29 липня відзначається День вшанування полеглих воїнів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також Міжнародний день соціокультурного розмаїття та боротьби з дискримінацією. В цей день у різні роки ставалися події, які мали наслідки для політики, науки, культури, війни, техніки та життя окремих людей — одні з них забуті, інші визначили траєкторії цілих епох.
День вшанування полеглих воїнів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України
Щороку 29 липня в Україні вшановують загиблих воїнів Сил спеціальних операцій (ССО) Збройних Сил України — найзакритішого, найвисокотехнологічнішого та найризикованішого підрозділу в українській армії. Ця дата обрана тому, що саме цього дня у 2016 році під Новозванівкою Луганської області в бою загинув сержант Василь Сліпак — легендарний оперний співак і снайпер-доброволець із позивним «Міф», який став символом жертовності українського спецназу в умовах гібридної війни.
ССО — це ті, хто заходить першим, коли ситуація є критичною, і працює там, де інші не зможуть. Їхня робота переважно засекречена: глибокі рейди в тил ворога, диверсії, знищення ворожого командування, операції в умовах повного оточення. Війна Росії проти України змінила їхній статус — із експериментального формування ССО перетворилися на ключовий інструмент ведення сучасної війни.
Бійці ССО загинули під час відомих, але малодеталізованих операцій — таких як «рейд на Сєвєродонецьк» у 2022 році, де спецпризначенці знищили штаб вагнерівців, або липнева операція 2023 року з підриву ворожого складу БК у Токмацькому районі. Часто інформацію про їхню участь вдається дізнатися лише посмертно, з коротких повідомлень Генштабу чи побратимів.
До 2022 року українські ССО були частиною місій НАТО в Афганістані, де вперше застосовувалися за стандартами Альянсу. Серед загиблих — сержант Ігор Брановицький, який не належав до ССО, але його приклад став орієнтиром для бійців цього підрозділу: він загинув у полоні, прикривши побратимів і не видавши жодної інформації.
Маловідомі факти
Першим загиблим офіцером ССО був капітан Юрій Козловський, який брав участь у розвідопераціях ще до офіційного створення ССО у 2016 році. Загинув у 2017-му, в бою поблизу Донецька.
У багатьох випадках інформація про смерть бійця ССО не розголошується навіть рідним протягом кількох днів для завершення операції та виведення групи.
Підрозділи ССО входили до списків найрезультативніших у напрямку Бахмута за 2022–2023 роки, хоча жодна з операцій офіційно не названа.
У 2021 році ССО створили окремий підрозділ з підводної боротьби — бойові плавці, які діяли в акваторії Чорного моря ще до повномасштабного вторгнення. Є втрати серед цієї категорії воїнів, але дані засекречені.
У 2023 році в одному з боїв під Кремінною група ССО 12 годин тримала оборону без зв’язку та під безперервним вогнем артилерії, аби дати змогу іншим підрозділам вийти з-під удару. Загинуло троє бійців.
Міжнародний день соціокультурного розмаїття та боротьби з дискримінацією
Цей день є нагадуванням про цінність людських відмінностей, право на повагу до ідентичності й необхідність протистояти упередженням у будь-яких формах. Його метою є зруйнування ієрархії між культурами, мовами, соціальними групами, релігіями, гендерними ідентичностями та способами життя. Це не про гасла рівності, а про щоденну практику — у шкільному класі, лікарняній палаті, трудовому колективі, онлайн-просторі.
У сучасному світі дискримінація існує не лише в авторитарних державах, вона проявляється у формі відмов у доступі до освіти, праці, медицини, безпеки, свободи пересування. Жінки, етнічні меншини, люди з інвалідністю, представники ЛГБТ-спільнот, носії малих мов або ті, хто пережив війну чи депортацію — це групи, що постійно наражаються на соціальне виключення. Цей день — нагадування про них і для них.
Україна, яка пережила масштабне переселення, війну та внутрішню мобілізацію, також постала перед викликами дискримінації. У мирних регіонах зросла напруга щодо переселенців, у військових — виник новий розрив між «фронтом» і «тилом».
