14 липня відзначаються Міжнародний день міських дзвонарів або глашатаїв та День обізнаності про акул. У цей день в історії людства відбувалися події абсолютно різного масштабу — від варварської різанини під час хрестового походу до появи першого українського футбольного голу, від штурму Бастилії до листа, який передував резонансному політичному вбивству в Україні.
Міжнародний день міських дзвонарів
Цей день щороку припадає на другий понеділок липня, він присвячений історичній професії, яка століттями забезпечувала зв’язок між владою й населенням задовго до появи преси, радіо й інтернету. Дзвонарі або глашатаї виконували важливу роль у житті середньовічних міст — вони проголошували королівські укази, повідомляли про новини, зміни податків, карантини, мобілізації чи публічні страти. Їхній голос був джерелом офіційної інформації, а зовнішній вигляд та дзвін, з яким вони йшли, мали на меті привернути увагу громади.
Сьогоднішній день не є формально визнаним на рівні ООН чи ЮНЕСКО, однак відзначається у країнах із збереженою традицією муніципальних глашатаїв — зокрема у Великій Британії, Канаді, Нідерландах і деяких містах США. У багатьох із цих країн глашатаї й досі існують у символічній формі як частина муніципального протоколу чи історичних реконструкцій.
Цей день не має централізованої організації чи загального формату святкування. Але його сенс — у визнанні культурної ролі професій, що забезпечували доступ до публічної інформації ще до епохи масових медіа.
Цікаві факти
У Великій Британії чинне звання Official Town Crier зберігається й досі в понад 180 містах, і деякі з глашатаїв отримують зарплатню з міського бюджету. Вони носять уніформу XVIII століття, мають дзвони і формально представляють місцеву владу на заходах.
Один з найгучніших глашатаїв світу, Алан Майрі з Канади, має рекорд — 112,8 децибела, що відповідає гучності циркулярної пилки. Його голос було занесено до Книги рекордів Гіннеса.
У середньовічних містах глашатаї часто не лише оголошували укази, а й слугували своєрідними «ходячими газетами», бо переказували також місцеві плітки, новини про візити, шлюби, суди. Часто мали додаткову професію — пивовара, різника, судового виконавця або власника таверни.
У Франції доби Людовіка XIV глашатаї працювали при кожній мерії та королівському дворі, мали фіксовану плату і виконували роль єдиного джерела новин для неграмотного населення.
Перші згадки про глашатаїв у Києві з’являються в письмових документах XV століття. У козацьку добу роль глашатаїв часто виконували церковні дячки або старшини, що збирали громаду біля дзвіниці.
В Японії існували свої аналоги глашатаїв — «йобіко», які ходили кварталами і повідомляли про пожежі, землетруси чи нові податки. Вони користувалися барабаном або гонгом замість дзвону.
У деяких містах Нідерландів досі діють змагання дзвонарів-глашатаїв, де оцінюється гучність, дикція, міміка й акторська майстерність під час оголошення умовної новини.
У 2023 році місто Труро у Великій Британії офіційно передало функцію Town Crier жінці — Карен Джоунс, першій жінці-глашатаю за 800 років існування цього титулу в регіоні.
День обізнаності про акул
Цей день покликаний звернути увагу на загрозливий стан цих морських хижаків, яких людство десятиліттями демонізувало і винищувало. Метою цього дня є зміна ставлення до акул, пояснити їхню роль у морських екосистемах і наголосити на необхідності їхнього захисту. Ініціатива започаткована природоохоронцями, науковцями та організаціями, які займаються збереженням океану — як реакція на масове знищення акул у XX і XXI столітті.
Акул традиційно сприймали як загрозу людині, особливо під впливом масової культури — зокрема фільму «Щелепи» 1975 року, який створив образ агресивного вбивці з глибин. Це спотворене уявлення посприяло винищенню мільйонів акул, хоча більшість із них не становлять небезпеки для людини. Навпаки, саме люди щороку вбивають понад 100 мільйонів акул — заради м’яса, хрящів, жиру, зубів і плавців. Найжорстокішою формою полювання є так званий «фінінг» — коли зловленій акулі відрізають плавці, а решту тіла викидають за борт ще живою.
Акул убивають переважно не задля виживання, а через попит на делікатеси (наприклад, суп із плавців), фетишизацію акулячих зубів або псевдоліки з хрящів. Така практика має катастрофічні наслідки для морських екосистем. Акули — верхівкові хижаки, які регулюють чисельність інших видів і забезпечують баланс у харчовому ланцюгу. Їхнє зникнення може спричинити крах цілих екосистем: наприклад, зростання популяції хижих риб, що знищують трав’янисті водорості, від яких залежать інші види.
Цікаві факти
Незважаючи на свій репутаційний образ, акули вбивають у середньому 5–10 людей на рік у світі. Для порівняння, корови — понад 20, комарі — понад 700 000, а люди — мільйони.
