18 вересня відзначаються Всесвітній день моніторингу якості води, Міжнародний день читання електронних книг, Міжнародний день рівної оплати праці та Всесвітній день корпоративної культури. Знаменні події цього дня показують, як у різні століття людство здійснювало відкриття, творило культуру, розвивало науку й формувало сучасний світ.
Всесвітній день моніторингу якості води
Цей день відзначається щороку 18 вересня, починаючи з 2003 року. Ініціатором створення цього дня став Фонд чистої води зі США, який прагнув привернути увагу суспільства до проблем збереження та контролю за станом питних ресурсів. Ідея полягала у популяризації спостережень за водними об’єктами силами як науковців, так і звичайних громадян, щоб сформувати культуру відповідального ставлення до води як ключового ресурсу життя.
Основний акцент робиться на простих методиках перевірки стану води, які дозволяють визначати її прозорість, рівень забруднення, кислотність. Такі спостереження допомагають створювати широку базу даних про стан водойм у різних регіонах, а також сприяють підвищенню поінформованості населення щодо проблем із якістю води. День моніторингу покликаний зробити доступними практики спостереження за водними ресурсами не тільки для фахівців, а й для громад, школярів і волонтерів.
Цікаві факти
У Києві ще у XVIII столітті перші централізовані водогони подавали воду без очищення прямо з Дніпра, що часто спричиняло спалахи хвороб.
У Львові перший міський водогін був збудований ще у 1407 році, він працював на дерев’яних трубах, які регулярно замінювали через гниття.
У США для масових спостережень за водою застосовують спеціальні тест-набори, що дозволяють школярам перевіряти якість річкової води на рівні, достатньому для наукових досліджень.
У Чорнобильській зоні після аварії 1986 року контроль за водою здійснюється безперервно, оскільки водойми є одним з головних накопичувачів радіонуклідів.
У Карпатах джерела, що вважаються цілющими, перевіряють на вміст мінералів, і деякі з них мають унікальне співвідношення кальцію та магнію, що рідко трапляється у світі.
В Японії якість питної води перевіряють понад 50 показниками, тоді як у більшості європейських країн орієнтуються приблизно на 20 ключових параметрів.
У світі є міста, де воду з-під крана спеціально газують, щоб уникнути потрапляння бактерій, наприклад у Сінгапурі частину водопостачання забезпечує система збагачення води киснем.
В Україні на річці Десна ще у 1970-х роках існував один із найбільших у СРСР центрів контролю якості води, дані якого використовували для планування систем водопостачання Києва.
У Швейцарії воду з-під крана часто вважають якіснішою за бутильовану, оскільки вона проходить багаторазову перевірку і походить з альпійських джерел.
У Марокко діють спеціальні мобільні лабораторії на вантажівках, які об’їжджають віддалені села та роблять експрес-аналіз якості питної води на місці.
Міжнародний день читання електронних книг
Цей день відзначається, починаючи з 2014 року. Ідея належить компанії OverDrive, яка спеціалізується на електронних бібліотеках та цифровому контенті для навчання й дозвілля. Мета ініціативи полягає у популяризації електронних видань як зручного, доступного і сучасного формату читання, що дозволяє охопити ширшу аудиторію та зробити книги доступними незалежно від місця й часу.
Запровадження цього дня стало відповіддю на глобальне зростання популярності електронних пристроїв для читання — планшетів, смартфонів і спеціальних рідерів. Формат електронної книги дозволяє поєднувати традиційне читання з новими можливостями, такими як інтерактивність, пошук у тексті, миттєве завантаження й доступ до величезних бібліотек без фізичних обмежень. Міжнародний день читання електронних книг покликаний заохочувати людей відкривати нові можливості літератури у цифровому середовищі.
Цікаві факти
Перша електронна книга була створена у 1971 році в межах проєкту Gutenberg, коли студент Майкл Харт оцифрував Декларацію незалежності США.
Перший комерційний рідер з’явився у 1998 році під назвою Rocket eBook, але він не набув масової популярності через високу ціну й обмежений вибір книжок.
В Японії електронні книги почали активно поширюватися ще у 2000-х роках через формати мобільних манґа, які зручніше було читати на екранах телефонів.
Amazon Kindle, представлений у 2007 році, став переломним моментом, зробивши електронні книги масовим явищем у світі завдяки простоті користування й великому вибору видань.
