22 січня відзначається День Соборності України. Цей день в різні століття неодноразово ставав точкою перелому, коли ухвалювалися рішення, які суттєво впливали на хід історії окремих держав і цілих регіонів.
День Соборності України
22 січня відзначається День Соборності України — державне свято. Вперше на офіційному рівні його відзначили 22 січня 1939 року в місті Хусті, тодішній столиці Карпатської України, що перебувала у складі Чехословаччини. Тоді відбулася масова демонстрація за участі близько 30 тисяч людей, яка стала нагадуванням про прагнення Закарпаття до єдності з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві.
22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила IV Універсал, яким проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною та вільною державою українського народу. Цей документ став юридичним розривом із будь-якими формами залежності від Росії та закріпив прагнення українців до повноцінної державності в умовах війни, хаосу та розпаду імперій.
22 січня 1919 року було укладено договір, який увійшов в історію як Акт злуки — акт об’єднання українських земель. Його урочисто оприлюднили в Києві на Софійській площі. Угода декларувала єдність Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, які до того часу розвивалися в різних політичних і правових умовах. Попри складну воєнну ситуацію, цей крок мав важливе символічне значення і закріпив ідею єдиної української держави.
Попри проголошення злуки, фактичне об’єднання державних інституцій залишалося обмеженим через війну, різні політичні підходи та швидку зміну контролю над територіями. Вже за кілька місяців після події уряди УНР і ЗУНР діяли в еміграції або під тиском зовнішніх сил. Водночас ідея соборності збереглася як складова української державницької традиції та надалі впливала на політичні програми, історичну пам’ять і формування сучасної української ідентичності.
22 січня 1990 року мільйони тоді ще радянських українців вийшли на масштабну акцію, відому як «Живий ланцюг», приурочену до Дня Соборності України. Ланцюг простягнувся від Івано-Франківська через Стрий, Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва, з окремою гілкою в напрямку Закарпаття. Початок акції саме в Івано-Франківську був невипадковим, адже у 1919 році місто було столицею ЗУНР. За офіційними даними участь взяли близько 450 тисяч осіб, тоді як неофіційні оцінки називають цифри від одного до п’яти мільйонів. Подібних за масштабом акцій у такому форматі в Україні більше не проводили.
Цікаві факти
Текст Акта злуки був складений досить лаконічно і не містив детального механізму об’єднання армій, фінансів чи адміністрацій, що згодом створило серйозні практичні труднощі для спільного управління.
Західноукраїнська Народна Республіка мала власну валюту — гривню та карбованець, які друкувалися у Відні, оскільки на підконтрольних територіях не було стабільних друкарень для грошових знаків.
Софійська площа в Києві була обрана для проголошення Акта злуки тому, що саме там у різні періоди відбувалися важливі державні та церковні події ще з часів Київської Русі.
У січні 1919 року між УНР і ЗУНР уже існував попередній договір про об’єднання, підписаний у Фастові в грудні 1918 року, але він залишався маловідомим широкому загалу.
Армії УНР і ЗУНР мали різну структуру та військові традиції: Галицька армія значною мірою формувалася з колишніх вояків австро-угорського війська, тоді як армія УНР — з частин Російської імперії та добровольчих формувань.
Ідея соборності активно підтримувалася українськими громадами за кордоном, зокрема в Канаді та США, де ще на початку ХХ століття діяли організації, що збирали кошти для українських державних утворень.
Термін «соборність» вперше ввів філософ і богослов Олексій Хомяков у ХІХ столітті. Він шукав основу слов’янської ідентичності та вбачав її в православ’ї, розуміючи соборність як цілісність Церкви — вільне духовне єднання людей у братерстві та любові. У його трактуванні Церква є єдністю не лише тому, що вона одна, а тому, що її сутність полягає у відновленні єдності розділеного людства. Це поняття не має точних відповідників в інших мовах і релігійних традиціях, що зумовлює його особливе місце в культурній та історичній думці.
Поняття соборності має глибше значення, ніж лише територіальне об’єднання. Воно означає принцип спільного обговорення та ухвалення найважливіших загальнонаціональних рішень, а також духовну єдність людей, які живуть разом і усвідомлюють себе частиною спільного цілого.
У радянський період подія 22 січня 1919 року офіційно замовчувалася, а будь-які згадки про Акт злуки в публічному просторі могли мати наслідки для істориків і викладачів.
