22 серпня в Україні відзначається День пам’яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків. В світі відзначаються Міжнародний день пам’яті жертв актів насильства на підставі релігії або переконань, а також Всесвітній день фольклору. Події цього дня поєднують наукові відкриття, політичні рішення та народження видатних постатей, які залишили помітний слід у світовій історії та культурі.
День пам’яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків
У цей день вшановують загиблих правоохоронців, які віддали своє життя заради безпеки держави і громадян. Вшанування їхньої пам’яті є виразом поваги до відданості та самопожертви тих, хто поставив службу вище за власне життя. Цей день покликаний нагадати суспільству, що боротьба з криміналом і підтримання правопорядку нерідко пов’язані з ризиком для життя. Щороку в цей день згадують тих, хто загинув під час переслідування злочинців, під час спецоперацій чи рятуючи людей у надзвичайних ситуаціях.
Сьогодні в поліцейських підрозділах проводяться хвилини мовчання та покладання квітів до пам’ятників. Така традиція має на меті підтримати родини загиблих та підкреслити, що їхня жертва не забута. Це також є нагадуванням нинішнім і майбутнім поколінням правоохоронців про високу відповідальність їхньої професії, де щоденна служба може перетворитися на останній бій.
Вперше відзначати цю дату на загальнодержавному рівні почали відзначатися з початку 2000-х років. У Національному музеї історії України у Другій світовій війні є окремі експозиції про загиблих працівників внутрішніх справ у воєнний час. За роки незалежності України десятки правоохоронців були відзначені державними нагородами посмертно.
У Харкові вперше в Україні був відкритий Меморіальний комплекс і в 1995 році встановлено пам’ятник загиблим у боротьбі зі злочинністю працівникам МВС.
З 22 серпня 1997 року в Києві на території Національної академії внутрішніх справ діє Меморіальний комплекс працівників МВС, які загинули під час виконання службових обов’язків, де викарбувані сотні імен.
Під час війни працівники поліції гинуть не тільки від рук злочинців, а й внаслідок бойових дій, обстрілів та авіаударів. Вони виконують свої службові обов’язки в умовах постійної небезпеки, перебуваючи на блокпостах, під час евакуації цивільних, охорони громадського порядку та виїздів на місця надзвичайних подій.
Багато поліцейських безпосередньо бере участь у бойових діях у складі підрозділів, які воюють на фронті. Вони виконують завдання зі штурмових операцій, оборони населених пунктів, розвідки та забезпечення тилу.
Міжнародний день пам’яті жертв актів насильства на підставі релігії або переконань
Ця дата була встановлена Генеральною Асамблеєю ООН у 2019 році на тлі зростання злочинів проти релігійних громад, нападів на храми, мечеті, синагоги й інших проявів нетерпимості. Вона нагадує про право кожної людини на свободу віросповідання і переконань, закріплене у міжнародному праві, і водночас про відповідальність держав захищати це право від дискримінації та переслідувань.
Пам’ять про жертв насильства через віру або світогляд є закликом до суспільств світу зберігати толерантність і запобігати поширенню ненависті, що може перерости у нові злочини.
У цей день згадують людей, які стали жертвами терактів, релігійних чисток, переслідувань і нападів на основі належності до певної віри або ідейних переконань. Подібні трагедії стосуються як релігійних меншин, так і цілих громад, що зазнавали утисків у різні історичні періоди.
Вшанування дати покликане підтримати тих, хто пережив втрату рідних чи став жертвою переслідувань, а також наголосити на необхідності солідарності міжнародної спільноти у захисті фундаментальних прав і свобод людини.
За даними правозахисних організацій, найбільше актів насильства на релігійному ґрунті у XXI столітті зафіксовано в країнах Азії та Африки.
У ХХ столітті під час геноцидів у Руанде, Вірменії та на Балканах релігійний чинник відігравав одну з ключових ролей у масових убивствах.
У Пакистані й досі діють закони про богохульство, які часто використовуються для переслідування релігійних меншин.
В Іраку збереглися письмові свідчення єзидів, які пережили переслідування з боку терористів «Ісламської держави» у 2014 році, коли тисячі людей були вбиті або поневолені.
