24 лютого три роки тому Україна прокинулася від гуркоту ракет та літаків — несподіваний, болісний сигнал початку війни, яка перевернула життя кожного з нас. У той день, коли російські війська розгорнули свій масштабний наступ, плануючи швидке падіння Києва та розвал незалежної держави, світ був змушений визнавати неминучість конфлікту. Західні аналітики недооцінили силу і рішучість українського народу, а Москва помилилася у своїх прогнозах. Сьогодні, через три роки, ми згадуємо 24 лютого не як вибір, а як жорстокий виклик, який навчив нас стійкості, мужності та здатності відстоювати свою свободу навіть у найскладніших обставинах. Цей день став символом боротьби, який формує нашу сучасну ідентичність, нагадуючи, що незламність нації не купується і не дарується – її здобувають кожним подоланим випробуванням.
Наслідки повномасштабного вторгнення
Повномасштабне вторгнення принесло з собою смерть, руйнування і масове переселення людей. Міста, які колись були просто точками на карті – Буча, Ізюм, Маріуполь – стали символами звірств та стійкості. Мільйони українців залишили свої домівки, сотні тисяч більше ніколи не повернуться. Російська армія показала світові, що означає терор – від обстрілів пологових будинків до тюремних камер у підвалах окупованих міст.
Як повідомив Президент України Володимир Зеленський, з початку повномасштабної війни Україна втратила загиблими 43 тисячі військових, водночас 370 тисяч зазнали поранень. Ще десятки тисяч українців зникли безвісти чи перебувають в російському полоні. Вбачається, що ця кількість може бути значно більшою, бо на даний час немає точних підрахунків.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну також загинуло та було поранено тисячі мирних жителів. За даними моніторингової місії ООН з прав людини в Україні станом на лютий 2025 року 41 783 мирного населення постраждало від загарбницької війни:
- вбито – 12 605 осіб;
- поранено – 29 178 осіб.
Крім того, за даними Державної статистики, вже зараз в Україні через воєнні дії налічується понад 27 тис осіб з інвалідністю і ця цифра з кожним днем зростає. Всі вони відтепер змушені нести на собі жорсткі та глибокі сліди війни, пристосовуючись до тяжких реалій понівеченого життя.
Це не просто статистика, а реальні люди: матері, батьки, діти, які стали жертвами безглуздого насильства. Ці цифри не є точними і постійно зростають, але навіть вони не можуть передати того, що означає для кожної родини втратити близьку людину або залишитися калікою на все життя. За сухою статистикою криється чиясь історія, яка обірвалася через чужу жорстокість. І ця ціна, яку Україна сплачує всі ці тяжкі роки, не вимірюється в жодних рахунках.
Війна вкрала в українських дітей дитинство. За даними платформи “Діти війни” за період повномасштабного вторгнення 599 маленьких українців загинули під завалами, від обстрілів та у вогні. 1763 дитини зазнали каліцтва різної ступені тяжкості, сотні постраждали від сексуального насильства. Всі ці дітки тепер страждають від фізичного і душевного болю та мають навчитися жити по новому, постійно виборюючи кожен рух.
А ще 2058 дітей залишаються зниклими. Невідомо де зараз ці маленькі українці і як склалася їх доля. Українські та міжнародні організації продовжують працювати над ідентифікацією та поверненням дітей. Станом на 2025 рік за даними платформи 37 854 дитини вдалося повернути на батьківщину. Але проблема залишається глобальною, адже без посиленої міжнародної підтримки зупинити це систематичне викрадення буде важко. Платформа “Діти війни” та інші ініціативи є ключовими інструментами у боротьбі за права депортованих дітей.
За даними міністра соціальної політики Оксаною Жолнович, станом на сьогодні РФ депортувала щонайменше 20 000 українських дітей, з них вдалося повернути лише 1 223 дитини. Ці цифри враховують як офіційно підтверджені випадки, так і ймовірних жертв примусового вивезення. Депортація дітей почалася ще у 2014 році, але значно посилилася з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році. Станом на листопад 2024 року з тимчасово окупованих територій Донецької, Запорізької та Херсонської областей вдалося врятувати ще 15 дітей, як повідомляє засновник благодійної організації “Save Ukraine” Микола Кулеба. Загалом, організація “Bring Kids Back UA” змогла врятувати 538 дітей, повернувши їх на територію України.