В Україні електронні книги почали набирати популярності після 2010 року, коли з’явилися локальні сервіси з продажу та бібліотеки з безкоштовними завантаженнями.
Деякі бібліотеки світу пропонують послугу «електронної оренди», коли книга автоматично зникає з пристрою після закінчення терміну користування.
У Південній Кореї школи ще з 2012 року почали впроваджувати електронні підручники, поступово відмовляючись від друкованих видань.
Є дослідження, що читання з екрана в темряві без нічного режиму може впливати на якість сну через вплив блакитного світла.
У Норвегії понад 60 % населення хоча б раз завантажували книгу в електронному форматі, і держава підтримує проєкти оцифрування літератури.
В Ісландії електронні книги користуються особливою популярністю серед молоді, де частка читачів у віці до 30 років перевищує 70 %.
Міжнародний день рівної оплати праці
Цей день символізує прагнення світової спільноти до ліквідації розриву в оплаті праці між чоловіками та жінками. Цей день був започаткований під егідою ООН та Міжнародної організації праці як частина глобальної ініціативи щодо забезпечення справедливих умов для всіх працівників. Його мета полягає у нагадуванні, що незважаючи на прогрес у сфері прав людини, в більшості країн зберігається суттєва нерівність у доходах, яка перешкоджає економічній і соціальній справедливості.
Відзначення цього дня покликане підкреслити важливість принципу «рівна оплата за працю рівної цінності», який закріплений у низці міжнародних конвенцій. Проблема охоплює не лише прямі зарплатні відмінності, а й системні бар’єри: обмежений доступ жінок до вищих посад, недооцінювання жіночої праці в традиційно «фемінізованих» професіях, перервані кар’єри через материнство. Міжнародний день рівної оплати праці звертає увагу урядів, бізнесу та суспільства на необхідність реальних змін у практиках оплати праці.
Цікаві факти
У середньому у світі жінки заробляють близько 20 % менше за чоловіків на аналогічних посадах.
В Україні за офіційними даними гендерний розрив у зарплатах становить понад 18 %, при цьому найбільші відмінності спостерігаються у фінансовому секторі та сфері ІТ.
У країнах Скандинавії різниця в оплаті між чоловіками та жінками є однією з найнижчих у світі завдяки державній політиці підтримки рівності.
В Ісландії з 2018 року діє закон, який зобов’язує компанії доводити відсутність дискримінації в оплаті праці, інакше вони сплачують штрафи.
У США у 1963 році був ухвалений Закон про рівну оплату праці, але навіть через шість десятиліть жінки в середньому заробляють близько 82 центів за кожен долар чоловіка.
В Японії розрив у заробітках сягає понад 30 %, що вважається одним із найбільших серед розвинених економік.
В Африці у неформальному секторі працює до 90 % жінок, і там гендерний розрив у доходах ще більш помітний, ніж у формальній економіці.
В Європейському Союзі щороку визначають так званий «день рівної оплати» — символічну дату, що показує, з якого моменту жінки «працюють безкоштовно» у порівнянні з чоловіками.
У Канаді дослідження показують, що жінки-мігрантки та представниці національних меншин стикаються з подвійним бар’єром у вигляді дискримінації за статтю та етнічним походженням.
У Новій Зеландії одна з найгучніших судових справ 2016 року завершилася визнанням недооцінки праці доглядальниць, після чого уряд зобов’язався переглянути їхню оплату.
Всесвітній день корпоративної культури
Ідея цього дня полягає у приверненні уваги до важливості корпоративної культури як фундаменту стабільності та розвитку компаній. Корпоративна культура формує цінності, стиль управління, взаємодію між співробітниками й здатність бізнесу адаптуватися до викликів, впливаючи не лише на внутрішній клімат, а й на репутацію організації на зовнішньому ринку.
Визнання цього дня покликане підкреслити, що сильна корпоративна культура допомагає утримувати таланти, підвищує продуктивність і сприяє довготривалій конкурентоспроможності. Йдеться не тільки про набір правил чи традицій, а про цілісну систему цінностей і практик, яка визначає, як саме компанія діє у щоденних процесах і як реагує на кризи. У сучасному бізнес-середовищі корпоративна культура розглядається як один з ключових активів, що визначає успіх або невдачу організації.
Цікаві факти
У 1980-х роках японські корпорації стали прикладом для світу завдяки сильній корпоративній культурі, заснованій на лояльності працівників і колективній відповідальності.