Історичні події в цей день
1506 — до Рима прибули перші швейцарські гвардійці, які розпочали службу при дворі папи Юлія II. З цього моменту формується один із найстаріших діючих військових підрозділів у світі, що зберіг традиції, форму та функції охорони понтифіка протягом понад п’яти століть.
1648 — почався масштабний козацький виступ під проводом Богдана Хмельницького, який швидко переріс у тривалу війну проти влади Речі Посполитої. Події цього року докорінно змінили політичну карту Східної Європи та заклали підґрунтя для появи козацької державності.
1861 — французький дослідник Анрі Муо під час мандрівки джунглями Камбоджі натрапив на грандіозний храмовий комплекс Ангкор-Ват. Його описи привернули увагу європейської науки до кхмерської цивілізації, яка до того часу залишалася маловідомою поза межами регіону.
1863 — на землях Польщі вибухнуло Січневе повстання, спрямоване проти контролю Російської імперії. Попри поразку, воно мало тривалі наслідки у вигляді репресій, русифікації та масових заслань, але водночас зміцнило польський національний рух.
1879 — розпочалася битва при Роркс-Дрифті під час англо-зулуської війни, де невеликий британський гарнізон утримав позиції проти значно чисельнішого війська зулусів. Подія стала однією з найвідоміших оборонних битв колоніальної епохи.
1905 — у Санкт-Петербурзі було розстріляно мирну робітничу ходу, очолювану священником Георгієм Гапоном. Ця подія, відома як «Кривава неділя», спричинила хвилю страйків і протестів по всій імперії та стала початком революційних подій 1905–1907 років.
1942 — з Києва вирушив перший потяг із робітниками, яких спрямували на роботу до Німеччини. Спочатку вербування подавалося як добровільне, але дуже швидко перетворилося на систему примусового вивезення цивільного населення з окупованих територій.
1946 — у складі Української РСР була утворена Закарпатська область після завершення процесу включення регіону до радянської України. Це закріпило нові західні кордони республіки, які збереглися й після здобуття незалежності.
1963 — у Парижі було підписано Єлисейський договір між Францією та Федеративною Республікою Німеччина. Угода започаткувала тривале політичне й економічне зближення двох країн, які раніше неодноразово воювали між собою.
1969 — молодий радянський офіцер Віктор Ільїн здійснив спробу замаху на Леоніда Брежнєва, однак через помилку відкрив вогонь по автомобілю з космонавтами. Інцидент був швидко засекречений, а сам нападник визнаний психічно хворим.
1970 — відбувся перший регулярний пасажирський рейс літака Boeing 747, який здійснив переліт з Нью-Йорка до Лондона. Початок експлуатації цього літака суттєво змінив цивільну авіацію та зробив далекомагістральні перельоти масовішими.
1987 — американський телеведучий Філ Донаг’ю став першим, хто провів серію ток-шоу на радянському телебаченні. Це стало помітним кроком у культурному відкритті СРСР для західної аудиторії в період перебудови.
1990 — у Баку відбулися масові похорони жертв подій, відомих як «Чорний січень», коли радянські війська застосували силу проти мирного населення. Подія стала важливим етапом у формуванні руху за незалежність Азербайджану.
1992 — Роберта Боднар, канадка українського походження, взяла участь у місії Space Shuttle і стала першою канадською жінкою та першим лікарем-неврологом у космосі. Її політ мав важливе значення для космічної медицини.
1992 — Філіппіни офіційно визнали незалежність України, приєднавшись до процесу міжнародного визнання нової держави після розпаду СРСР.
1992 — між Україною та Іраном були встановлені дипломатичні відносини, що стало основою для подальших політичних і економічних контактів між країнами.
1992 — 22–23 січня відбувся Перший Всесвітній конгрес українців, який об’єднав представників українських громад з різних континентів та заклав основу для координації діаспорного руху.
2006 — Ево Моралес склав присягу президента Болівії, ставши першим главою держави з корінного населення аймара. Його обрання символізувало глибокі соціальні та політичні зміни в країні.
2010 — президент України Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України, що викликало гострі дискусії як всередині країни, так і за її межами.
2014 — у Києві з’явилися перші загиблі під час протистояння на Майдані. Ці смерті стали початком трагічного періоду, який згодом отримав назву Небесної Сотні і суттєво вплинув на подальший перебіг подій в Україні.
