25 липня відзначаються Всесвітній день запобігання утопленням, Міжнародний день здоров’я, щастя та гіпнозу. Також це день, коли в різні епохи ухвалювали політичні рішення, засновували міста, змінювали релігійні заборони, підписували міжнародні угоди й запускали технічні зрушення, які залишалися в історії.
Всесвітній день запобігання утопленням
Щороку 25 липня у світі згадують про одну з найчастіших, але недооцінених причин раптової смерті — утоплення. Цей день запроваджено за рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 2021 році як частину глобальної ініціативи з протидії смертям на воді. Його призначенням є звернення уваги на важкі наслідки утоплення для родин і суспільства та поширити практичні знання про те, як цьому можна запобігти. Йдеться переважно про випадки, які можна було б запобігти: діти, що потрапляють у воду без нагляду, підлітки, які пірнають у річку заради розваги, рибалки без рятувального жилета, батьки, які не навчили дитину плавати.
Утоплення є однією з головних причин смерті серед дітей віком 1–4 роки у світі. В країнах з низьким і середнім рівнем доходів це п’ята провідна причина загибелі серед людей віком до 24 років. Проблема охоплює не лише морські узбережжя, а й звичайні водойми — річки, ставки, канали. У більшості випадків не йдеться про стихійне лихо, а про звичайну побутову ситуацію: короткий момент неуважності, відсутність огорожі або порятункового засобу, небезпечна поведінка у воді.
Україна не є винятком. За офіційною статистикою ДСНС, щороку в країні тоне від 700 до 1000 осіб, серед них — десятки дітей. Літо традиційно стає критичним періодом. Більшість випадків сталися в непристосованих місцях для купання, де відсутні рятувальники, або через вживання алкоголю перед купанням.
Ризики різняться залежно від регіону. У країнах Азії й Африки до утоплення частіше призводить необхідність щоденного контакту з водою: діти перетинають річку дорогою до школи, дорослі працюють у водоймах, ловлять рибу чи добувають воду для господарства. У Західній Європі та США проблема зміщена в бік низької культури поводження з водою під час відпочинку та переоцінки власних сил.
Низка країн включили обов’язкове навчання плаванню до шкільної програми. У В’єтнамі, наприклад, де рівень дитячих утоплень був одним із найвищих у світі, державна програма з навчання плаванню дала результат: за кілька років смертність серед дітей зменшилася майже на 30%. Австралія, де утоплення були серйозною проблемою, запровадила національну кампанію «Swim and Survive», яка зобов’язує кожну дитину до 12 років пройти курс порятунку у воді.
Маловідомі факти
У світі щодня тоне понад 40 дітей віком до 14 років. Це статистика без урахування стихійних лих чи аварій — лише побутові й відпочинкові випадки. Переважна більшість з них — у межах 10–30 метрів від дорослих.
Батьки рідко знають, що навіть п’ятихвилинне перебування у смартфоні біля води — смертельно небезпечне. За результатами досліджень у Європі, 72% утоплень дітей віком до 10 років сталися тоді, коли дорослий був поруч, але відволікся.
Дитина може втопитися за 20–30 секунд у воді завглибшки 15 см — навіть у ванні або невеликому надувному басейні на подвір’ї.
Водолази знаходять тіла не на глибині, а за кілька метрів від берега, де людина перечепилася, знепритомніла або потрапила в яму на дні.
У США часті випадки «сухого утоплення», коли дитина вдихає трохи води, кашляє, заспокоюється, але за кілька годин набряк легень спричиняє смерть.
В Індії в деяких громадах поширені «водяні ясла» — вчителі навчають дітей із 3 років триматися на воді просто у річках, бо шкіл з басейнами там немає.
У низці країн Африки за утопленням дитини може стояти табу на навчання дівчат плавати — через релігійні або культурні обмеження, які призводять до смертей, яких можна було уникнути.
Утоплення в басейні вдома — не менш часта причина смерті, ніж на відкритій водоймі. Особливо небезпечні надувні басейни без зливу води, в яких діти граються без постійного нагляду.
У більшості регіонів України немає доступної державної системи навчання дітей плаванню. Басейни або недоступні фінансово, або не працюють через брак опалення чи ремонту. Навіть у Києві відсутня централізована програма обов’язкового навчання плаванню в школах.
Понад 80% дитячих утоплень в Україні стаються у непристосованих місцях для купання. Це річки, кар’єри, ставки, закинуті канали, де немає рятувальників, знаків чи елементарних сходів для в
Поширеним типом смерті є пірнання «на спір». Підлітки у віці 12–16 років нерідко пірнають з мостів, дамб чи човнів, не перевіривши дно. Один удар головою об камінь — і дитина непритомніє у воді.
