18 липня відзначаються Всесвітній день слухання, День ідеальної сім’ї та
День народження «Тетриса». В цей день протягом століть ставалися події, які змінювали цілі країни, відкривали нові світи, розширювали наукове пізнання, ламали геополітичні союзи і ставили перші крапки в кінці колоніальних епох.
Всесвітній день слухання
Цей день звертає увагу на здатність людини чути світ навколо — без втручання слів, шуму, пояснень і фільтрів. У центрі не втрата слуху і не музика, йдеться про зосереджене слухання звуків середовища: вітру, шелесту трави, човгання підошов, гулу електричних ліній, пташиного крику чи луни в метро. Це день не для мовлення, а для тиші, в якій людина прислухається до простору.
Звук у цьому контексті є дослідницьким інструментом, бо через нього можна зрозуміти, як влаштована екологія, архітектура, побут, ритм міста чи лісу. Усе, що звучить, — уже є джерелом знань. Наприклад, фонові шуми можуть сигналізувати про зниження біорізноманіття, перевантаження технікою, перенаселеність, психічну втому. Деякі звукові ландшафти зникають безповоротно — як-от дзвін криги на річках, які пересохли, або щебет птахів, популяції яких вимерли.
Цікаві факти
Найдовший запис незмінного звукового ландшафту ведеться з 1993 року в національному парку «Олімпік» у США. Це одна з небагатьох ділянок без жодного техногенного шуму, де чути тільки природні звуки: дощ, жаб, вітер.
Звукове середовище міст вимірюється терміном «звукова архітектура». Його застосовують для планування парків, метро, вокзалів і навіть лікарень, де важливо уникати акустичного стресу.
В Японії існують «звукові шляхи» — маршрути через міські або природні локації, які вибудовують так, щоб відвідувач чув послідовність звуків: цівку води, шум кленів, спів цикад. Їх не позначають на мапах — тільки вказують, що тут треба слухати.
Французький уряд фінансує аудіоархівування традиційного звукового середовища сіл, де звучать місцеві діалекти, співи, ремісничі майстерні. Вважається, що це спадщина, рівнозначна мовній або архітектурній.
День ідеальної сім’ї
Це свято не має офіційного статусу й не є міжнародним. Його популярність зросла завдяки соцмережам і комерціалізації теми сімейних цінностей. У центрі цього дня є не юридична форма подружжя, не кількість дітей і не відповідність зовнішнім моделям. Йдеться про ідеалізацію гармонійних стосунків, де люди в родині відчувають себе захищеними, почутими, прийнятими.
Цей день часто супроводжується публікаціями в соціальних мережах із хештегами, романтизованими знімками, уніфікованими посмішками, де реальність витіснена очікуваннями. Утім, що таке «ідеальна» сім’я — не визначено. Це може бути пара без дітей, мати з донькою, бабуся з онуками, людина й домашній улюбленець — залежно від того, хто й що дає відчуття дому.
Цікаві факти
В Україні понад 30% дітей не живуть із біологічним батьком — частина з них виховується в прийомних або неповних родинах і має кращу емоційну стабільність, ніж у повних сім’ях із конфліктами.
У чоловіків, які активно доглядають за немовлятами, змінюється структура мозку — зростає обсяг сірої речовини в ділянках емпатії. У племен мосо в Китаї взагалі немає інституту батьківства — діти виховуються дядьками по матері, а не біологічними батьками.
Дитячий мозок до 7 років більше реагує на тон голосу, ніж на зміст слів — лагідні слова з напругою в голосі сприймаються як загроза.
Норвезьке дослідження показало, що в сім’ях, де часто жартують, ризик інфаркту й інсульту нижчий на 35%.
Основною причиною розлучень є не зрада, а емоційне дистанціювання: люди не сваряться, але перестають говорити одне з одним.
У країнах Скандинавії понад 60% дітей народжуються в пар, які не перебувають у шлюбі — держава не робить різниці в правах між одруженими й неформальними родинами.
У Франції частина пенсіонерів живе «колективними сім’ями»: кілька літніх людей об’єднуються в побутову спільноту, ведуть спільний бюджет і доглядають одне за одним без родинних зв’язків.
У Південній Кореї активно розвивається послуга оренди «родини на день» — самотні люди замовляють актора, який грає роль мами, тата або дитини, щоб пережити відчуття близькості, якого бракує.
День народження «Тетриса»
Цей день вважається днем народження «Тетриса» тому, що 18 липня 1985 року вийшла її перша офіційна версія для комп’ютерів IBM — подія, яка заклала початок її міжнародного поширення. Саму гру Олексій Пажитнов створив ще 6 червня 1984 року на комп’ютері «Електроніка-60» в обчислювальному центрі Академії наук СРСР. Вона була написана мовою Pascal як розвага для перевірки продуктивності.
