2 липня в Україні відзначається День працівника Державної податкової служби, в світі – Міжнародний день спортивного журналіста та Всесвітній день НЛО. Цей день в різні роки відбувалися ключові повороти у воєнній, політичній, науковій, культурній і спортивній історії різних країн.
День працівника Державної податкової служби України
Це професійне свято було встановлено Указом Президента №163/2013 від 11 квітня 2013 року і присвячене фахівцям, які працюють у центральному апараті ДПС, міжрегіональних управліннях, територіальних підрозділах, підрозділах аудиту, аналізу ризиків, податкового боргу, правового супроводу, роботи з великими платниками тощо.
Перше професійне свято податківців існувало з 2000 року як День податкової служби України (30 жовтня). Воно було скасоване у 2011 році разом з низкою інших свят, після чого 2 липня встановили нову дату. Саме цього дня 1990 року була створена Державна податкова адміністрація УРСР. Пізніше ця дата стала символічним початком податкової служби незалежної України.
Головне завдання податкової служби є адміністрування податків і зборів, контроль за дотриманням податкового законодавства, протидія ухиленню від сплати податків, адміністрування єдиного соціального внеску та надання платникам сервісної підтримки. У воєнний час до функцій ДПС також належить контроль за діяльністю бізнесу в умовах воєнного стану, забезпечення мобілізаційних надходжень до бюджету, супровід перевірок критичної інфраструктури та підтримка реформ у сфері цифровізації.
Після реформи 2019 року Державна податкова служба функціонує окремо від митної служби, має статус центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованого Міністерству фінансів. Її очолює голова, який призначається Кабінетом Міністрів за поданням Міністра фінансів.
У 2020 році була завершена реформа, в результаті якої Податкова служба остаточно відокремилася від Фіскальної служби, що об’єднувала митницю та податки. Таким чином, ДПС стала повністю новим органом — без функцій слідства й контролюючої надмірності, як це було в ДФС.
Україна стала однією з перших країн у Центрально-Східній Європі, де був створений відкритий реєстр податкових накладних у реальному часі. Цей реєстр дозволяє бачити фактичні господарські операції платників та запобігати фіктивному ПДВ-кредиту.
У ДПС працює близько 27 тисяч осіб. У середньому, за офіційними даними, один інспектор забезпечує адміністрування близько 800 платників податків.
В умовах повномасштабної війни ДПС адаптувала контроль за підприємствами, зосередившись на ризикових операціях, боротьбі з мінімізацією податків через ФОПів і фіктивними експортно-імпортними схемами.
Податкова міліція існувала з 1990-х років як підрозділ при Державній податковій службі. Формально її функція полягала в боротьбі з податковими злочинами, ухиленням від сплати податків, відмиванням грошей тощо. Але на практиці вона здобула репутацію силового інструмента фіскального тиску на бізнес. Саме тому ліквідацію податкової міліції вимагали і бізнес-асоціації, і міжнародні партнери України.
Упродовж 2017–2021 років податкова міліція перебувала у «правовому вакуумі»: після помилкового вилучення її згадки з Податкового кодексу в 2017 році вона фактично не мала законних підстав для існування, але продовжувала працювати. Сотні слідчих отримували зарплати, відкривали провадження, а суди визнавали ці дії допустимими. Це викликало критику щодо конституційності такого становища.
Податкову міліцію в Україні було офіційно ліквідовано 24 листопада 2021 року відповідно до наказу Міністерства фінансів. Цей крок став завершальним етапом реалізації Закону України «Про Бюро економічної безпеки», підписаного Президентом 1 березня 2021 року, який передбачав повну ліквідацію податкової міліції впродовж шести місяців після набрання чинності.
Остаточна дата припинення функціонування податкової міліції була встановлена 26 вересня 2021 року — саме з цього моменту відповідно до закону вона втратила право на проведення розслідувань. Подальша технічна ліквідація — кадрова, інституційна, матеріальна — завершилася в листопаді 2021 року. Замість неї було створено Бюро економічної безпеки України (БЕБ) — новий аналітичний орган, покликаний замінити репресивну модель контролю на аналітичну та сервісну.
Створення БЕБ мало змінити підхід до розслідування економічних злочинів: акцент зроблено на аналітичну модель, превенцію ризиків, скорочення дублювання повноважень між правоохоронними структурами. Водночас на старті новий орган зіткнувся з кадровими труднощами, політичними звинуваченнями у непрозорості відбору та слабким фактичним запуском.