Цікаві факти
У 2022 році на основі статистики мобільних операторів виявили, що ромські діти рідше повертаються до навчання після евакуації — не через відсутність бажання, а відмову приймати їх у школи нових громад.
Після повномасштабного вторгнення в Україні різко зросла кількість запитів до Європейського суду з прав людини щодо дискримінаційного ставлення до внутрішньо переміщених осіб, особливо в контексті житла.
В одному з опитувань 2023 року понад 40% респондентів у західних областях України визнали, що не хотіли би бачити у своїй громаді осіб з іншим етнічним походженням — попри те, що саме ці громади отримали найбільше переселенців.
Під час евакуацій у 2022–2023 роках волонтери відзначали, що найменше шансів на організований виїзд мали люди з інвалідністю, бо державні евакуаційні програми не враховували їхніх потреб.
На територіях, звільнених від російської окупації, часто саме соціокультурна ідентичність ставала маркером «ворога» — акценти, мова, одяг, навіть імена могли вирішувати долю людини.
Історичні події в цей день
1 рік — почалася облога Константинополя аварами, булгарами, слов’янами й гепідами під час ірано-візантійської війни. Попри тривалість десятиденного штурму, візантійці вистояли.
1148 рік — провал хрестового походу: завершилась чотириденна облога Дамаска хрестоносцями, що стала поворотним моментом у краху Другого хрестового походу.
1423 рік — місто Лодзь отримало міські права від Владислава II Ягайла, зокрема дозвіл на щотижневі середові ярмарки та два щорічних великі торгові зібрання.
1565 рік — Марія Стюарт, королева Шотландії, вийшла заміж за свого кузена Генріха Стюарта. Цей політичний шлюб закінчився трагедією: через два роки його вбили.
1586 рік — засновано місто Тюмень на річці Тура. Це була перша російська фортеця в Азії, збудована після підкорення Сибіру.
1696 рік — московсько-козацькі війська взяли фортецю Азов, закріпивши контроль над виходом до Азовського моря. Це було перше серйозне зіткнення Московії з Османською імперією на півдні.
1776 рік — останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського заарештували та заслали на Соловки, де він провів 25 років в ув’язненні.
1793 рік — засновано форт Йорк, який із часом перетвориться на сучасне місто Торонто в Канаді.
1836 рік — у Парижі відкрили Тріумфальну арку — символ перемог Наполеона, будівництво якої тривало 30 років.
1851 рік — італійський астроном Аннибале де Гаспаріс відкрив астероїд 15 Евномія — один із найбільших у головному поясі.
1858 рік — Японія підписала з США угоду, яка зобов’язувала її відкрити порти Токіо й Осаки для іноземців. Це був кінець політики ізоляціонізму.
1874 рік — британець Уолтер Вингфілд запатентував розбірний тенісний корт, що стало важливим кроком у розвитку сучасного тенісу.
1899 рік — завершилась Перша Гаазька мирна конференція, де вперше намагались створити правила ведення війни на міжнародному рівні.
1900 рік — італійський король Умберто I був убитий анархістом Гаетано Бреші у місті Монца. Це стало однією з найбільш гучних політичних акцій анархістів у Європі.
1907 рік — створена Всесвітня організація скаутського руху. Вона об’єднала молодь на основі принципів взаємоповаги, відповідальності й самовиховання.
1913 рік — Албанія проголосила незалежність від Османської імперії, затвердивши свою державність на тлі балканських конфліктів.
1914 рік — відкрили першу трансамериканську телефонну лінію Нью-Йорк – Сан-Франциско. Вперше стало можливим здійснювати прямі міжконтинентальні дзвінки.
1918 рік — більшовики закрили незалежну газету Максима Горького «Нове життя» — один із небагатьох опозиційних голосів у перші роки радянської влади.
1919 рік — війська Денікіна взяли Полтаву, продовжуючи наступ білогвардійців у боротьбі з більшовиками під час громадянської війни.
1921 рік — Адольф Гітлер став лідером НСДАП — подія, яка визначила траєкторію політичної катастрофи ХХ століття.
1938 рік — в районі озера Хасан японські війська атакували СРСР. Бої тривали до 11 серпня й закінчилися поразкою японців.
