уже не беруть на рейси бізнес-класу.
Середньостатистичний бортпровідник проходить близько 8–10 кілометрів за один міжконтинентальний рейс, а під час турбулентності має утримувати рівновагу так, як це робить професійний танцюрист.
У США бортпровідники офіційно вважаються «персоналом авіаційної безпеки першого реагування», а не «сервісними працівниками». У них є право на страйк, профспілковий захист і обов’язкове медичне страхування з ризиками на випадок катастроф.
Статистика показує, що бортпровідник під час довгого рейсу контактує з приблизно 100–200 пасажирами, за добу — з кількома сотнями, а за рік — із десятками тисяч людей. Це — один із найбільш соціально навантажених видів роботи в транспортній сфері.
Найстарішою в світі активною стюардесою була американка Бет Неш — вона почала працювати в 1957 році і літала до 86 років.
Міжнародний день боротьби з піщаними та пиловими бурями
Це нове, але важливе екологічне свято, яке було започатковане рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 2023 році. Його мета — привернути увагу до масштабного, але часто недооціненого явища, яке має серйозні наслідки для здоров’я людей, довкілля, сільського господарства, економіки та клімату.
Піщані й пилові бурі є не лише природним феноменом, а й результатом людської діяльності. Вирубування лісів, деградація ґрунтів, неправильне ведення сільського господарства та зміни клімату збільшують кількість таких бур у регіонах, де раніше вони траплялися рідко. Пилові частинки можуть переміщатися на тисячі кілометрів, досягаючи інших континентів і спричиняючи кислотні дощі, загострення хвороб дихальних шляхів і навіть зменшення кількості опадів.
Офіційне визнання бур як глобальної екологічної проблеми стало ключовим кроком у міжнародній політиці з адаптації до кліматичних змін. За даними Всесвітньої метеорологічної організації, щороку в середньому фіксується понад 300 великих піщаних бур, які впливають на життя сотень мільйонів людей.
Цікаві факти
Одна велика буря в Сахарі може підняти в повітря до 100 мільйонів тонн пилу, його видно з супутників, і він може долати Атлантику, досягаючи Карибського басейну та США.
Частина пилу, що переноситься з Сахари до Амазонії, містить фосфор — ключовий елемент для добрив, і саме цей пил компенсує бідність амазонських ґрунтів, зберігаючи екосистему джунглів.
У 1930-х роках США пережили так звану «Пилову чашу» (Dust Bowl) — період катастрофічних бур, спричинених нераціональним сільським господарством. Це стало однією з найбільших екологічних катастроф у американській історії.
Пилові бурі можуть переносити не лише пісок, а й бактерії, віруси, грибки, важкі метали, добрива, мікропластик — це серйозно впливає на здоров’я людей навіть у регіонах, віддалених від джерела бурі.
У Пекіні пилові бурі іноді фарбують небо в насичено-жовтий колір — це явище називають «жовтим небом». Воно є результатом пилу, що приходить із пустель Внутрішньої Монголії та Гобі.
2022 року в Ірані та Іраку через пилову бурю понад 5 тисяч людей одночасно були госпіталізовані з респіраторними проблемами. Це стало сигналом до ухвалення нових законів у сфері охорони ґрунтів і екосистем.
У Марсіанських місіях NASA вивчення бур на Землі використовується як модель для прогнозування пилових бур на Марсі — там вони можуть тривати тижнями і вкривати всю планету.
Деякі бурі у Сахелі (перехідна зона між Сахарою і саванами) несуть пил, який в атмосфері діє як відбивач сонячного світла, тимчасово знижуючи температуру на кілька градусів.
Всесвітній день рому
Це неофіційне, але глобально визнане свято, яке об’єднує поціновувачів рому, виробників, барменів і культурні спільноти довкола одного з найдавніших дистильованих напоїв людства. Ідея цього дня — не лише вшанувати ром як продукт, а й відзначити його роль у світовій історії, торгівлі, колоніалізмі, фольклорі й сучасній гастрономії.
Ром виник у XVII столітті в Карибському регіоні, коли раби, які працювали на плантаціях цукрової тростини, почали ферментувати патоку — побічний продукт виробництва цукру. Отриману рідину переганяли, і так народився ром. Звідти він швидко поширився до Європи, Північної Америки та Африки. Протягом тривалого часу ром був валютою в торгівлі, платнею для моряків, предметом обміну в трикутній трансатлантичній схемі й навіть частиною політичної пропаганди.