Міжнародний день здоров’я, щастя та гіпнозу
Цей день не має офіційного визнання на рівні ООН, але активно підтримується спільнотами практиків гіпнотерапії, зокрема у США, Великій Британії, Німеччині та Австралії. Головною метою є не пропаганда езотерики чи шоу-гіпнозу, а публічна розмова про те, як змінений стан свідомості може впливати на психічне й фізичне здоров’я, допомагати в терапії хронічного болю, тривожності, розладів сну й навіть вивченні мов.
Термін «гіпноз» часто асоціюється з виставами на сцені, де люди «засинають за 10 секунд» або виконують команди, наче під контролем. Насправді, гіпноз — це зосереджений стан глибокої концентрації, у якому мозок змінює ритм роботи (переходить у тета-хвилі). У такому стані людина залишається при тямі, але здатна приймати нову інформацію без опору, що використовується в когнітивно-поведінковій терапії.
Клінічний гіпноз активно використовується з 1950-х років. Американська медична асоціація ще у 1958 році визнала його як допоміжний терапевтичний інструмент. Сьогодні його застосовують у психотерапії, стоматології, акушерстві (для знеболення під час пологів), спортивній підготовці, навіть у військовій реабілітації. Дослідження Гарвардської медичної школи показали, що гіпноз може зменшити біль у пацієнтів з опіками у середньому на 50–70%, якщо поєднаний із візуалізацією.
У рамках цього дня обговорюється не лише гіпноз, а й ширше поняття щастя як фактору здоров’я. Позитивна психотерапія, яка включає елементи медитації, самонавіювання й уважності, має спільну основу з гіпнозом: навчитись змінювати фокус уваги, внутрішню мову, переконання. Дослідження, проведені в Університеті Пенсильванії, доводять, що люди, які регулярно займаються самогіпнозом або практиками візуалізації, демонструють менший рівень тривоги, стійкіший сон і менше хронічних симптомів — без медикаментів.
В Україні клінічний гіпноз не входить до офіційних протоколів меддопомоги, але окремі психотерапевти й психологи застосовують гіпнотехніки, зокрема при роботі з ветеранами, жінками, які пережили насильство, дітьми з тиками або енурезом. Практика існує «паралельно» до офіційної медицини, часто без регуляції, тому ризики непрофесійного втручання високі. Разом із тим, існують навчальні курси гіпнотерапії, акредитовані за міжнародними стандартами, зокрема у Києві та Львові.
Цікаві факти
Німецький гіпнолог Франц Антон Месмер, який жив у XVIII столітті, вважав, що гіпноз діє завдяки «тваринному магнетизму». Його прізвище дало назву процесу «месмеризація», який пізніше трансформувався у науковий гіпноз.
У Франції гіпноз входить до переліку дозволених методів знеболення під час пологів, і його використовують у більш ніж 20% пологових будинків.
Американські солдати у В’єтнамі проходили експерименти з використання гіпнозу як альтернативи знеболювальному, особливо при нестачі морфіну.
Гіпноз використовують при алергії. Є задокументовані випадки, коли пацієнт під гіпнозом отримував навіювання, що пилок не шкодить, і зменшував реакцію.
У США існує Міжнародна асоціація гіпнотерапевтів, де зареєстровано понад 20 тисяч практиків. У Канаді діє окрема гілка, яка контролює якість послуг у сфері психогіпнозу.
Навіть у стані гіпнозу людина не втрачає здатності розрізняти морально неприйнятні дії — навіювання не здатне подолати її внутрішні етичні бар’єри. Це підтверджено низкою досліджень у галузі клінічного гіпнозу та психології: навіювання має чіткі обмеження і не може змусити людину діяти всупереч власним переконанням.
Історичні події в цей день
326 — римський імператор Костянтин Великий уперше офіційно відмовився від участі в язичницьких обрядах. Цей вчинок вважається важливим кроком до християнізації Римської імперії, який остаточно закріпить статус християнства вже його наступники. Саме Костянтин дозволив вільне сповідування християнства, переніс столицю до Константинополя і сприяв руйнуванню старої язичницької моделі.
1139 — португальський граф Афонсу I завдав нищівної поразки мусульманському війську у битві при Оріке. Ця перемога стала визначальною на шляху здобуття незалежності Португалії та закріплення королівської влади. Згодом Афонсу I буде проголошений першим королем країни.