Міжнародний день спортивного журналіста
Це професійне міжнародне свято щорічно відзначається 2 липня, починаючи з 1995 року. Дата обрана невипадково: саме 2 липня 1924 року в Парижі, під час VIII Олімпійських ігор, була створена Міжнародна асоціація спортивної преси (AIPS — Association Internationale de la Presse Sportive). Її засновниками стали представники 29 країн, які вперше об’єднали спортивних журналістів у незалежну структуру.
AIPS наразі є глобальною організацією, до якої входить понад 150 національних асоціацій. Вона співпрацює з МОК, міжнародними федераціями, а також із національними олімпійськими комітетами. Членами AIPS є журналісти друкованих та онлайн-медіа, телебачення, радіо, інформаційних агентств і прес-служб.
Міжнародний день спортивного журналіста не має офіційного статусу в більшості країн, проте відзначається серед фахівців у медіа, спорту й комунікаційній сфері. У цей день зазвичай згадують внесок спортивних журналістів у розвиток масового спорту, популяризацію змагань, фіксацію історичних подій і підтримку принципів чесного висвітлення.
Цікаві факти
AIPS була створена всього через день після офіційного відкриття літніх Олімпійських ігор у Парижі 1924 року. Відразу після цього журналісти провели свою першу установчу зустріч, не чекаючи завершення Олімпіади.
В Україні національну асоціацію спортивних журналістів було зареєстровано у 1996 році. Вона входить до складу AIPS і має квоти на участь у міжнародних заходах.
AIPS регулярно проводить нагородження найкращих спортивних журналістів світу — премія AIPS Sport Media Awards. Українські журналісти неодноразово потрапляли до шортлистів.
Під час пандемії COVID-19 у 2020 році AIPS стала однією з небагатьох медійних організацій, яка офіційно підтримала збереження доступу преси на спортивні об’єкти попри карантин.
У 2022–2024 роках AIPS неодноразово виступала із заявами на підтримку українських журналістів, які продовжували працювати в умовах війни, включно з висвітленням спорту.
Всесвітній день НЛО
Цю дату обрано на честь інциденту в Розуеллі, штат Нью-Мексико, що стався 2 липня 1947 року. Саме тоді, за офіційними повідомленнями, на полі фермера впав «невідомий об’єкт». Версії варіювалися: від метеозонда до корабля позаземного походження. Цей випадок став найвідомішим у світовій історії уфології.
Свято не має офіційного статусу в жодній країні, але активно відзначається серед ентузіастів, дослідників аномальних явищ, конспірологів і прихильників теорій про інопланетне життя. Метою свята є привернення уваги до уфологічних досліджень, стимулювати уряди до розсекречення матеріалів і сприяти обміну інформацією між свідками аномалій.
Цікаві факти
Окрім 2 липня, частина уфологів відзначає День НЛО і 24 червня — у річницю першої публікації терміна «літаюча тарілка» в американській пресі (1947 рік, випадок Кеннета Арнольда в штаті Вашингтон).
У 2001 році уряд Франції став першим, хто відкрив публічний онлайн-доступ до архівів про спостереження НЛО (понад 1600 справ). Згодом приклад наслідували Велика Британія, Бразилія, Чилі та Італія.
У 2021 році Пентагон оприлюднив офіційний звіт про «неідентифіковані повітряні явища» — вперше з визнанням, що частину з них не вдалося пояснити.
Попри відсутність наукових доказів існування НЛО як апаратів іншої цивілізації, щорічно фіксуються тисячі звернень до уфологічних центрів по всьому світу, включно з випадками з України.
У 1952 році в США створено проєкт «Синя книга» — офіційну програму ВПС для розслідування НЛО. За 17 років вивчили 12 618 випадків, із яких 701 залишився без пояснення.
У 1952 ЦРУ заснувало Комітет Робертсона, який рекомендував дискредитувати інтерес до НЛО через засоби масової інформації, аби уникнути паніки серед населення.
У 1989–1990 роках у Бельгії сотні очевидців, включно з військовими, спостерігали чорний трикутний об’єкт, який зависав над містами і маневрував безшумно. Пояснення від влади не було.
У 2005 році колишній міністр оборони Канади Пол Хеллієр публічно заявив, що кілька урядів світу контактували з інопланетянами, але приховують цю інформацію.
У 2016 році ЦРУ розсекретило архіви про НЛО — десятки тисяч сторінок з описами аномальних явищ у США, Європі та Азії, більшість з яких не мали офіційного пояснення.
У 2020–2021 роках Пентагон підтвердив справжність відео з військових винищувачів, на яких зафіксовано об’єкти без видимого двигуна, що змінюють траєкторію з величезною швидкістю. Їх офіційно назвали UAP — непізнані повітряні явища.
