21 липня відзначаються Всесвітній день обіймів своїх дітей, Міжнародний день нездорової їжі та Comic-Con International (День коміксів). Хронологія цього дня охоплює як драматичні події стародавнього світу, так і символічні акти новітньої історії, які відбулися в різні роки.
Всесвітній день обіймів своїх дітей
Цей день не має давньої традиції чи офіційного міжнародного статусу. Його поява є наслідком суспільної потреби привернути увагу до емоційного зв’язку між батьками та дітьми, особливо в умовах зростаючої ізоляції, стресу й цифрового відчуження. Свято не пов’язане з державними ініціативами, міжнародними організаціями чи конкретними історичними подіями.
Тілесний контакт з дитиною — це не просто прояв любові, а фізіологічна потреба для її розвитку. Під час обіймів активується парасимпатична нервова система, знижується рівень кортизолу, покращується сон і зростає відчуття безпеки. У дітей до 3 років брак тілесного контакту може впливати навіть на формування мозку. Регулярні обійми стимулюють вироблення окситоцину, який зміцнює довіру та емоційну прив’язаність.
Цікаві факти
У дитячих будинках Румунії 1980-х років, де дітям катастрофічно бракувало обіймів, у малюків спостерігався синдром «емоційного голоду» — вони гірше розвивалися фізично, мали проблеми з мовленням і нервовою системою, навіть якщо отримували належне харчування.
Американські дослідники довели, що 8 обіймів на день — мінімум, потрібний для психічної рівноваги дитини, а 12 — для росту й розвитку.
В Японії популярною є практика «skinship» — тактильного контакту між батьками та дітьми, який не припиняється навіть у підлітковому віці. Це вважається нормою й способом виховання довіри.
У медичній практиці існує термін «кенгуру-терапія», коли передчасно народжених немовлят тримають на голому тілі батьків. Цей контакт часто виявляється ефективнішим за апарати, бо стабілізує дихання й серцебиття.
В експериментах з виховання діти, які щодня отримували обійми, краще реагували на стрес і мали вищу самооцінку вже у віці 5–7 років.
Міжнародний день нездорової їжі
Щороку 21 липня багато людей дозволяють собі порушити звичний режим харчування й обирають те, що зазвичай вважають «забороненим»: фастфуд, солодощі, жирне, смажене або надмірно солоне. Ідея цього дня не в прославлянні шкідливого, а в знятті надмірного тиску правил і догм — щоб нагадати про баланс, гнучкість і психологічний комфорт у підході до їжі.
Таке «контрольоване порушення» режиму, за словами деяких дієтологів, може навіть бути корисним — як спосіб знизити харчову тривожність і втому від постійного самоконтролю. Однак лише за умови, що це виняток, а не правило. Парадокс у тому, що саме дозвіл на порушення іноді зміцнює дисципліну.
Попри свою назву, день нездорової їжі все частіше трансформується в день чесного ставлення до власних харчових звичок. У багатьох країнах його вже використовують як привід поговорити про емоційне переїдання, залежність від цукру, вплив маркетингу на наші вподобання та потребу розвінчувати міфи про «ідеальне» харчування.
Цікаві факти
Американський Національний день нездорової їжі (Junk Food Day), який ліг в основу міжнародної традиції, виник як жарт журналістів у 1980-х роках, але згодом почав з’являтися в офіційних календарях ЗМІ.
У 2019 році дослідження Університету Джорджа Вашингтона показало, що діти бачать у середньому 10–12 реклам фастфуду щодня, навіть якщо не дивляться телевізор — через мобільні ігри, вивіски, YouTube-ролики.
Французька кампанія проти надмірного споживання ультраперероблених продуктів передбачає спеціальне маркування на упаковках — Nutri-Score, яке наочно показує ступінь користі чи шкоди продукту.
У Мексиці продаж солодощів і газованих напоїв дітям був заборонений у деяких штатах законом ще у 2020 році через епідемію дитячого ожиріння.
Згідно з даними ВООЗ, щороку від причин, пов’язаних із надмірним споживанням трансжирів, помирає понад 500 тисяч людей. І хоча день нездорової їжі не є «святом шкоди», він актуалізує цю проблему.