Деякі види акул існують понад 400 мільйонів років. Вони пережили динозаврів, льодовикові періоди й глобальні катастрофи. Гренландська акула може жити понад 400 років і є найстарішою з відомих хребетних тварин.
У фільмі «Щелепи», що спричинив глобальну істерію, акула зображена як людожер, який полює навмисно. Насправді акули не полюють на людей — більшість нападів трапляються через помилкову ідентифікацію (людину сприймають як тюленя).
Понад 70% видів акул опинилися під загрозою зникнення. До списку найбільш уразливих потрапили навіть великі акули, як-от тигрова, китова та біла.
Китай є найбільшим споживачем плавців акул, але після кампаній 2010–2014 років споживання впало на понад 80%. Це сталося після документального фільму, який уперше відкрив китайцям жорстоку правду про фінінг.
Акули мають виняткову сенсорну систему. Наприклад, вони здатні вловлювати електричні імпульси серця жертви на відстані до 1 метра, а деякі — чують краплю крові в 100 літрах води.
Деякі види акул народжуються вже повністю здатними до полювання. Наприклад, ембріони тигрової акули ще в утробі з’їдають своїх слабших побратимів.
Австралія, Південна Африка і США — лідери за кількістю інцидентів між акулами та людьми, але навіть у цих країнах шанси бути укушеним мізерні: нижчі, ніж імовірність смерті від падіння кокосового горіха.
Історичні події в цей день
1099 — Учасники Першого хрестового походу захопили Єрусалим після облоги, яка тривала понад місяць. Християнські лицарі, що дійшли до міста під прапором визволення Святої землі, влаштували жорстоку різанину — за різними оцінками, вбито було до 40 тисяч осіб. Серед загиблих були як мусульмани, так і євреї. Мечеті та синагоги підпалювали, людей вбивали без розбору, навіть у святинях. Захоплення Єрусалима стало кульмінацією першого хрестового походу і символом не лише релігійного фанатизму, а й безжального насильства під прикриттям віри.
1789 — У Парижі розлючені містяни, ремісники й безробітні, підбурені зростанням цін на хліб, економічною кризою та невдоволенням абсолютизмом, захопили фортецю-в’язницю Бастилію. Ув’язнених там було зовсім небагато, але символічне значення падіння Бастилії було величезним — фортеця вважалася уособленням королівського деспотизму. Цей день став початком Великої французької революції, а згодом — національним святом Франції, днем народження республіки.
1894 — У Львові відбулася історична для українського спорту подія — перший офіційно зафіксований футбольний матч. На полі зійшлися команди Львова та Кракова, і вже на 6-й хвилині гри Володимир Хомицький забив перший гол в історії українського футболу. Матч тривав недовго — лише 6 хвилин, бо гра була демонстраційною під час загального спортивного свята. Попри це, він заклав основу для розвитку футболу як частини національної культури.
1933 — Американська студія братів Флейшерів випустила перший анімаційний фільм про моряка Попая. Герой коміксів, відомий своєю любов’ю до шпинату та грубуватою доброзичливістю, уперше з’явився на екрані саме в цей день. Попай швидко став культурним символом американської попкультури 1930-х років і мав неабиякий вплив на дитяче сприйняття харчування — після його появи продаж шпинату в США різко зріс.
1945 — У самий фінал Другої світової війни новостворений уряд Італійського королівства оголосив війну Японії. Після повалення фашистського режиму Муссоліні та капітуляції Італії перед союзниками в 1943 році, новий уряд прагнув продемонструвати лояльність до антигітлерівської коаліції. Формальне оголошення війни Японії мало здебільшого символічне значення, адже до активних бойових дій Італія не встигла долучитися.
1969 — Між Сальвадором і Гондурасом спалахнув збройний конфлікт, який увійшов в історію як «футбольна війна». Формально привід був футбольним — напружена серія матчів у рамках кваліфікації до Чемпіонату світу 1970 року. Але справжньою причиною була ескалація соціальних і політичних суперечностей, зокрема аграрна криза та переселення сальвадорців у прикордонні райони Гондурасу. Війна тривала лише 100 годин, але забрала життя понад 2 тисяч людей.
2000 — Український журналіст Георгій Гонгадзе надіслав офіційного листа Генеральному прокурору Михайлу Потебеньку, в якому повідомив про стеження за собою з боку міліції та невідомих осіб. У листі він зазначив, що його життя під загрозою і просив вжити заходів. Цей документ став ключовим свідченням перед подальшими подіями — за два місяці Гонгадзе зник, а згодом його тіло знайшли у лісі. Його смерть стала початком масштабної політичної кризи в Україні та символом боротьби за свободу слова.