День заснування Швейцарської гвардії — особистої армії Папи Римського
22 січня 1506 року один з найвойовничіших пап Римських — Юлій II — благословив 150 солдатів, які прибули до Рима зі Швейцарії під проводом капітана Каспара фон Зіленена. Ця дата вважається днем заснування Швейцарської гвардії — особистої армії Папи та водночас впізнаваного символу Ватикану. Повна назва підрозділу звучить як Піхотна когорта швейцарців священної охорони Римського папи.
Вибір на користь швейцарських найманців був цілком усвідомленим. У той час мешканці Альп, ще задовго до слави виробників годинників, сиру та ножів, мали репутацію надзвичайно жорстких, витривалих і безстрашних воїнів. Їх цінували за дисципліну, вміння тримати стрій і воювати до кінця. Ще античний історик Тацит писав про них як про «народ воїнів, відомий відвагою своїх солдатів». Цікаво, що й сьогодні Швейцарію часто називають однією з найбільш мілітаризованих країн світу з огляду на систему загальної військової підготовки.
Швейцарці служили за гроші різним європейським володарям і нерідко опинялися по різні боки фронту, однак при цьому славилися винятковою особистою відданістю тому, кому присягали. Саме ця репутація стала вирішальною, коли папа Юлій II звернувся до мешканців швейцарського кантону Урі з проханням надіслати солдатів для охорони його особи.
Армія найменшої держави світу вважається найстарішою з усіх, що досі існують. У різні періоди чисельність гвардії коливалася: іноді вона налічувала до 500 осіб, пів століття тому — менше 70, а сьогодні складає близько 110 гвардійців. Набір відбувається виключно серед громадян Швейцарії, які володіють німецькою мовою — офіційною мовою підрозділу, є католиками, неодруженими, мають досвід військової служби, вік від 19 до 30 років і зріст не нижче 174 сантиметрів. Мінімальний термін служби — два роки. Під час служби гвардійці вивчають італійську та інші мови, а одруження дозволяється лише за спеціальним дозволом після отримання звання капрала.
Традиційною зброєю Швейцарської гвардії залишаються протазани або алебарди та шпаги. Водночас у підрозділу є й сучасна вогнепальна зброя, яку носять приховано у випадках безпосередньої охорони Папи або підвищеної загрози. Палац у Ватикані зазвичай охороняють саме з традиційною холодною зброєю.
Існує популярна легенда, ніби форму гвардійців розробив Мікеланджело Буонарроті, однак історично це не підтверджено. Офіційно сучасний вигляд мундиру створив кравець Жюль Репон у 1914 році за замовленням папи Бенедикта XV. Парадний одяг має назву «гала» і «гранд гала». Останній варіант використовується під час особливо урочистих церемоній і доповнюється кірасою та шоломом-моріоном з білого металу й червоним плюмажем. Уся конструкція складається зі 154 деталей і важить понад вісім фунтів, що робить її далеко не найлегшим парадним вбранням.
Кожен гвардієць проходить сувору психологічну перевірку. Від нього вимагають готовності в разі небезпеки закрити понтифіка власним тілом. Окрім почесного статусу й престижного запису в особистій біографії, гвардійці отримують платню близько 1300 євро, яка не оподатковується. У перший рік служби їм безкоштовно надають житло, харчування та обмундирування. Після 20 років служби передбачена пенсія в розмірі останнього окладу.
Єдиний і водночас останній реальний бій Швейцарської гвардії відбувся 5 травня 1527 року під час розгрому Рима військами імператора Священної Римської імперії Карла V. Із 189 гвардійців 147 загинули, але змогли врятувати життя папи Климента VII, вивівши його через таємний підземний хід. Відтоді 6 травня стало одним із головних днів у календарі гвардії — саме цього дня новобранці складають присягу.
Існує також розповідь про події Другої світової війни, коли німецькі війська увійшли до Рима. Швейцарська гвардія зайняла кругову оборону та заявила про готовність захищати Ватикан до останнього. Німецькі підрозділи так і не перетнули кордон міста-держави.
У політичному фольклорі часто згадують фразу, приписувану Йосипу Сталіну: «А скільки в папи дивізій?». Іноді наводять і уявну відповідь папи Пія XI про те, що свої дивізії співрозмовник побачить на небесах. Незалежно від достовірності цих слів, історія показала, що сила не завжди вимірюється кількістю армій — держава з мільйонним військом зникла, а Ватикан зберігся.