Попри радянське авторство, Пажитнов довгий час не отримував від гри ані копійки. Усі права належали державі, а згодом — іноземним компаніям, які викупили ліцензії в обхід автора. Лише через 10 років після створення гри Пажитнов почав отримувати прибуток, коли переїхав до США та заснував компанію The Tetris Company.
«Тетрис» не мав звуку, кольору, спецефектів — тільки падіння фігур і очищення рядків. Але саме ця простота й формула «просто навчися бачити закономірності» зробила гру універсальною. Вона стала однією з перших радянських розробок, що вийшла за межі залізної завіси, і першою комп’ютерною грою, яка потрапила на Game Boy.
Цікаві факти
У мозку людини, яка часто грає в «Тетрис», помітно змінюється активність зони просторової уяви: це використовували в експериментах з реабілітації пам’яті після травм.
Після тривалих ігор у «Тетрис» у багатьох гравців виникає «ефект тетриса»: вони починають бачити фігури, що складаються з блоків, у повсякденних об’єктах — коробках, вікнах, хмарах.
Гру намагалися заборонити в НДР, бо вона була «занадто захоплива». У школах її відносили до небажаних програм, які знижують продуктивність учнів.
У 1993 році в Японії існувала версія «Тетриса», яка вимірювала пульс гравця — вона змінювала швидкість гри залежно від фізіологічного стану.
«Тетрис» був першим програмним продуктом із СРСР, який офіційно придбала американська компанія — це стало прецедентом для IT-контактів між країнами в період «холодної війни».
NASA використовувала гру в симуляторах для перевірки концентрації уваги в астронавтів.
У 2023 році про створення гри зняли художній фільм із Тароном Еджертоном, який показав, як багато політики, шпигунства і торгівлі було довкола цієї, на перший погляд, простої гри.
Історичні події в цей день
64 — У Римі спалахнула велика пожежа, яка тривала тиждень і знищила десять із чотирнадцяти міських кварталів. Вогонь дістався навіть імператорського палацу на Палатині. Існують версії, що до цього був причетний сам Нерон, хоча історики не мають остаточних доказів. Ця трагедія змінила містобудування столиці імперії: були запроваджені нові протипожежні правила і збудовано ширші вулиці.
1672 — Під Четвертинівкою, на Поділлі, війська гетьмана Петра Дорошенка розгромили сили Михайла Ханенка — одного з претендентів на булаву в добу Руїни. Ця битва закріпила владу Дорошенка в регіоні й засвідчила його орієнтацію на союз із Османською імперією, що надалі спричинило ще більшу політичну дестабілізацію на українських землях.
1870 — Перший Ватиканський собор схвалив догматичну конституцію «Pastor Aeternus», у якій було закріплено доктрину непомильності Папи Римського в питаннях віри та моралі. Це остаточно підсилило централізацію католицької церкви і викликало тривалі дискусії серед богословів, особливо в контексті протестантських і східних церков.
1878 — Швед Адольф Ерік Норденшельд став першою людиною, яка повністю пройшла Північно-Східним морським шляхом із Атлантики до Тихого океану. Його експедиція довела практичну можливість арктичного морського шляху вздовж узбережжя Сибіру, що пізніше відіграло важливу роль у транспортній системі Російської імперії та СРСР.
1898 — Подружжя Кюрі офіційно представило в Паризькій академії наук результати досліджень, у яких засвідчило наявність радіоактивних елементів, крім урану. Це був прорив у науці: їхня робота поклала початок відкриттю полонію й радію, що згодом змінило як фізику, так і медицину.
1936 — У СРСР стартував перший розіграш Кубка СРСР з футболу — це був початок радянської футбольної традиції на державному рівні. Турнір одразу отримав популярність і став головною національною футбольною подією аж до розпаду Союзу.
1946 — В еміграції було відновлено діяльність Спілки української молоді — організації, що стала осередком збереження української ідентичності серед діаспори в Європі, Канаді, США та Австралії. Вона працювала з молоддю, влаштовувала табори, літературні гуртки й релігійне виховання, підтримуючи національну пам’ять у далеких від Батьківщини умовах.
1947 — Британський король Георг VI підписав закон, який юридично закріпив майбутню незалежність Індії. Так завершувалося понад півтора століття британського колоніального панування. Закон відкрив шлях до утворення двох держав — Індії та Пакистану, що стало одним із найболючіших процесів у XX столітті: розділ супроводжувався кривавими сутичками, втечею мільйонів і масовими трагедіями.
1968 — Засновано компанію Intel, яка згодом стане піонером у галузі мікропроцесорів. Створення компанії стало вирішальним кроком у формуванні сучасної комп’ютерної індустрії. Intel не просто виробляла чипи — вона створила стандарт, навколо якого формувалася вся індустрія персональних комп’ютерів.