1261 — візантійський імператор Михаїл VIII Палеолог без бою зайняв Константинополь, вигнавши латинських імператорів і відновивши Візантійську імперію після 57-річної окупації. Ця подія завершила епізод латинського правління і стала останнім тріумфом Візантії перед її остаточним падінням у 1453 році.
1536 — іспанський конкістадор Себастьян де Белалькасар заснував місто Сантьяго де Калі — нині один із найбільших мегаполісів Колумбії. Місто стало опорним пунктом колоніальної влади й плацдармом для подальшого підкорення Анд.
1538 — інший іспанський завойовник, Франциско де Орельяна, заснував Ґуаякіль — ключове портове місто сучасного Еквадору. У майбутньому воно перетвориться на промислове та економічне серце країни, через яке проходитимуть головні торговельні потоки.
1547 — Генріх II Валуа став королем Франції. Його правління відзначилося боротьбою з гугенотами, зміцненням абсолютизму та активною зовнішньою політикою. Саме за нього було укладено ряд династичних шлюбів, що мали вплив на майбутні конфлікти у Європі.
1567 — Дон Дієго де Лосада заснував місто Сантьяго де Леон де Каракас, яке стане столицею Венесуели. Колоніальний центр у гірському районі згодом перетвориться на сучасний Каракас — політичне та культурне ядро країни.
1587 — в Японії було офіційно заборонено діяльність єзуїтів. Сьоґун Тойотомі Хідейосі розцінив поширення християнства як загрозу японським традиціям і державній цілісності. Цей крок став початком масштабних гонінь на християн у Японії, які триватимуть до XIX століття.
1687 — Іван Мазепа обирається гетьманом України після Коломацької ради. Хоча формально він отримав підтримку Москви, згодом Мазепа стане символом опору імперському впливу й здійснить спробу здобути незалежність України, вступивши у союз зі Швецією.
1814 — британський винахідник Джордж Стефенсон провів перше успішне випробування паротяга. Саме його конструкція ляже в основу залізничного транспорту, який змінить логіку пересування й економіки всього індустріального світу.
1909 — француз Луї Блеріо вперше у світі перелетів Ла-Манш на моноплані власної конструкції. Політ тривав 37 хвилин і продемонстрував потенціал авіації як майбутнього засобу транспорту. Це стало важливим імпульсом для розвитку авіаційних технологій у Європі.
1920 — у Відні Євген Петрушевич оголосив про створення закордонного уряду Західноукраїнської Народної Республіки. Попри втрату територій, ЗУНР залишалася активним гравцем на дипломатичній арені й виступала з протестами проти польської анексії Галичини.
1947 — у Празі відкрився Перший всесвітній фестиваль молоді. Це стало відповіддю соціалістичних країн на культурний вплив Заходу, а також спробою просувати пацифізм і дружбу народів під егідою комуністичних молодіжних організацій.
1952 — Конгрес США оголосив Пуерто-Рико вільно асоційованою державою. Формально це означало збереження американського контролю, але із наданням певної автономії. Жителі острова дістали громадянство США, однак досі не мають повноцінних виборчих прав.
1957 — Туніс офіційно скасував монархію. Після здобуття незалежності від Франції країна перетворилася на республіку з президентською формою правління. Першим президентом став Хабіб Бургіба, який залишатиметься при владі понад 30 років.
1978 — у Великій Британії народилася Луїза Браун — перша людина, зачата методом екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Це стало революцією у репродуктивній медицині, яка відкрила шлях до лікування неплідності мільйонам пар у всьому світі.
1983 — завершено будівництво стратегічного газопроводу Уренгой–Помари–Ужгород довжиною 4451 км. Він перетворив Україну на головний енергетичний транзитер до Європи, що залишатиметься ключовим фактором політичних відносин із Заходом до початку 2020-х.
1995 — сербські війська захопили Жепу у ході Боснійської війни. Після падіння Сребрениці це був черговий крок у геноциді боснійських мусульман. Захоплення стало частиною масштабної етнічної чистки, яку світ визнає злочином лише після тисяч жертв.
2008 — Вселенський патріарх Варфоломій I прибув в Україну з візитом, що мав не лише церковне, а й політичне значення. Він підкреслив незалежність Київської традиції та майбутню можливість автокефалії, що згодом реалізується у 2019 році.
2017 — в Україні стартувала акція «Чорний список», ініційована націоналістичними угрупуваннями з метою тиску на бізнес, який мав російські зв’язки, працював на окупованих територіях або нехтував українським мовним законодавством. Акція стала формою громадянського бойкоту, хоч і мала суперечливе сприйняття в суспільстві.