В Європі відомі факти нападу на синагоги й мусульманські культурні центри навіть у країнах із розвиненою системою захисту прав людини, що доводить глобальність проблеми.
Всесвітній день фольклору
Цей день ЮНЕСКО започаткувала у 1965 році. Він присвячений збереженню й популяризації усної народної творчості, що охоплює пісні, легенди, казки, прислів’я, танці, обряди та традиційні ремесла. Саме фольклор відображає історичний досвід, світогляд і цінності різних народів, формуючи їхню культурну ідентичність. Цей день покликаний нагадати, що без живої пам’яті поколінь суспільства втрачають коріння та здатність передавати свою духовну спадщину.
У світі глобалізації збереження фольклору має особливе значення, адже сучасна масова культура часто витісняє традиційні елементи. Усна народна творчість не лише відтворює минуле, а й знаходить нове життя у літературі, музиці, театрі та кінематографі. Всесвітній день фольклору є нагодою звернути увагу на унікальність культурних надбань кожного народу та важливість їхнього захисту як частини спільної спадщини людства.
Цікаві факти
У Карпатах було зібрано понад 200 тисяч коломийок, і саме цей жанр визнаний ЮНЕСКО нематеріальною культурною спадщиною людства.
Деякі українські колискові пісні мають дохристиянське коріння і зберігають елементи язичницької обрядової поезії.
В Африці й нині існує традиція ґріотів — оповідачів, які без письмових джерел передають багатоденні епоси своїх народів.
В Ісландії саги століттями зберігалися в усній формі, перш ніж їх почали записувати у середньовіччі, і вони стали основою сучасної літературної культури.
У Перу індіанські громади зберегли мистецтво створення кіпу — вузликових записів, які виконували функцію хронік і замінювали письмо.
В Японії давні легенди про духів-камі вплинули на сучасну літературу й аніме, поєднуючи дохристиянські уявлення з новими культурними формами.
У Шотландії стародавні балади довгий час існували лише в усній формі, і лише записи XIX століття врятували їх від остаточного зникнення.
Історичні події в цей день
1770 року капітан Джеймс Кук під час своєї першої навколосвітньої експедиції висадився на східному узбережжі Австралії. Він дав йому назву Новий Південний Уельс і оголосив ці землі володінням британської корони, що стало початком колоніального періоду для континенту.
1795 року у Французькій республіці була прийнята Конституція III року, яка скасувала загальне виборче право і змінила політичний устрій країни у напрямку більш обмеженої демократії.
1864 року підписано першу Женевську конвенцію, що заклала основи міжнародного гуманітарного права. Саме тоді було створено Товариство Червоного Хреста, покликане допомагати пораненим на полі бою та захищати цивільне населення під час воєн.
1868 року астроном Крістіан Генріх Фрідріх Петерс відкрив астероїд 102 Міріам, який поповнив каталог небесних тіл і став ще одним кроком у розвитку астрономії XIX століття.
1910 року підписано Договір про приєднання Кореї до Японії, що офіційно позбавило країну незалежності та визначило її колоніальний статус на кілька десятиліть.
2017 року інженери у США представили метод, який дозволив створювати ультракомпактні антени для бездротового зв’язку. Новітня технологія зробила їх у сто разів меншими за звичні аналоги, що відкрило нові перспективи для розвитку телекомунікацій.
1741 року народився Жан-Франсуа де Лаперуз, французький мореплавець і дослідник Тихого океану, чия експедиція залишила важливий слід у географії світу.
1834 року народився Семюел Пірпонт Ленглі, американський астроном і фізик, який винайшов болометр та став піонером авіації.
1862 року з’явився на світ Клод Дебюссі, французький композитор, один із найяскравіших представників імпресіонізму в музиці.
1902 року народилася Лені Ріфеншталь, німецький кінорежисер, відома як новаторка у створенні пропагандистського кінематографа доби нацизму.
1904 року народився Ден Сяопін, фактичний керівник КНР у 1976–1990-х роках, який започаткував реформи, що змінили обличчя Китаю.
1908 року з’явився на світ Анрі Картьє-Брессон, французький фотограф, один із засновників фотожурналістики та класик світової фотографії.