У 2023 році NASA створила офіційну групу з вивчення UAP, визнавши, що деякі явища заслуговують на науковий аналіз і не мають однозначного технічного пояснення.
У СРСР випадки з НЛО фіксували військові, але всі матеріали були засекречені. Один із найбільш загадкових епізодів стався у 1982 році біля Дніпра, коли об’єкти зависли над базою ППО — про це стало відомо лише після розпаду СРСР.
З 2023 року в США працює офіс AARO, який збирає всі дані про UAP, зокрема з архівів, починаючи з 1945 року. Він підпорядкований безпосередньо Міноборони і Конгресу.
У Франції, Бразилії, Чилі та інших країнах існують державні служби, які офіційно займаються аналізом повідомлень про НЛО, публікують звіти і координують роботу з військовими та науковцями.
Історичні події в цей день
1559 – Османські джерела згадують про напад на фортецю Азов, який очолив Дмитрашко Вишневецький разом із козаками. У документах козаки описані як «невірні», а сам напад розглядався як ворожа акція проти османських володінь на півдні.
1644 – Відбулася битва під Марстон-Муром, одна з наймасштабніших битв Англійської громадянської війни. У ній об’єднані сили парламенту та шотландських ковенантерів завдали поразки армії роялістів, що значно послабило позиції короля Карла I.
1698 – Англієць Томас Сейвері отримав патент на першу парову машину, яка була призначена для підняття води з шахт. Конструкція мала великий резервуар, у якому пара утворювала тиск, але щоразу після охолодження втрачалася енергія, тож пристрій був неефективним і швидко вийшов з ужитку.
1776 – Другий Континентальний конгрес у Філадельфії офіційно проголосував за відокремлення американських колоній від Великої Британії. Ця подія стала формальним початком процесу здобуття незалежності США. Текст Декларації було затверджено 4 липня, а перше публічне читання відбулося 8 липня.
1900 – Над Боденським озером у Німеччині здійснив політ перший дирижабль LZ-1, сконструйований Фердинандом фон Цеппеліном. Політ тривав 18 хвилин. Попри деякі технічні проблеми, експеримент вважається початком епохи дирижаблів.
1951 – Газета «Правда» опублікувала статтю, у якій різко критикувала вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». Поезію звинуватили в буржуазному націоналізмі, що спричинило цькування поета на офіційному рівні.
1954 – Офіційно почала діяти Міжнародна організація телебачення, відома сьогодні як Європейська мовна спілка (EBU). Вона стала організатором конкурсу «Євробачення» й одним із головних координаторів телевізійних трансляцій між країнами Європи.
1961 – Помер Ернест Хемінгуей, американський письменник, репортер, автор романів «Прощавай, зброє», «Старий і море» та інших. У 1954 році він отримав Нобелівську премію з літератури. Його смерть стала наслідком особистої кризи та хвороб.
1996 – У Дніпродзержинську (нині Кам’янське) трамвай на великому спуску втратив керування через відмову гальм і на повній швидкості врізався у житловий будинок. Це одна з найтрагічніших аварій у міському електротранспорті України: загинуло 34 особи, ще близько 100 зазнали поранень.
2002 – Американець Стів Фоссетт завершив перший у світі одиничний політ на повітряній кулі навколо Землі. Подорож тривала 13 днів і охопила понад 31 000 кілометрів. Політ став значним досягненням у світовій історії авіації.
2011 – У поєдинку з Девідом Хеєм український боксер Володимир Кличко здобув перемогу, завдяки чому брати Клички об’єднали всі основні чемпіонські пояси у надважкій вазі. Це був кульмінаційний момент їхнього домінування у світовому боксі.
Затвердження громадянства Української Держави
2 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав і затвердив ухвалений Радою Міністрів Закон про громадянство Української Держави. Цей документ став першим офіційним законодавчим актом доби Гетьманату, який визначав, хто вважається громадянином Української Держави, на яких умовах надається або втрачається громадянство, а також які обов’язки покладаються на громадян.
У тексті закону чітко зазначалося: «вся повнота політичних прав в Українській Державі належить тільки її громадянам, але ж на них упаде обов’язок дбати всіма силами про добро Української Держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя». Така формула водночас окреслювала і правовий статус особи, і громадянську відповідальність за долю держави.
Одним з ключових положень документа була заборона подвійного громадянства: кожен, хто набував громадянство іншої країни, автоматично втрачав громадянство Української Держави. Це положення, яке нині знову обговорюється в Україні, тоді впроваджувалося як механізм збереження суверенітету.