1972 — Президент Єгипту Анвар Садат ухвалив рішення вивести з країни 20 тисяч радянських «радників», звинувативши Москву в невиконанні зобов’язань щодо постачання зброї. Це стало поворотом у зовнішній політиці Єгипту, який незабаром почав зближуватись із Заходом, особливо зі США.
1995 — У Києві, біля стін Софійського собору, було поховано Патріарха Володимира (Романюка) — очільника Української православної церкви Київського патріархату. Його поховання стало актом символічного опору — саме тоді міліція та проросійські священники намагалися не допустити поховання на території Софії Київської, що спричинило конфлікт і мобілізацію громадськості.
2023 — Космічний апарат «Вояджер-2», запущений у 1977 році, обігнав «Піонер-10» і став другим найвіддаленішим об’єктом, створеним людиною, після «Вояджера-1». Це засвідчило унікальну надійність апарата, який після майже 50 років у космосі продовжує передавати сигнали із за меж геліосфери.
Гуси врятували Рим
18 липня 387 року до н.е. є днем, який увійшов у першу з письмово зафіксованих подій римської історії, яку пізніше описали еллінські літописці: саме тоді, за переказами, священні гуси врятували Капітолій — і фактично сам Рим — від остаточного знищення галами.
Це сталося після поразки римської армії в бою проти галлів неподалік від міста, за 11 миль. Битва була хаотичною й принизливою: війська відступили та сховалися на пагорбі Капітолій. Сам Рим був беззахисним — місто зайняли загарбники, а всі мешканці, які не втекли, загинули. Старі сенатори й жерці, не бажаючи полишати місто, одягнули урочисті вбрання, сіли на форумах у крісла зі слонової кістки й чекали смерті. Варвари їх не пощадили — ні святість віку, ні гідність жесту не зупинили меча.
Однієї ночі загін галлів виявив таємну стежку, яка вела просто до Капітолію. Сторожа проспала, собаки не подали голосу. Але в храмі Юнони, богині-покровительки, залишилися священні гуси. Їхній гучний гогіт розбудив римських воїнів, які встигли відбити напад. За іронією, саме гуси, а не армія, виявилися останньою лінією оборони.
Юнона у цій історії мала ще один аспект: її храм стояв на тому місці, де згодом з’явився перший римський монетний двір. Через це її стали називати Юнона Монета, а слово moneta пізніше дало назву грошам у багатьох мовах світу.
Після атаки сторони домовилися про відкуп: римляни мали виплатити галлам тисячу фунтів золота. Але, за легендою, при зважуванні золота римляни помітили, що ваги несправедливі — галли підмінили гирі. Коли вони почали заперечувати, вождь галлів Бренн зняв меч, кинув його разом із поясом на ваги і вигукнув: «Vae victis!» — «Горе переможеним!». Ці слова стали крилатими на тисячоліття вперед як нагадування про те, що переможеним ніхто не збирається бути справедливим.
Проголошення догмату про непомильність Папи Римського
18 липня 1870 року Перший Ватиканський собор під головуванням папи Пія IX проголосив один з найсуперечливіших догматів у всій історії католицької церкви — догмат про непомильність Папи Римського. Він стверджує: коли Папа виступає як верховний пастир і вчитель усіх християн та проголошує доктрину з питань віри або моралі, його висловлювання є безпомилковим. Ця безпомильність, згідно з католицьким вченням, дарована йому Святим Духом і не залежить від схвалення церковного собору чи іншого органу.
Водночас це не означає, що кожне слово Папи — істина останньої інстанції. Догмат діє лише в умовах формального, урочистого проголошення істини ex cathedra — тобто, «з кафедри», як офіційної позиції Церкви. Попри гучність самого догмату, його практичне застосування було вкрай обмеженим: лише один раз — у 1950 році, коли Пій XII урочисто проголосив догмат про тілесне взяття Діви Марії до небес.
Саме цей догмат, поряд з догматом про непорочне зачаття Діви Марії (1854 рік) та формулою «філіокве» («і від Сина») в Символі віри, став однією з головних перешкод у діалозі між Католицькою та Православною Церквами. Православ’я вбачає в ідеї папської непомильності заперечення соборності Церкви — тобто принципу, за яким істина виробляється спільним розпізнаванням, а не проголошується одноосібно. Історичні корені конфлікту сягають глибше, але саме догмат 1870 року вивів ці суперечності на рівень офіційного розриву в богословських позиціях.
Сама ідея безпомильності викликає невдоволення не лише в релігійних колах. Доволі часто вона «переселяється» в політичний, медійний, ідеологічний простір, де кожен, хто має трибуну, автоматично надає собі право на абсолют. І ця самовпевненість, підкріплена частковою правдою й вибірковою мораллю, набуває вигляду «непомильності» нового типу — без жодної участі Святого Духа, зате з медіапідтримкою і алгоритмами. У такій атмосфері слова Бертрана Рассела звучать особливо точно: «Проблема цього світу в тому, що дурні надто впевнені в собі, а розумні сповнені сумнівів».