Comic-Con International
Цей день присвячений поп-культурі, яка зосереджена навколо коміксів, фантастики, фентезі, фільмів, серіалів, відеоігор, аніме та косплею. Вперше проведена у 1970 році в Сан-Дієго невеликою групою ентузіастів, вона виросла з кількасот учасників до понад 130 тисяч щорічних відвідувачів, перетворившись на головний центр тяжіння для індустрії розваг.
Comic-Con триває чотири дні в липні, традиційно у виставковому центрі San Diego Convention Center. За роки існування вона стала не просто виставкою коміксів, а глобальною платформою для презентації нових фільмів, серіалів, ігор і навіть книжок. Тут студії демонструють трейлери та концепти до прем’єр, а автори й актори спілкуються з фанатами.
Подія відіграє важливу роль у тому, як формується сучасна масова культура: чимало проєктів, які стали культовими, починали свій шлях саме з Comic-Con. Цей захід щороку формує нові тренди, визначає, які герої та сюжети увійдуть до культурного мейнстриму, і часто слугує тестовим майданчиком для реакції публіки на ті чи інші продукти.
Цікаві факти
Перший Comic-Con у 1970 році зібрав лише 300 людей, а відбувся він у підвалі готелю U.S. Grant. Серед запрошених був письменник-фантаст Рей Бредбері, який виступив без гонорару.
Один з найвідоміших «витоків» у Голлівуді стався на Comic-Con 2007 року, коли без офіційного анонсу показали перші кадри з фільму «Iron Man», що фактично запустив кіновсесвіт Marvel.
У 1980-х організатори не мали коштів навіть на охорону, тому охоронцями були самі фанати — за значки волонтерів їм давали безплатний доступ.
Вперше термін «косплей» у широкому вжитку з’явився в англомовному середовищі саме в контексті Comic-Con: японські журналісти, які відвідали захід у 1990-х, поширили це поняття на батьківщині.
У США щороку проводиться понад 200 подібних заходів, але тільки Comic-Con у Сан-Дієго має офіційний статус «Comic-Con International», а його бренд настільки захищений, що інші події не мають права вживати словосполучення «comic con» без погодження.
Історичні події в цей день
356 до н. е. — У ніч на 21 липня Храм Артеміди в Ефесі, одне з семи чудес античного світу, було знищено пожежею. Його підпалив Герострат — заради того, щоб залишити своє ім’я в історії. Влада заборонила згадувати його, та іронічно саме ця заборона й зробила його відомим. Історики досі сперечаються, наскільки масштабним було знищення, але сам факт підпалу став символом навмисного нищення культури заради слави.
365 — Потужний землетрус у Східному Середземномор’ї частково зруйнував Александрійський маяк на острові Фарос. Це був один із найвідоміших маяків античності, висотою близько 100 метрів. Хоча він пережив перше потрясіння, остаточне руйнування прийшло в 1375 році, коли наступний землетрус довершив справу. До наших днів збереглися лише окремі фрагменти конструкції, занурені під воду біля узбережжя.
1542 — Папа Римський Павло III заснував Конгрегацію доктрини віри — новий орган для боротьби з протестантизмом і посилення контролю над католицькою вірою. Це був наступний етап в еволюції інквізиції, що пристосовувалася до нових форм єресі. Цей орган діє і сьогодні — вже під іншою назвою та з іншим функціоналом, але з тією ж ідеєю контролю доктринальної чистоти.
1773 — Того дня Папа Климент XIV офіційно ліквідував Товариство Ісуса (єзуїтів), підписавши буллу Dominus ac Redemptor. Заборона ордену була наслідком тривалого тиску світських монархів, які вважали єзуїтів надто впливовими в політиці й освіті. Цей акт став важливою віхою у стосунках між Церквою та державою в Європі. Орден було поновлено лише у 1814 році.
1774 — Кючук-Кайнарджійський мир між Російською імперією та Османською імперією змінив баланс сил у Причорномор’ї. За ним Кримське ханство формально отримало незалежність, проте фактично стало залежним від Росії. У договорі також містилися положення, які заклали підвалини подальшого втручання Росії в справи османських підданих-християн, що надовго змінило хід історії регіону.