1920 року народився Рей Бредбері, американський письменник-фантаст, автор культових творів, що стали класикою літератури XX століття.
Завершення війні Червоної та Білої троянди
22 серпня 1485 року в Англії битвою при Босворті завершилася тридцятирічна війна Червоної та Білої троянди, яка отримала свою назву від емблем на гербах ворогуючих династій-претендентів на престол — Йорків і Ланкастерів.
Самі ж троянди, звісно, не мали жодного стосунку до причин громадянської війни. Біла троянда, символ Богородиці, використовувалася герцогом Йоркським як відзнака, а червону, імовірно, Ланкастери обрали на контрасті з символом суперників. Вважається, що романтичну та красиву назву війні вигадав шотландський письменник Вальтер Скотт, відомий своїми історичними романами. Насправді ж претенденти на престол виходили на бій під іншими прапорами: Ланкастери — під знаменом червоного дракона, а Йорки — під знаменом білого вепра.
Ланкастерів підтримували здебільшого консервативні барони з відсталих північних графств, тоді як Йорки спиралися на дворянство півдня — більш економічно розвиненої частини країни. Протягом війни перемога переходила від однієї династії до іншої, але остаточний тріумф здобули Тюдори.
Вирішальним у Босвортській битві став не стільки бій армій, скільки діяльність таємних агентів Ланкастерів, які змогли домовитися з одним з головних воєначальників Річарда ІІІ — сером Вільямом Стенлі. Три тисячі його вершників у розпал битви несподівано перейшли на бік Генріха Тюдора.
Річард ІІІ загинув у бою, а Генріх, коронований як Генріх VII, одружився з донькою та спадкоємицею Йорків і об’єднав червону й білу троянди у символ єдності — червоно-білу Троянду Тюдорів, започаткувавши нову династію.
Підписання першої Женевської конвенції
22 серпня 1864 року була підписана перша Женевська конвенція. Швейцарський підприємець Анрі Дюнан був настільки вражений жорстокою картиною людських страждань на полі бою між французами та австрійцями під Сольферіно (саме величезні втрати стали підставою для укладення перемир’я), що після повернення до Женеви вирішив зробити все можливе, аби змінити ситуацію.
Разом з юристом Гюставом Муаньє Дюнан створив організацію, яка згодом отримала назву Міжнародний комітет Червоного Хреста, і виступив ініціатором ухвалення у 1864 році Женевської конвенції. Головна ідея Конвенції полягала в допомозі та захисті будь-якому пораненому — незалежно від того, чи він свій, чи ворожий.
Міжнародну угоду для полегшення долі поранених і хворих воїнів у час війни підписали представники 16 держав, що взяли участь у міжнародній конференції, скликаній у Женеві з цією метою. Згодом до угоди приєдналися й інші країни, тож на той час першу Женевську конвенцію визнали 32 держави: усі європейські, шість американських (США, Аргентинська республіка, Перу, Болівія, Чилі, Сан-Сальвадор) і одна азійська (Персія).
Згідно з Конвенцією, недоторканними вважалися: поранені та хворі воїни будь-якої нації, лікарський і допоміжний персонал, госпіталі та їхнє майно. У випадку захоплення території ворогом медичні заклади мали працювати у звичайному режимі. Після завершення роботи весь персонал повинен був під конвоєм спокійно залишити окуповану територію та повернутися до своїх військ.
Добровольці, які доглядали за пораненими, але не входили до складу офіційного персоналу, не користувалися нейтральним статусом. Саме Женевська конвенція вперше встановила відмітний знак для медичних закладів і персоналу — червоний хрест на білому тлі. У ній визначалися учасники збройного конфлікту, їхні права, заборони та термін дії положень.
Громадяни держав, які не підписали Конвенцію, не підпадали під її захист. Порушення Женевської конвенції визнавалось воєнним злочином і каралося як злочин проти людяності. Кожна країна, що підписала документ, зобов’язувалася розшукувати осіб, обвинувачених у його порушенні, й незалежно від їхнього громадянства віддавати їх під суд. Командир міг нести відповідальність за злочини своїх підлеглих, якщо знав про можливість їх скоєння, але не вжив заходів, щоб запобігти цьому. До того ж, такі злочини не мали строку давності.