День народження Євгена Євтушенка
18 липня 1932 року народився Євген Олександрович Євтушенко — поет, прозаїк, сценарист, режисер, актор, читець, публіцист. Його неодноразово номінували на Нобелівську премію з літератури. Це був один з найвідоміших представників так званої «поезії трибуни» — покоління поетів, які виводили поезію за межі книжкових сторінок і читали вірші перед багатотисячними залами, часто апелюючи до моральної відповідальності, громадянської совісті, внутрішньої свободи.
Поет народився в Іркутській області, але мав німецьке коріння: його справжнє прізвище — Гангнус. Його дід — Рудольф Гангнус — був видатним педагогом-математиком, батько — поетом-аматором і гідрогеологом, а мати — актрисою. Саме вона й ухвалила рішення змінити синові прізвище на своє дівоче — Євтушенко, щоб приховати німецьке походження, яке в часи війни могло викликати підозру або навіть переслідування.
Євтушенко мав тісний зв’язок з Харковом. Саме тут, ще молодим, він виступав на площі Поезії, читав свої вірші перед великою аудиторією, брав участь у культурному житті міста, підтримував місцевих митців і допомагав людям у складних життєвих ситуаціях. Його присутність не була епізодичною — він активно взаємодіяв з місцевою спільнотою й асоціював себе з Харківщиною, яку називав своєю другою Батьківщиною.
14 травня 1989 року Євген Євтушенко був обраний народним депутатом СРСР від Дзержинського та Київського виборчих округів Харкова. Його перемога була беззаперечною — він набрав у 19 разів більше голосів, ніж найближчий опонент. Це сталося в період, коли поняття політичного маркетингу, технологій впливу на виборця або «гречки» ще не мали масового поширення. Євтушенка обрали не через рекламну кампанію, а за талант, щирість, репутацію і довіру. Він залишався депутатом до самого розпаду СРСР.
Свою любов до України й Харкова поет не приховував. Він відкрито одягав вишиванку, виступав українською, говорив про прихильність до Харківщини не як до політичного символу, а як до місця, яке щиро прийняло й надихнуло його.
«Кривавий вівторок» або «Друге Софійське побоїще»
18 липня 1995 року в Києві відбулося поховання Патріарха Київського і всієї Руси-України УПЦ КП Володимира (в миру — Василь Романюк). Ці похорони увійшли в історію як «Кривавий вівторок» або «Друге Софійське побоїще». Події біля Софійського собору перетворилися на відкрите вуличне протистояння між прихильниками незалежної української церкви та силовими структурами держави.
Патріарх Володимир був відомим українським релігійним діячем і дисидентом. У 1944 році він був засуджений за участь в ОУН, пізніше — за антирадянську агітацію. Відбув покарання, пережив еміграцію, а згодом повернувся в Україну. У 1990-х роках активно виступав за створення незалежної помісної церкви з центром у Києві. Його підтримували націоналістичні сили, зокрема УНА-УНСО. Патріарх помер 14 липня 1995 року за нез’ясованих обставин.
На похорон зібралися політики, релігійні діячі, активісти. Серед них — Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Леонід Кравчук. Було ухвалено рішення поховати патріарха на почесному місці — на території Софійського собору. Але в день поховання все пішло зовсім інакше.
Пізніше прем’єр-міністр Євген Марчук пояснив: команда президента Леоніда Кучми дала вказівку не допустити поховання на території заповідника «Софія Київська», бо Українська православна церква Київського патріархату перебувала тоді «в немилості» у президентської адміністрації.
До собору вийшли активісти УНА-УНСО — організованою колоною, у камуфляжі, з червоно-чорними хрестами. Колону вели Олександр Музичко та Ігор Мосійчук. Їм протистояли загони міліції з гумовими кийками й сльозогінним газом. Почалося жорстоке зіткнення. У хід ішли каміння, лопати, металеві предмети й навіть домовина. Протистояння тривало до пізнього вечора. Близько 22:00 міліцію відкликали. За офіційними даними, постраждали кілька десятків людей, але важких травм не зафіксували. Усіх затриманих швидко відпустили.
Жодних покарань ані силовики, ані протестувальники не понесли. Леонід Кравчук публічно назвав події «подарунком до річниці інавгурації Кучми». Сам Кучма заперечив свою причетність і заявив, що не знав про побиття людей, поклавши відповідальність на прем’єра Марчука. Той, у свою чергу, заявив, що відповідальність лежить на президенті.
Могила Патріарха Володимира і сьогодні знаходиться біля Софійського собору в Києві.