Дослідження Deloitte показують, що 94 % керівників і 88 % працівників вважають корпоративну культуру важливим фактором успіху компанії.
В Україні серед компаній, що активно розвивають корпоративну культуру, виділяються ІТ-бізнеси, де практикують гнучкі графіки, відкрите спілкування з керівництвом і внутрішні освітні програми.
Компанія Google відома своєю культурою інновацій та свободи, де співробітникам дозволяється витрачати частину робочого часу на власні проєкти, що часто переростають у комерційні продукти.
Netflix свого часу опублікувала «культуру свободи та відповідальності» — документ, що став орієнтиром для багатьох інших компаній у формуванні відкритого середовища.
У Великій Британії дослідження показали, що понад 60 % співробітників залишали роботу не через низьку зарплату, а через незадовільну корпоративну культуру.
У США термін «corporate culture» увійшов у науковий обіг у 1950-х роках, але популярності набув лише у 1980-х після виходу книги «Corporate Cultures: The Rites and Rituals of Corporate Life».
У Швеції корпоративна культура часто будується на принципах рівності, відсутності жорсткої ієрархії та колективному прийнятті рішень.
Компанії з сильною корпоративною культурою мають у середньому втричі нижчий рівень плинності кадрів, ніж ті, де культура не є чітко визначеною.
В Україні деякі підприємства радянських часів мали свою «корпоративну культуру», яка проявлялася у спільних суботниках, традиційних святкуваннях та колективному відпочинку.
Історичні події в цей день
1502 рік Христофор Колумб під час свого четвертого плавання в Новий світ висадився на острові Коста-Ріка, відкривши його для європейців.
1714 рік до Лондона прибув Георг з династії Ганноверів, який став новим королем Великобританії, започаткувавши нову епоху британської монархії.
1851 рік у США вийшов перший номер газети «New York Daily Times» зі слоганом «усі новини, гідні бути надрукованими». Через шість років слово «Daily» прибрали з назви, і нині видання трансформувалося у світовий медіаконгломерат The New York Times, що охоплює не лише друк, а й радіо, телебачення та інтернет.
1886 рік французький поет Жан Морéas у газеті «Le Figaro» опублікував статтю, що стала маніфестом символізму. У ній він запропонував терміни «символіст» і «символізм» замість слова «декадент», яким раніше позначали творчість Бодлера, Малларме та інших митців.
1918 рік в Іспанії був заснований футбольний клуб «Валенсія», який згодом став одним із найуспішніших іспанських клубів, здобувши численні трофеї в національних і європейських турнірах.
1929 рік на Запорізькому заводі «Комунар» був випущений перший український комбайн, що стало визначним етапом у розвитку вітчизняного машинобудування та сільського господарства.
1934 рік Радянський Союз став 59-м членом Ліги Націй, приєднавшись за активної підтримки Франції. За вступ проголосували 38 країн, проти виступили 3, утрималися 4, ще 7 не брали участі в голосуванні. Однак через п’ять років після нападу на Фінляндію СРСР було виключено з організації.
1965 рік острів Хортиця в Запоріжжі був оголошений державним заповідником. Це рішення закріпило статус унікальної природної й історичної пам’ятки, пов’язаної з козацькою спадщиною.
1973 рік Федеративна Республіка Німеччини та Німецька Демократична Республіка були прийняті до Організації Об’єднаних Націй, що стало важливим кроком у міжнародному визнанні обох німецьких держав у часи поділу Європи.
1980 рік на радянському космічному кораблі «Союз-38» уперше в космос полетів представник неєвропейської раси — темношкірий кубинець Арнальдо Тамайо Мендес, що стало символом міжнародної співпраці в космічних програмах.
1997 рік був зареєстрований домен Google.com, який згодом перетворився на основу для пошуковика Google — компанії, що стала однією з найвпливовіших у світі цифрових технологій.
День народження Марка Траяна
18 вересня 53 року в провінції Іспанія народився Марк Ульпій Нерва Траян — перший римський імператор не з Італії, але саме той правитель, за часів якого Римська імперія досягла свого найбільшого розквіту та могутності. У самому Римі його називали просто Траян. Його правління стало символом останніх великих завоювань Риму, а чисельність населення столиці за сучасними оцінками сягнула мільйона.