Росія систематично змінює дані про дітей — їхні імена, прізвища та навіть громадянство, намагаючись повністю асимілювати їх. Такі дії класифікуються як злочин геноциду, спрямований на знищення української ідентичності. Водночас повернення навіть однієї дитини — це вже маленька перемога, адже кожен врятований є символом спротиву цьому жахливому злочину.
За даними 2024 року війна осиротила приблизно 1 759 дітей. Ця цифра не точна, бо ще залишаються окуповані території, де доступ до інформації лишається відсутнім.
За даними дослідження Центру економічної стратегії станом на 2024 рік за кордоном знаходиться 4,9 млн українських біженців. Основна категорія – це жінки віком від 30 до 44 років з дітьми – 13%. Кількість мігрантів зосередилася у Німеччині (30%), у Польщі (22%) та Чехії (4,4%). Також велика кількість українців спостерігається у США (280 тис осіб) та у Канаді (210,2 тис осіб). Водночас представники влади неодноразово наголошували, що біженців за кордоном нараховується більше 10 мільйонів.
Хоча потік нових біженців зараз є незначним, тривалість перебування за кордоном тих, хто виїхав після початку війни, постійно зростає. Попри переваги тимчасового захисту, що забезпечує соціальну підтримку та швидкий доступ до ринку праці, українці стикаються з численними труднощами. Найбільші виклики пов’язані з пошуком стабільного житла та роботи, доступом до медичних послуг і подоланням мовного бар’єра.
Результати дослідження вказують на те, що врешті-решт близько 1,4 млн – 2,3 млн українців залишаться на новому місці проживання. Більшість людей працездатного віку, які виїхали з України в якості біженців, вже не повернуться додому і це спричинить нову хвилю втрати українським ВВП 10% річного довоєнного валового внутрішнього продукту. Наслідки такого рішення болюче відгукнуться на соціально-економічному розвитку України. За прогнозами експертів, до 2030 року Україна відчуватиме нестачу в робочих кадрах у розмірі 4,5 млн.
Війна принесла з собою демографічну кризу в країну. За оцінками Інституту демографії, сьогодні на території України проживає 31 млн людей, 4,9 млн виїхали за кордон, близько 5 млн проживають на тимчасово окупованих територіях.
Станом на 2024 рік в Україні налічується 10,516 млн осіб пенсійного віку. Лідери по кількості пенсіонерів в країні:
- Дніпропетровська обл. – 887 тис;
- Київ – 752 тис;
- Харківська обл. – 723 тис.
Рівень смертності в країні перевищив рівень народжуваності у 2,8 разів, за даними Мінюсту “Інтерфакс України”. У першій половині 2024 року померло 250 972 громадян, що у тричі перевищило кількість новонароджених. Порівняно з 2023 роком кількість народжених скоротилася на 10,71 тис, або 5,7%, а кількість померлих майже не змінилася – менша на 0,2%, або 1,15 тис. Ті, хто вижив, часто опиняються без належної медичної допомоги та підтримки. Занедбані лікарні, дефіцит ліків, стрес і постійна невизначеність – усе це вбиває українців навіть далеко від фронту. При цьому статистика показує, що середня тривалість життя в Україні залишається однією з найнижчих у Європі, і ситуація не покращується.
Як бачимо, країна поступово втрачає молодь, а нові покоління народжуються повільніше, ніж старіють ті, хто залишився. Експерти прогнозують, що до кінця 2025 року в Україні може залишитися всього 25 млн людей.
За даними звіту Київської школи економіки (KSE), за три роки повномасштабного вторгнення Україна зазнала збитків у розмірі близько 170 млрд длр. Як зазначається в звіті, найбільших втрат зазнали житловий фонд, транспортна інфраструктура та енергетика.