Швейцарців як надійних і вірних солдатів цінували далеко не лише у Ватикані. Наприкінці XIV століття французький король Людовик XI уклав унікальну угоду, за якою зобов’язався щороку виплачувати кожному швейцарському поселенню по двадцять тисяч франків лише за постачання новобранців. Окремо найманці отримували платню та додатково тримісячний оклад за кожен вихід у похід. Його наступник Карл VIII сформував постійний швейцарський корпус чисельністю до двадцяти тисяч осіб.
Наполеон Бонапарт також активно залучав швейцарців, формуючи з них елітні піхотні частини, які вирізнялися дисципліною та стійкістю. Саме ці полки брали участь у поході на Росію 1812 року й забезпечили організований відступ французької армії через Березину, зазнавши величезних втрат, але рятуючи інші частини Великої армії.
Недарма кажуть, що справжня сила — не в кількості патронів, а в головах. Поняття «швейцарська вірність» давно стало узагальненням національних рис — надійності, відповідальності та відданості. Дослідниця Швейцарії Марія Шолль зазначає, що дружба у швейцарців часто триває все життя й ґрунтується на довірі, чесності та взаємодопомозі. Вона описує їх як пунктуальних, стриманих, фізично активних людей, які цінують родину, дозвілля, природу, спорт, своє вино, шоколад і сир, що колись був просто їжею пастухів, а нині став делікатесом.
Швейцарію інколи порівнюють з маленькою твариною, яка здається мирною й беззахисною, але в разі загрози миттєво згортається в клубок і виставляє гострі голки. Історія Швейцарської гвардії яскраво демонструє, що ця метафора має під собою цілком реальні підстави.
Перший постріл Майдану: загибель Сергія Нігояна
22 січня 2014 року в лікарні помер 22-річний активіст, який під час протистояння між мітингувальниками та правоохоронцями на вулиці Грушевського в Києві впав з приблизно 13-метрової колонади стадіону «Динамо». Ним був Сергій Гагікович Нігоян — мешканець Дніпропетровської області. Його смерть стала першою підтвердженою загибеллю учасника протестів на Майдані.
Згодом Міністерство внутрішніх справ та Генеральна прокуратура України оприлюднили результати експертиз, згідно з якими Сергія Нігояна було вбито двома пострілами в груди та одним у голову з гладкоствольної зброї, спорядженої мисливськими патронами з картеччю. Встановлено, що постріли були здійснені з відносно близької дистанції. При цьому співробітники правоохоронних органів перебували приблизно за 30 метрів від місця загибелі.
За фактом умисного вбивства було відкрито кримінальне провадження. 23 січня 2014 року МВС України повідомило, що Нігоян загинув від картечі з мисливської рушниці. Перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС Віталій Сакал заявив, що такі боєприпаси офіційно не перебувають на озброєнні підрозділів міністерства, у зв’язку з чим розглядалася версія про навмисну провокацію з метою ескалації конфлікту.
Водночас колишній перший заступник Генерального прокурора України Микола Голомша заявляв, що стрілянина могла вестися з боку кордонів «Беркута» на вулиці Грушевського, а зброєю міг бути гладкоствольний міліцейський пістолет «Форт», заряджений бойовим патроном. За іншими даними, знаряддям убивства міг бути помповий дробовик «Форт-500».
Журналістське розслідування Аркадія Бабченка вказувало, що картеч 12 калібру для такої зброї закуповувалася МВС за кілька років до подій і відповідала нормам забезпечення. Через рік після трагедії Генеральний прокурор України Віталій Ярема підтвердив, що Сергій Нігоян, а також Михайло Жизневський і Роман Сеник були вбиті з гладкоствольної зброї, спорядженої мисливськими патронами.
18 листопада 2015 року начальник управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк повідомив, що на той момент особи, причетні до вбивств Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Романа Сеника, встановлені не були. За його словами, Сергія Нігояна було смертельно поранено картеччю з мисливського патрона, причому стрілянина велася з відносно близької дистанції. Прочі правоохоронці під час цих подій перебували приблизно за 30 метрів від місця вбивства.
Пізніша судово-балістична експертиза, як зазначав Горбатюк, визначила, що постріли були здійснені з відстані понад 20 метрів. У зв’язку з цим до кола підозрюваних були включені й працівники правоохоронних органів. Слідством встановлено підрозділи, які перебували на місці подій, і розслідування рухалося в напрямку звуження кола можливих осіб, причетних до злочину.