Право на українське громадянство мали всі особи, що народилися на території Української Держави — незалежно від того, де вони перебували на момент ухвалення закону. Для набуття громадянства їм потрібно було подати відповідну заяву протягом одного року після досягнення повноліття. Громадянство також надавалось:
– дітям, народженим у шлюбі українського громадянина з іноземкою;
– усиновленим іноземцям віком до 17 років;
– особам, які проживали на території держави щонайменше три роки, мали засоби для існування та подавали заяву про натуралізацію;
– колишнім підданим Російської імперії, які перебували на території України на момент ухвалення закону.
Цей закон скасовував попередній нормативний акт Центральної Ради, ухвалений 2–4 березня 1918 року. Водночас новий текст частково зберіг правові підходи, які використовувалися в попередньому законодавстві УНР. Закон Скоропадського вирізнявся більшою адміністративною чіткістю, підкресленням державного суверенітету та відповідальності громадянина перед державою.
І хоча після падіння Гетьманату цей закон втратив чинність, саме він заклав основи для подальших українських підходів до інституту громадянства. Багато його положень збереглися у трансформованому вигляді й у сучасному українському законодавстві.
Звинувачення поета Володимира Сосюри
2 липня 1951 року в газеті «Правда» з’явилася публікація, спрямована проти «ідеологічних викривлень у літературі», яка мала на меті публічно засудити відомого українського поета Володимира Сосюру. У статті його звинуватили у «буржуазному націоналізмі» через вірш «Любіть Україну», написаний ще 1944 року. Саме в часи війни цей твір сприймався як патріотичний заклик, але вже у післявоєнний період радянська цензура розцінила його як ідеологічно небезпечний.
Автор анонімної публікації стверджував, що деякі рядки вірша, зокрема: «Любіть Україну, без неї — ніщо ми, як порох і дим», є націоналістичними й не пройшли б цензуру. Більше того, зазначалося, що під цим текстом, мовляв, могли б підписатися Симон Петлюра й Степан Бандера, тобто лідери українського визвольного руху, які в СРСР вважалися ворожими фігурами.
Після цієї статті Сосюру на деякий час перестали друкувати. Його перестали згадувати в офіційній пресі, не запрошували на урядові заходи, а літературна критика дистанціювалася від його творчості. Однак повністю викреслити Сосюру з радянського канону не наважилися: його твори залишилися у шкільній програмі, а сам вірш «Любіть Україну» став настільки популярним серед людей, що на літературних вечорах актори змушені були декламувати його по кілька разів — на вимогу слухачів.
Попри публічне цькування, Сосюра не був репресований, але пережив важку моральну кризу. Пізніше, вже після смерті Сталіна, його поступово повернули до офіційного культурного простору. Вірш, який свого часу назвали ворожим, став одним із символів української поезії XX століття.
Реформування Національної поліції
2 липня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Національну поліцію». Він набув чинності 7 листопада того ж року, офіційно замінивши міліцію як орган внутрішніх справ. Цей закон визначив правові засади створення, функціонування та повноважень нової правоохоронної структури — Національної поліції України. У ньому закріплено правовий статус поліцейських, їхні функції, підпорядкування, а також умови й порядок проходження служби.
Закон запровадив нову філософію діяльності правоохоронців: орієнтацію на службу громадянам, відкритість, підзвітність суспільству, дотримання прав людини. Передбачалося повне оновлення особового складу через механізм переатестації, конкурсний відбір нових кадрів і ліквідацію системи МВС радянського зразка.
Офіційно вказувалося, що 92,3% колишніх міліціонерів пройшли переатестацію і залишилися працювати вже в статусі поліцейських. Частина звільнених через цю реформу згодом поновилася на службі через судові рішення. Такі випадки, попри їхню формальну законність, спричинили чимало публічних дискусій про якість реформи та її реальну глибину.
На практиці багато фахівців і громадських активістів вважають, що реформа лише частково досягла мети. Зокрема, значна частина професійних кадрів, які не погоджувалися з формальним або політизованим підходом до «очищення» системи, були звільнені або самі пішли зі служби. Це суттєво послабило якість оперативної роботи, розкриття злочинів і кадрову стабільність у підрозділах. Паралельно відбувалося формування нових структур — патрульної поліції, кримінального блоку, кіберпідрозділів, — що вимагало швидкої підготовки нових співробітників, іноді з мінімальним досвідом.
Закон 2015 року досі є базовим у регулюванні діяльності Національної поліції. Проте після початку повномасштабної війни в 2022 році значна частина повноважень поліції була розширена, особливо в контексті забезпечення безпеки в прифронтових регіонах, роботи з евакуацією населення та контролю за дотриманням воєнного стану. Це знову актуалізувало питання перегляду моделі поліційної служби — вже не як виключно цивільної, а частини стійкої системи національної безпеки.