Імперія розрослася до максимальних розмірів, а в римській історіографії Траян традиційно вважається «найкращим імператором за всю історію Риму». Однією з причин успіху була система спадкування влади: наступника обирав імператор за підтримки сенату та армії з-поміж авторитетних воєначальників чи адміністраторів. Лише коли цей принцип було зламано на користь родового успадкування, держава занурилася у кризу та низку воєн за владу.
Кар’єру Траян починав простим легіонером, швидко здобувши любов солдатів завдяки силі, мужності й майстерному володінню зброєю. За переказами, він убив лева простим кинджалом. Коли став імператором у 42 роки, вже мав сиве волосся. Його стиль правління вирізнявся поєднанням сильної імперської влади та дотриманням законів.
Він суворо розправився з донощиками й надмірно впливовими преторіанцями, відправивши їх служити у віддалені легіони. Чиновників обирав серед близьких людей, які відзначалися чесністю, бережливістю, турботою про правосуддя. У побуті Траян залишався простим, уникав розкоші, любив освіту та громадянські чесноти, за що отримав прізвисько «Превосходніший». Його внутрішнє управління поєднувалося з блискучими військовими походами, які довели імперію до географічної вершини.
Як воєначальник Траян залишався витривалим і скромним: йшов у поході попереду війська, їв солдатську їжу, пив простий напій із води, оцту та яєць. Полював на диких звірів, піднімався в гори, плавав у неспокійному морі. Він не відмовився від звички ходити пішки в Римі, тоді як інші імператори їздили на носилках. Його перемоги увічнені в архітектурі — зокрема, у Колоні Траяна, зведеній 113 року архітектором Аполлодором Дамаським.
Важливою новацією стало створення військової розвідки — фрументаріїв, які з допоміжного підрозділу перетворилися на окрему структуру із власним командуванням, відділами прикриття, розвідки, контррозвідки та таємної поліції. Це стало новою формою державної безпеки, що витіснила стару «таємну варту» префектур.
Правління Траяна запам’яталося і масштабним будівництвом: споруджувалися дороги, мости, акведуки, що сприяло економічному й культурному процвітанню. Його епоху вважають своєрідним «золотим віком» Римської імперії, мірилом для наступників, які прагнули бути схожими на нього. Хоча Траян не був вільним від людських слабкостей, його недоліки тьмяніли на тлі величезних державних заслуг.
«Людина в залізній масці»: загадковий в’язень Бастилії
18 вересня 1698 року до Бастилії перевели загадкового в’язня під номером 64489001, який увійшов в історію як «людина в залізній масці». Тут він залишався до самої смерті 19 листопада 1703 року. Спершу йому виділили окрему кімнату, але в 1701 році за наказом короля його перевели до камери з Доменіком Франсуа Тірмоном, звинуваченим у чаклунстві та розбещенні молодих дівчат. Пізніше до них підселили Жана Александра де Рокорвіля, покараного за антиурядові висловлювання. Саме від цих співкамерників, імовірно, пішли перші легенди про таємничого в’язня. Відомо, що він не розкрив їм ні свого імені, ні причини ув’язнення, а лише часто повторював фразу: «Називайте мене проклятим».
Справжня особа людини в масці так і залишилася нерозкритою. Існують десятки версій: від брата-близнюка Людовика XIV чи позашлюбної дитини королеви до сина Кромвеля або навіть самого французького монарха. Деякі припускали, що це могла бути жінка. Загалом відомо 52 різні версії, зібрані, зокрема, у творі Олександра Дюма «Знамениті злочини», де він навів цілий список гіпотез. Є навіть теорія, що під маскою в різний час утримували кількох різних людей, що пояснювало б численні суперечності в документах. Достеменно відомо лише, що умови утримання в’язня були максимально комфортними, маска була зроблена не з заліза, а з чорного оксамиту, а за ним постійно наглядали два мушкетери з наказом убити у випадку спроби розкрити таємницю.
Його смерть у 1703 році зафіксована в офіційних документах, а похований він був під ім’ям «Marchioly». Після похорону всю його одежу, меблі та навіть металеві предмети було знищено, стіни камери перефарбовано, а в протоколі про похорон ім’я було спеціально вибілене.