Під час війни десятки міст і сіл повністю стерті з лиця землі або потребують масштабної реконструкції. Крім того, окупація призвела до гуманітарної катастрофи: нестачі продовольства, відсутності медичних послуг, масових злочинів проти цивільного населення. Станом на листопад 2024 року в Україні було пошкоджено або зруйновано 236 тисяч житлових будівель:
- 209 тисяч приватних;
- 27 тисяч багатоквартирних;
- 600 гуртожитків.
Серед найбільше постраждалих областей зазначаються Донецька, Харківська, Луганська, Київська, Чернігівська та Херсонська області.
Загальна довжина знищених або пошкоджених автомобільних доріг перевищила 26 тис км, що оцінюється у 28,3 млрд длр. Збитки залізничної інфраструктури складають 4,3 млрд длр, портів — 0,85 млрд длр, авіаційної галузі — 2 млрд длр. Вартість втраченого та пошкодженого приватного транспорту оцінюється у 2,2 млрд длр (знищено або пошкоджено 260 тис автомобілів).
Поряд з цим енергетична інфраструктура зазнала втрат на 14,6 млрд длр. Російські атаки знищили Каховську та Дніпровську ГЕС, Трипільську та Зміївську ТЕС, серйозно пошкодили багато інших енергетичних об’єктів, включаючи високовольтні підстанції та нафтогазові комплекси. Щодня енергетики вимушені, ризикуючи своїм життям та працюючи у надмірно навантажених умовах, повертати людям світло та тепло, забезпечувати потреби у функціонуванні промислових установ країни.
Промисловість, будівництво та сектор послуг втратили 14,4 млрд длр. Зруйновано або пошкоджено майже 500 великих та середніх підприємств.
Агропромисловий сектор зазнав збитків на 10,3 млрд длр, адже втрачено понад 130 тис одиниць сільгосптехніки, знищено 4 млн тонн зерносховищ і 16 тис га багаторічних культур. Пошкоджено 298 тис га лісів, що оцінюється у 4,5 млрд доларів.
Освітня інфраструктура втратила 7,3 млрд длр — понад 4 тисячі навчальних закладів пошкоджено або зруйновано, зокрема 229 шкіл, 110 дитсадків і 97 університетів. У сфері житлово-комунального господарства руйнування оцінюються у 3,5 млрд длр: знищено 925 котелень, 214 центральних теплових пунктів і 354 км тепломереж.
Сектор охорони здоров’я втратив 4,3 млрд длр. Пошкоджено 1 554 медичних об’єкти, зокрема 515 лікарень і 465 амбулаторій. Культурна та спортивна
інфраструктура зазнала збитків на 4 млрд: постраждали 3 921 об’єкт культури, 399 релігійних споруд і 343 спортивні комплекси. Прямі збитки телекомунікаційної сфери оцінюються у 1,2 млрд длр.
Станом на липень 2024 року загальні непрямі фінансові втрати економіки України через повномасштабне вторгнення вже перевищили 1,1 трлн длр.
Водночас результати обстеження соціально-економічного стану домогосподарств (ОСЕСД), яке проводили Інститут демографії та проблем якості життя НАН України й Український центр соціальних реформ у грудні 2023 року — лютому 2024 року на замовлення Міністерства соціальної політики України, вказав на іще одну проблему, яку принесла в Україну з собою війна: у 2023 році рівень бідності в Україні зріс у 1,7 разів у порівнянні з 2021 роком (з 20,6 % до 35,5 %).
Експерти вказують, що основною причиною цього зростання став різкий економічний спад у 2022 році, а 2023 рік лише закріпив цю тенденцію. За останні роки рівень бідності в Україні стрімко зріс. Середньостатистичний громадянин все частіше опиняється перед вибором: купити продукти чи оплатити комунальні послуги. Дохід більшості сімей скоротився до рівня виживання.
Здобутки, викликані війною
За три роки війни Україна зазнала глибоких змін у сфері оборони, що засвідчують як значне зростання оборонного бюджету, так і стрімке впровадження новітніх технологій. З початку повномасштабної війни бюджет держави на оборону виріс приблизно на 300% і сьогодні становить близько 30 мільярдів доларів, що дозволило значно розширити виробництво та модернізацію озброєння.