День падіння Бастилії
14 липня 1789 року відбулося падіння Бастилії. Слово «Бастилія» у перекладі з французької означає «укріплення» або «бастіон». Цю фортецю звели в 1370-х роках, під час Столітньої війни, як частину системи оборони східного передмістя Парижа. Її основне призначення — стримування ворога на підступах до столиці. Утім, історія довела марність цього задуму: англійців і бургундців вона не зупинила, а самі французи впродовж своєї буремної історії брали Бастилію штурмом щонайменше тричі.
Згодом укріплення втратило оборонне значення й перетворилося на королівський замок. Тут зберігалася частина державної скарбниці, зупинялися делегації іноземних монархів. Але справжньої слави Бастилія набула як в’язниця — саме так її використав кардинал Рішельє у XVII столітті. Достатньо було наказу з королівською печаткою — і людину можна було ув’язнити без суду. У Бастилії тримали не лише опозиціонерів, а й психічно хворих, незручних родичів або політичних «покидьків» в очах королівського двору.
Парадоксально, але умови ув’язнення були доволі м’якими. Король розпорядився виплачувати кожному в’язневі по 10 ліврів на день — суми вистачало на повноцінне харчування, а іноді навіть просили віддати половину «на руки» після звільнення. Ув’язненим дозволяли читати, пити, курити. Тюрма була розрахована лише на 42 особи. На момент штурму там утримувалися лише семеро: четверо — за фальшування банківських векселів, один — за аморальну поведінку, ще двоє — психічнохворі, яких звинувачували у спробі вбивства. Жоден із них не був «борцем за свободу».
Насправді сама подія, яка стала символом Французької революції, мала значно прагматичніші причини. Напередодні повсталі парижани захопили Будинок інвалідів, де зберігалися арсенали, і здобули зброю. Але пороху там не знайшли. Його сховище було в Бастилії. Це й стало справжнім приводом до її штурму.
У місті тим часом ширилися чутки, що до Парижа прямують німецькі й швейцарські полки — для розгону протестів. Це лише підлило олії у вогонь. Тисячі людей рушили до Бастилії. Самих осадників було відносно небагато — близько 800–900 осіб. Але вулиці навколо укріплення заполонив натовп: чоловіки, жінки з дітьми, глядачі, що сприймали все як видовищну подію.
Захисників фортеці було 120 осіб. Вони бачили з висоти стін, як до них суне, здавалось, уся столиця. Їм бракувало рішучості відкрити вогонь по натовпу, та й сили були нерівними. Врешті вони самі опустили підйомні мости й здали фортецю, отримавши обіцянку, що їм нічого не станеться.
Та натовп не пробачив. Коменданту Бастилії, де Лоне, відрубили голову, посадили її на піку й понесли по Парижу. Це стало символом не перемоги над монархією, а кривавого пробудження народу, що відчув смак сили. Падіння Бастилії увійшло в історію не як військовий успіх, а як момент психологічного зламу, що став початком масштабної революції й нової епохи в історії Франції.
Перший документально зафіксований футбольний матч
14 липня 1894 року відбувся перший документально зафіксований футбольний матч. Претендувати на згадку в історії можуть одразу чотири сучасні держави — Україна, Польща, Австрія та Угорщина. На момент події Львів входив до складу Австро-Угорської імперії — так склалося історично. Проте сам факт гри, її учасники та місце проведення належать до багатої спадщини Львова й українського футболу.
Матч відбувся у Львові в межах програми великої виставки досягнень народного господарства. На поле вийшли дві команди з однаковою назвою — «Сокіл», одна з Кракова, інша зі Львова. Львів’яни грали у білих футболках і сірому гімнастичному вбранні, краків’яни — у білих футболках і синіх штанях. Ворота складалися не з рамки, а з двох флажків, увіткнутих у землю. Матч тривав лише 7 хвилин — до першого забитого м’яча. Це сталося на 6-й хвилині, коли Влодзімеж Хомицький, студент другого курсу вчительської гімназії, наймолодший гравець львівської команди, забив єдиний гол у грі.
Подальша доля Хомицького була непростою. Він був корінним львів’янином, але під час примусової депортації польського населення з території СРСР у 1945–1946 роках переїхав до Польщі — в невеличке містечко Хоцянов на так званих «повернених територіях». Помер там у віці 75 років — 12 липня 1953 року.
Федерація футболу України офіційно визнала цей матч, що відбувся 14 липня 1894 року у Львові, першим задокументованим футбольним матчем в історії українського футболу.
Проте історія українського футболу почалася ще раніше — у 1878 році, в Одесі. Саме там англійські моряки заснували футбольний «Одеський британський атлетичний клуб» (ОБАК). До 1899 року його команда складалася виключно з англійців. Першими місцевими гравцями стали Піотровський та Крижановський, останній згодом заснував «Спортинг-клуб». За ОБАК виступав і знаменитий одесит Сергій Уточкін — один з перших авіаторів у країні. Саме в Одесі було збудовано й перше справжнє футбольне поле на території сучасної України.