Масові безпорядки в Монреалі, спричинені обов’язковою вакцинацією
18 вересня 1885 року в Монреалі спалахнули масові безпорядки, спричинені обов’язковою вакцинацією проти віспи. Причиною заворушень стала напружена ситуація, що розгорнулася в місті кількома місяцями раніше. 28 лютого 1885 року кондуктор потяга, який прибув із Чикаго, відчув сильне нездужання, і лікарі діагностували у нього віспу. Хворого одразу ізолювали, але епідемія вже поширилася: щодня занедужували до сотні людей при населенні близько 100 тисяч. У місті було введено карантин, обов’язкове носіння масок і масову вакцинацію.
Найбільше протести охопили франкомовних мешканців, які сприйняли дії англомовної влади як спробу їх знищити, нав’язавши небезпечні препарати. Ситуацію ускладнювало те, що безпечні шприци, придатні для стерилізації, з’явилися лише через десять років, тому під час щеплень люди нерідко заражалися сифілісом та іншими хворобами.
Преса висміювала карантинні заходи як надмірні, наголошуючи, що смертність від віспи невисока порівняно з грипом. Активно діяли прихильники гомеопатії, які називали вакцинаторів шарлатанами. Великий резонанс викликала брошура лікаря Александра Росса, який стверджував, що вакцинація шкодить здоров’ю, закликав боротися з епідемією свіжим повітрям і тверезістю, посилався на «авторитетних» професорів, хоча сам виявився щепленим.
Під цими гаслами почалися заворушення: натовпи громили лікарські кабінети, державні установи, навіть редакції англомовних газет. Англомовна преса, у свою чергу, звинувачувала франкомовних у нерозвиненості й неохайності. Порядок у місті відновили війська, причому армія діяла жорстко і з перевищенням сили. Попри протести, масова вакцинація все ж відбулася, і вже до грудня епідемія пішла на спад.
Створення ЦРУ
18 вересня 1947 року набув чинності Закон про національну безпеку, підписаний президентом США Гаррі Труменом. Цим законом було створено Центральне розвідувальне управління — агентство федерального уряду США, основною функцією якого є збір і аналіз інформації про діяльність іноземних організацій і громадян. Це головний орган зовнішньої розвідки та контррозвідки США.
Особливістю діяльності ЦРУ є те, що вона може здійснюватися в умовах офіційного непризнання. Штаб-квартира ЦРУ, також відома як Розвідувальний центр імені Джорджа Буша-старшого, розташована в Ленглі, округ Ферфакс, штат Вірджинія, за 13 кілометрів від Вашингтона.
Перші спроби створити єдину структуру для координації розвідки були зроблені ще у 1942 році після атаки на Перл-Гарбор, коли заснували «Управління стратегічних служб». Після завершення Другої світової війни ця організація була розформована, однак на тлі загострення протистояння з СРСР виникла потреба в окремій розвідувальній службі, і на зміну УСС було створено ЦРУ. Сьогодні одним із головних викликів для національної безпеки США та діяльності розвідки стали питання, пов’язані з кіберпростором. Ці питання мають важливе значення для будь-якої служби безпеки у світі.
Серед сучасних аспектів кіберрозвідки відзначаються такі факти: використання шкідливого програмного забезпечення, яке може належати як державним спецслужбам, так і хакерським угрупованням; використання кіберпристроїв для стеження за будь-яким громадянином, коли розвідка здатна отримати доступ практично до будь-якого гаджета. При цьому кожен мікрофон і вебкамера можуть дистанційно контролюватися розвідслужбами.
Значна частина технічного та програмного кіберарсеналу ЦРУ й інших світових розвідок не засекречена, тому юридично немає перешкод для його використання іншими спецслужбами чи хакерами, принаймні формально. Деякі тестові сервери ЦРУ мали назву PocketPutin («кишеньковий Путін»). Багато консульств у світі фактично виконують роль хакерських баз розвідслужб.
Розвідка має змогу заражати компакт-диски, DVD чи флешки дистанційно, без перебування у спільній мережі, а також завантажувати й вивантажувати будь-які дані. Шкідливі програми можуть проникати у смартфони, щоб отримати доступ до повідомлень у зашифрованих додатках ще до їхнього відправлення.
Існують інструменти для обходу контролю облікових записів користувачів Windows, а збережені паролі у браузері Internet Explorer автоматично переходять у розпорядження розвідки. Для Android розроблено спеціальне шкідливе ПЗ, яке перетворює смартфони на інструменти масового шпигунства у Wi-Fi-мережах навколо них.