Одним з найпомітніших здобутків стало розроблення трьох нових систем ракетного озброєння, які отримали кодові назви «Паляниця», «Пекло» та «Рута». За даними Міністерства оборони, ці системи демонструють точність ураження цілей до 95% і здатні працювати в умовах складного радіолокаційного супроводу, що суттєво перевершує показники попередніх моделей. Виробництво цих систем дозволило збільшити темпи постачання сучасних ракетних комплексів на фронт у 2,5 рази порівняно з першим роком війни.
Крім того, чисельність безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що активно використовуються для розвідки та наведення вогню, зросла рази. Завдяки цьому українські війська отримали можливість оперативного збору даних у режимі реального часу, що дозволило скоротити час реакції командування на 40% та значно підвищити ефективність оперативних дій.
Важливу роль у модернізації відіграла інтеграція цифрових технологій та систем штучного інтелекту. Завдяки партнерству з західними технологічними компаніями, на суму більше 5 мільярдів доларів було інвестовано у розвиток систем управління та обробки даних, що дозволило створити інтегровані цифрові платформи. Ці платформи сприяють швидкому аналізу бойової обстановки, оптимізації розподілу ресурсів та підвищенню точності вогневих ударів.
Також реформування тактичних підходів відіграло ключову роль у підвищенні обороноздатності. Перехід на контрактну службу спричинив зростання професійного рівня особового складу, а вдосконалення тренувальних програм дозволило адаптувати методики ведення бойових дій до сучасних умов. Завдяки новітнім артилерійським комплексам, точність ударів підвищилася, що сприяло ефективнішому використанню ресурсів.
Ці досягнення, що підтверджуються даними Міністерства оборони та спостереженнями міжнародних експертів, свідчать про те, що війна стала каталізатором глибоких змін у структурі та можливостях українського військового потенціалу. Систематичні інвестиції у модернізацію, розвиток новітніх технологій та адаптація тактичних підходів дозволяють Україні не лише витримувати тиск ворога, а й активно впроваджувати інновації, що визначають майбутнє оборонної стратегії країни.
Отже, три роки війни змінили Україну до невпізнання. Вже немає нікого, хто вийшов би з цих випробувань тим самим, ким був на початку. Ми втратили не тільки людей, а й частину себе. Сироти війни носять рани на серці, і навіть ті, хто вижив, вже не будуть такими, як раніше. Вся країна потерпає від болю, втрат, навіть просто від нескінченної виснажливості, яка стала частиною повсякденного життя. Наша нація стоїть в руїнах, але ми не зламані. Звичайно, після війни країна відбудується, але повернути втрачені життя та здоров’я людей неможливо. Ми більше не можемо повернути минуле, але кожна рана стала уроком, а кожна втрата – дороговказом до нового початку. Втома від нескінченного болю і жорстокості війни переповнює всіх нас, але вона також народжує рішучість і непохитну віру в мир, який ми так давно прагнемо.
У відповідь на всі ці злодіяння Україна змінилася так, як мало хто міг передбачити. Лютневий ранок 2022-го перекреслив всі старі політичні розклади, всі напівтонни в ідентичності, всі сумніви в тому, хто є хто. Люди, які ще вчора розмовляли російською і голосували за проросійських політиків, тепер волонтерять, воюють і записують відео українською мовою. Міста, які здавалися далекими від фронту, тепер виробляють дрони, бронежилети і збирають мільйони на “Байрактари”. Сьогоднішній ранок вкотре нагадав гучними вибухами, що війна триває. Мир ще далекий, і ніхто не знає, яким він буде. Але одне можна сказати точно – України, яка була до 24 лютого 2022 року, більше немає. Вторгнення змінило все: розірвало життя, перевернуло економіку, переписало мапу людських доль. Те, що ще вчора здавалося буденністю — дім, стабільність, плани на майбутнє — сьогодні розкидано уламками по фронтах і окупованих містах. Україна платить надвисоку ціну за право існувати і рахунок ще не закритий. Але тепер країна більш згуртована, сильніша, менш наївна. Ворог прагнув її зламати, але натомість Україна загартувалася і продовжує боротися.