1822 — Було проголошено Першу Мексиканську імперію. Імперія виникла на тлі розпаду іспанської колоніальної системи, а її очолив Агустін де Ітурбіде, який згодом став імператором. Попри короткий термін існування (до 1823 року), цей етап був важливим кроком у формуванні мексиканської державності.
1831 — У Брюсселі відбулась коронація Леопольда I, першого короля Бельгії після здобуття незалежності. Його обрання завершило пошуки легітимного правителя для нової держави та закріпило статус Бельгії як нейтральної конституційної монархії. Леопольд був зятем британського короля і німцем за походженням, що відображало баланс інтересів європейських держав.
1940 — Комуністичні парламенти, сформовані після окупації Латвії, Литви та Естонії Червоною армією, проголосили створення радянських республік і звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням про вступ до складу СРСР. Формальність цього процесу маскувала анексію, яка відбулася під тиском і без міжнародного визнання. Це був один із етапів сталінської політики «приєднання» територій до Радянського Союзу.
1944 — Йосип Сталін підписав указ про депортацію турків-месхетинців з території Грузії. Їх звинуватили у «нелояльності» та виселили до Середньої Азії. Репресивна акція відбулася без суду й слідства, торкнулася понад 90 тисяч осіб і стала черговим епізодом масових етнічних чисток у СРСР.
1954 — У Женеві було підписано угоду, яка завершила Першу індокитайську війну. Документ закріпив поділ В’єтнаму на Північний і Південний вздовж 17-ї паралелі. Це не стало миром, а лише перервою, яка згодом переросла у В’єтнамську війну за участі США. Женевські домовленості показали межі можливостей колоніальної системи в Азії.
1969 — Астронавти Ніл Армстронг і Базз Олдрін стали першими людьми, які ступили на поверхню Місяця. Це був кульмінаційний момент космічної гонки між США і СРСР. Фраза Армстронга «Один маленький крок для людини…» стала частиною культурної пам’яті, а сама місія — символом технічного прориву XX століття.
2013 — У Бельгії відбулася зміна монарха: король Альберт II зрікся престолу, а його син, Філіп I, став новим главою держави. Це була мирна передача влади, яка відображала загальноєвропейський тренд поступової трансформації монархій у символічні інституції. У сучасній Бельгії король виконує радше представницькі, ніж політичні функції.
Підпалення храму Артеміди
21 липня 356 року до нашої ери невідомий на той час мешканець давньогрецького міста Ефес — Герострат — підпалив храм Артеміди, який стояв понад сто років. Він був однією з найвеличніших культових споруд античного світу, збудоване на честь богині полювання й родючості. Після затримання Герострат пояснив свій вчинок не політичними чи релігійними мотивами, а виключно прагненням до слави — він хотів, аби його ім’я назавжди залишилося в історії.
У відповідь на це мешканці Ефеса постановили застосувати найрадикальніше покарання: забуття. Ім’я палія було офіційно заборонено до згадування — жодного напису, жодної згадки в літописах. Але як це часто буває, заборона викликала ще більше інтересу. І кожного разу, коли хтось питав: «А як же все-таки звали того, хто спалив храм?», — заборона втрачала сенс. Герострат здобув те, чого прагнув: вічну, хай і ганьбну, славу. І саме завдяки намаганню приховати його ім’я воно й стало символом навмисного нищення заради самопрославлення.
На місці зруйнованої святині згодом збудували новий храм Артеміди Ефеської — ще пишніший, ще величніший. Його визнали одним із семи чудес античного світу, та й він до нашого часу не дожив: візантійські християни остаточно знищили залишки вже у IV столітті нашої ери.
Цікавий збіг, який неодноразово згадували історики: храм Артеміди згорів у ту ж ніч, коли, за переказами, народився Олександр Македонський. Плутарх з іронією писав, що богиня Артеміда не змогла врятувати свою святиню, бо була зайнята народженням майбутнього володаря Азії. Цей міф став одним із перших символічних сюжетів у європейській історіографії, де в один момент переплелися руйнування старого й народження нового.
Герострат не був унікальним у своїй ролі нищівника. Через кілька століть у Римі жив Марк Порцій Катон Старший — політик, який став символом ідеологічної одержимості. Будь-який свій виступ у сенаті, незалежно від теми, він закінчував фразою: «Карфаген має бути зруйнований». І зрештою — його було зруйновано дощенту. Образ Герострата й Катона — дві різні грані однієї реальності: руйнування, що диктується або порожнім марнославством, або нав’язливою політичною ідеєю.