У різних країнах ром має унікальний стиль. У Ямайці він витримується в дубових бочках і має яскравий, фруктовий профіль. У Барбадосі він легший і м’якший. Французькі колоніальні острови, як-от Реюньйон і Мартиніка, виробляють rhum agricole — ром із соку тростини, а не патоки. У Латинській Америці ром зазвичай солодший, із вираженою ваніллю та карамеллю.
Сьогодні ром є не лише частиною барної культури, а й основою цілої гастрономічної індустрії. Його використовують у коктейлях, десертах, маринадах і навіть для настоювання спецій. Бренди рому мають свої фан-клуби, а колекціонування витриманих зразків стало престижним хобі.
Цікаві факти
Під час війни за незалежність США Джордж Вашингтон наказав подати ром на інавгураційному банкеті — напій вважався символом свободи.
У британському флоті моряки отримували щоденну порцію рому (так званий «tot») аж до 31 липня 1970 року. Цей день досі відомий як «Black Tot Day» — завершення понад 300-річної традиції.
Найдорожчий ром у світі — «Legacy by Angostura» (Тринідад і Тобаго), який коштує понад 25 000 доларів за пляшку. Його було створено лише 20 екземплярів до 50-річчя незалежності країни.
У Латинській Америці ром називають «aguardiente de caña» — вогняна вода з тростини. У деяких регіонах ром досі виробляють кустарно, без маркувань, але з унікальним смаком.
У XIX столітті ром часто додавали до води, щоб убезпечити її від патогенів — це була одна з форм «профілактики» в морських подорожах.
У Португалії, на острові Мадейра, виробляють особливий ром із зелених тростин із дуже низьким вмістом цукру — його смак різко відрізняється від карибських сортів.
Пірати Карибського моря зберігали ром у дерев’яних бочках, часто змішуючи його з лаймом, що дало початок «grog» — напою, який став прообразом коктейлів.
У Домінікані ром офіційно вважається національним надбанням. Там діє сувора сертифікація якості, й кожна пляшка експортного рому проходить перевірку державними експертами.
Історичні події в цей день
1679 — англійський король Карл II підписав один із найважливіших юридичних документів в історії Великої Британії — Habeas Corpus Act. Цей акт закріпив принцип, за яким жодна особа не може бути ув’язнена без належної судової процедури. Фактично він став першою гарантією проти свавільного арешту та заклав фундамент сучасного розуміння прав людини у кримінальному процесі.
1776 — Джеймс Кук, знаний британський дослідник Тихого океану, розпочав свою третю й останню експедицію. Ця подорож мала на меті пошук Північно-Західного проходу, але завершилась трагічно — Кука вбили на Гаваях 1779 року. Незважаючи на це, його дослідження суттєво розширили європейське уявлення про південні широти, зокрема Нову Зеландію, Австралію та Гаваї.
1917 — під час бойових дій Першої світової війни німецька армія вперше застосувала іприт — хімічну речовину, яка стала символом нового, особливо жорстокого етапу війни. Цей отруйний газ уражав шкіру, очі й дихальні шляхи, викликаючи жахливі страждання. Його застосування порушило всі етичні норми ведення війни й спричинило подальше регулювання використання хімічної зброї на міжнародному рівні.
1941 — у розпал Другої світової війни радянське керівництво ухвалило рішення, яке поєднало репресивну політику з воєнною мобілізацією. 577 тисяч в’язнів виправно-трудових таборів було направлено на фронт до штрафних батальйонів. Ідея полягала в тому, що вони мали «спокутати провину кров’ю». Це стало одним із найбільших прикладів примусової мілітаризації ув’язнених у XX столітті.
1962 — у Лондоні на сцену клубу Marquee Club вперше вийшов молодий гурт Rolling Stones. Їхній дебют не став сенсацією одразу, але саме цього дня почався шлях колективу, який у подальші десятиліття став одним із символів світового року, переживши покоління та музичні революції.
1970 — після 57 днів у відкритому океані очолювана Туром Геєрдалом експедиція на човні «Ра-2» досягла Барбадосу. Човен, виготовлений із папірусу за зразком давньоєгипетських суден, довів можливість трансатлантичного плавання стародавніх цивілізацій. Цей експеримент став вагомим внеском у теорію доісторичних міжконтинентальних зв’язків.
1979 — Республіка Кірибаті, розташована на островах в центрі Тихого океану, офіційно здобула незалежність від Великої Британії. Колишня колонія стала суверенною державою, згодом приєднавшись до ООН та інших міжнародних організацій. Попри незалежність, Кірибаті й досі залишається серед найуразливіших країн світу до наслідків зміни клімату.