День народження Ернеста Хемінгуея
21 липня 1899 року народився Ернест Міллер Хемінгуей — американський письменник, ім’я й портрет якого були відомі майже кожному радянському читачеві. Його твори мали виняткову долю в СРСР: перші переклади з’явилися вже у 1930-х роках, а його лаконічний, жорсткий стиль, який пізніше охрестили «чоловічою прозою», став орієнтиром для цілої плеяди радянських авторів. Він писав небагато, але кожен текст влучав у нерв епохи.
Хемінгуей був не лише літератором, його біографія не поступалася пригодницькому роману. В дитинстві він чудово стріляв і боксував, а згодом вийшов на ринг навіть проти чемпіона США. Під час Першої світової війни служив водієм швидкої допомоги Червоного Хреста, був важко поранений — у його тіло влучили понад 270 мінометних уламків. За мужність нагороджений медаллю. У Другу світову — вже як воєнний кореспондент — перебував на передовій, документував вторгнення союзників у Нормандії та бої у Франції.
Його життя виходило за межі стандартної біографії письменника. Він був на піку слави, коли вирішив спробувати себе в цирку як дресирувальник, брав участь у кориді, одружувався чотири рази, а кожна з його жінок залишила слід у романах та оповіданнях. Подорожі, небезпека, ризик — усе це для нього було не декорацією, а джерелом натхнення. Він пережив понад десять аварій і катастроф, кілька разів отримував поранення на полюванні, опинився в епіцентрі лісової пожежі, не раз ледь не загинув у морі під час шторму.
У його будинку мешкало 57 кішок — він був фанатом цих тварин, і казав: «Завівши одну кішку, зупинитися вже неможливо». Саме з такою ж любов’ю, як до небезпек і жінок, він ставився до них.
Нобелівський лауреат 1954 року, Хемінгуей у 62 роки пішов із життя добровільно, як і його батько — вистрілив собі в голову з мисливської двостволки. Згодом компанія, яка виготовила цю рушницю, перейменувала модель на «Хемінгуей». Це стало жорстким, трагічним епілогом до життя, яке він прожив із повною віддачею й без страху.
Затримання генерала Олексія Пукача
21 липня 2009 року співробітники Служби безпеки України та Генеральної прокуратури затримали Олексія Петровича Пукача — генерал-лейтенанта міліції, колишнього начальника головного управління кримінального розшуку Департаменту пошуково-розшукової діяльності МВС України (відомої «сімки»), якого підозрювали у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе.
Його знайшли в Житомирській області, у скромному, але облаштованому селі Молочки, де він мешкав разом із співмешканкою у придбаній на околиці села хаті. Встановити місцезнаходження Пукача вдалося завдяки телефонному дзвінку, який він зробив одному з родичів. Цей родич перебував під оперативним прослуховуванням СБУ.
Затримання супроводжувалося курйозними подробицями. За день до спецоперації до села почали з’їжджатися машини з київськими номерами, практично блокуючи під’їзди. На місцевій річці раптом з’явилася велика кількість «рибалок». Селяни почали телефонувати в міліцію, скаржачись, що другий день поспіль у селі на «дев’ятці» їздять підозрілі люди, які ховаються по кущах і прикидаються рибалками. Міліція просила не втручатися. Сам Пукач під час затримання не виявив ані розгубленості, ані здивування. Він переховувався від слідства протягом дев’яти років.
29 січня 2013 року Олексія Пукача визнали винним у перевищенні влади або службових повноважень із застосуванням насильства та в умисному вбивстві за обтяжуючих обставин, скоєному групою осіб за попередньою змовою. Його засудили до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Крім того, суд позбавив його звання генерал-лейтенанта та зобов’язав виплатити 500 тисяч гривень Мирославі Гонгадзе й 100 тисяч — журналісту Олексію Подольському, визнаному потерпілим.
На запитання судді, чи згоден він з вироком, Пукач відповів: «Я погоджуся, коли в цій клітці зі мною сидітимуть Кучма і Литвин».