1998 — у Парижі відбувся фінал чемпіонату світу з футболу, який став історичним для французької збірної. Господарі турніру здобули перемогу над Бразилією з рахунком 3:0, уперше ставши чемпіонами світу. Це був не просто тріумф у спорті — перемога мала символічне значення для багатонаціональної Франції, адже героєм став Зінедін Зідан — син алжирських емігрантів.
2021 — Європу сколихнула одна з найсмертельніших природних катастроф за останні десятиліття. Унаслідок потужних повеней, спричинених сильними зливами, загинули понад 190 людей, із них понад 150 у Німеччині. Стихія зруйнувала будинки, інфраструктуру й залишила десятки тисяч людей без даху над головою. Ця трагедія стала черговим тривожним нагадуванням про реальність кліматичної кризи.
День народження Гая Юлія Цезаря
12 липня (ймовірно) 100 року до нашої ери народився Гай Юлій Цезар — один з найвпливовіших діячів в історії Стародавнього Риму, політик, полководець, верховний жрець і автор, чий вплив виходить далеко за межі античності.
Цезар походив із стародавнього патриціанського роду Юліїв, що претендував на божественне походження — зокрема, на зв’язок із богинею Венерою. Незважаючи на шляхетне походження, родина Цезаря в той час не належала до провідної аристократії. Він почав свій шлях у складній політичній атмосфері Римської республіки, послідовно проходячи всі щаблі кар’єри — військової та цивільної. У молодості пережив ув’язнення, був змушений емігрувати, але завдяки енергії, харизмі та стратегічному мисленню повернувся й поступово здобув вплив.
У республіці найвищими виконавчими посадами були консульські — обиралися двоє консулів, що мали вищу цивільну та військову владу. Цезар обіймав цю посаду в 59 році до н. е. Але надалі, у періоди особливої загрози державі, римляни тимчасово призначали одного правителя — диктатора, якому надавалась абсолютна влада, але лише на обмежений термін — зазвичай не більше шести місяців. Цезар став диктатором у 49 році до н. е., а згодом — довічним диктатором, що означало остаточний розрив із республіканською традицією.
Окрім політичної кар’єри, Цезар був великим понтифіком — верховним жерцем Риму, що очолював релігійне життя республіки. Ця посада мала не лише культове, а й важливе політичне значення, адже дозволяла контролювати громадські ритуали та тлумачення волі богів.
Його військова діяльність принесла Риму найбільші територіальні здобутки. Особливо визначною стала кампанія в Галлії (територія сучасної Франції, Бельгії, частини Швейцарії та Німеччини), де Цезар зламав опір галльських племен, просунувся до Рейну й навіть здійснив символічний похід до Британії. Його армія, дисциплінована й вірна, стала запорукою його особистої сили.
Хоча Цезар декларував політику милосердя до переможених і прощав багатьох супротивників, його правління супроводжувалося жорстокими репресіями та демонстративними розправами над тими, кого він вважав загрозою своїй владі. Поступово зосередивши в своїх руках усю повноту влади — як військову, так і релігійну, — він поставив під сумнів саму ідею республіки, що й викликало протидію з боку сенату.
У 44 році до н. е., на піку своєї могутності, Гай Юлій Цезар був вбитий змовниками просто в залі засідань сенату. Серед убивць були і його колишні соратники, зокрема Марк Юній Брут, якого він вважав близьким. Це вбивство стало переломним моментом: із загибеллю Цезаря завершилася Римська республіка, а на її руїнах постала Римська імперія.
Хоч життя й смерть Цезаря на перший погляд виглядають чітко окресленими в історії, постать його залишається загадковою. Його амбіції, реформи, стосунки з політичними союзниками та ворогами — усе це донині досліджують історики, а археологи й досі розкопують сліди його впливу в усій Європі. Його правління стало епохою змін — водночас блискучою і трагічною.
День народження Сергія Уточкіна
12 липня 1876 року в Одесі в купецькій родині народився Сергій Ісаїч Уточкін — одна з найяскравіших і найромантичніших постатей початку ХХ століття, піонер авіації, випробувач, спортсмен, шанований одеситами екстремал, кумир дітей і мрійників.
Його називали «летючим людиною», «шаленим авіатором», «велосипедним генієм» і «головним сміливцем романтичної епохи». Він не мав формальної освіти в авіації, але його пристрасть до швидкості, висоти та ризику перетворила його на символ технічного авангарду свого часу. За своє життя він піднімався в повітря на чому тільки міг — від повітряної кулі, аеростата і планера до літака й навіть крила вітряка.
Уточкін прославився польотами на біплані Фармана над понад 70 містами світу. Один із найвідоміших відбувся 25 травня 1910 року в Харкові: тисячі городян буквально заполонили вулиці, намагаючись побачити на власні очі, як Сергій Уточкін здіймається в небо з харківського іподрому. У місті того дня було практично неможливо знайти транспорт — уся увага була прикута до неба.
Але польоти — лише частина біографії Уточкіна. Ще до авіації він був багатогранним спортсменом: фехтувальником, боксером, плавцем, яхтсменом, футболістом, велогонщиком, мотогонщиком і автогонщиком. Його обожнювали за зухвалість і пристрасть до неймовірних викликів. Він влаштовував перегони з паровим трамваєм, змагався з вершниками, з’їжджав Потьомкінськими сходами на велосипеді, мотоциклі й навіть автомобілі. Його появу впізнавали здалеку: вогненно-руде волосся, виразна мова заїки, гумор, відвага — усе це робило його народною легендою ще за життя.
Про себе він казав із характерною самоіронією:
«Я — авіатор… Літав над морем, над собором, над пірамідами. Чотири рази розбивався на смерть. Решта разів — дрібниці. Харчуюсь повітрям і бензином… Одним словом, я — найщасливіший з одеситів…».
Сергій Уточкін пішов з життя у 1916 році, у розпал Першої світової війни. Його смерть залишилася практично непоміченою — епоха жорстоких реалій не помічала романтиків.
Та пам’ять про нього повернулася. У 2000 році в Одесі на Дерибасівській, у будинку №22, завершили реконструкцію кінотеатру, який ще у 1913 році відкрили брати Уточкіна під назвою «Уточкіно». У радянський час будівля неодноразово змінювала назви, але початок 2000-х повернув її до витоків. А вже 2 вересня 2001 року біля входу встановили бронзовий пам’ятник Сергію Уточкіну роботи скульптора Олександра Токарєва. На табличці під пам’ятником вигравірувано:
«Кумиру Одеси, повітроплавцю і мрійнику Сергію Уточкіну — вдячні нащадки».
Так Одеса вшанувала не просто сміливця, а людину, яка все життя мріяла про небо — і вміла надихати інших мріяти разом із собою.
Тур Геєрдал переплив Атлантичний океан на папірусовому човні «Ра-2»
12 липня 1970 року Тур Геєрдал за 57 днів переплив Атлантичний океан на папірусовому човні «Ра-2» і досяг узбережжя Барбадосу. Це була друга спроба мандрівника реалізувати сміливу ідею: довести, що ще в давнину люди могли перетинати океан на простих суднах із природних матеріалів. Перша експедиція, що відбулася роком раніше, завершилася невдачею — через конструктивні недоліки човен «Ра» затонув приблизно на півдорозі. Його будували єгипетські майстри, що походили з району озера Чад, однак конструкція виявилася ненадійною.
Для другої спроби Геєрдал звернувся до індіанців аймара з озера Тітікака в Болівії — саме вони мали глибоку традицію плетіння човнів із очерету. Саме їхніми руками було створено новий папірусовий човен — «Ра-2», який згодом успішно подолав океан.
У складі екіпажу було семеро осіб з різних куточків світу — росіянин, японець, марокканець, італієць, єгиптянин, американець та представник СРСР — лікар Юрій Сенкевич. Він не лише був учасником цієї експедиції, а й брав участь ще у двох інших подорожах Геєрдала.
Сенкевич згодом згадував: «Є в «Ра» щось спільне з космічним кораблем: безкрайній простір навколо, крихітний острівець — наш човен — і люди, які мають протягом тривалого часу жити й працювати на ньому пліч-о-пліч. І вираз «пліч-о-пліч» у цих обставинах — не метафора. Він іноді звучить зовсім не мажорно, як здається ззовні. Уявімо собі ідеальну ситуацію: в міжпланетну експедицію вирушають суто блискучі, ідеальні люди. Але хто гарантує, що навіть їм не стане важко один з одним у тісному просторі?»
Сам Тур Геєрдал був переконаний: люди різних національностей, політичних поглядів та віросповідань, якщо об’єднані спільною метою, здатні плідно співпрацювати й жити в мирі навіть на маленькому човні посеред безкрайнього океану. А сам факт, що «Ра-2», побудований за зразком стародавніх єгипетських суден, зміг перетнути Атлантику, підтверджував головну гіпотезу Геєрдала: задовго до Колумба люди на плетених човнах могли мігрувати з континенту на континент, не маючи карт і компаса, лише довіряючи вітру й океанським течіям.