1940 рік — Німеччина розпочала повітряні бомбардування Великобританії — кампанія, що отримала назву «Битва за Британію».
1941 рік — Королівство Румунія оголосило про повернення Бессарабії й Північної Буковини, втрачених у 1940 році.
1942 рік — у СРСР засновані ордени Олександра Невського, Суворова та Кутузова для відзначення заслуг командирів у боях.
1948 рік — в Лондоні розпочались XIV Літні Олімпійські ігри — перші після Другої світової війни.
1957 рік — засновано МАГАТЕ — структуру, покликану гарантувати безпечне використання ядерної енергії.
1958 рік — президент США Ейзенгауер підписав акт про створення NASA, що стало відповіддю на радянський запуск «Супутника».
1974 рік — у СРСР створено спецпідрозділ «А», пізніше відомий як «Альфа». Його місія — боротьба з тероризмом і звільнення заручників.
1987 рік — Франція та Велика Британія підписали угоду про будівництво Євротунелю під Ла-Маншем — інженерний проєкт десятиліть.
1998 рік — американець Сет Рід стрибнув на мотоциклі з даху одного 14-поверхового будинку на інший, подолавши відстань майже 20 метрів.
2005 рік — відкрита карликова планета Еріда, яка поставила під сумнів статус Плутона як «повноцінної» планети.
2016 рік — у зоні Кларіон-Клиппертон в Тихому океані виявлено понад 50% невідомих науці організмів під час глибоководних досліджень. Це поставило питання про вплив видобутку ресурсів на незнані екосистеми.
Відкриття Тріумфальної арки
29 липня 1836 року в Парижі на площі Зірки (нині — площа Шарля де Голля) відбулося відкриття Тріумфальної арки. У церемонії, що пройшла у стриманому форматі через загрозу замаху на короля Луї-Філіпа, взяли участь лише 11 осіб: сам монарх, прем’єр-міністр Франції, міністр фінансів, шість представників Національної гвардії, охоронець і двоє офіційних гостей.
Арка розташована на так званому «Тріумфальному шляху» — прямій осі, що з’єднує Лувр і площу Зірки. Саме на цій королівській магістралі в грудні 1806 року імператор Наполеон І наказав архітектору Жану Шальгрену звести монумент на честь військових перемог Франції часів Революції та Першої імперії. Арка мала вшановувати не лише тріумфи армії, а й бути символом французької нації. Перший камінь було закладено 15 серпня 1806 року — у день народження імператора — на глибині восьми метрів між двома південними колонами. Загалом арка прославляє 128 битв і понад 600 офіцерів.
Наполеон так і не побачив Тріумфальну арку за життя. Але в 1840 році, коли його прах було перевезено з острова Святої Єлени, труну урочисто пронесли під склепінням арки.
У 1921 році в її підніжжі поховали прах Невідомого солдата — як вічну данину пам’яті всім, хто загинув за свободу Франції. Тоді ж запалили Вічний вогонь, що горить і сьогодні, нагадуючи про мужність і самопожертву.
25 серпня 1944 року під Тріумфальною аркою пройшла колона французьких добровольців — на знак завершення Нормандської операції та відкриття Другого фронту в Європі. Зараз Тріумфальна арка є одним з головних символів Парижа.
Історія пляшкової пошти
29 липня 1864 року, за сюжетом Жуля Верна, у череві акули, впійманої з яхти «Дункан», було знайдено пляшку з трьома записками. Це були послання, які кинули у море капітан Грант і двоє матросів після корабельної аварії. Саме з цього моменту у романі «Діти капітана Гранта» починається захоплива рятувальна експедиція.
Послання в пляшці є одним з найдавніших способів передавання повідомлень. Його ефективність залежала від знань про морські течії. Якщо таких знань не було — залишалося покладатися на випадок. Моряки вірили, що результат передавання послання залежить від волі морського бога Нептуна.
За легендою, винахідником такого способу вважають давньогрецького філософа Теофраста, який близько 310 року до н. е. кинув у море кілька запечатаних глиняних посудин із записками, щоб дослідити рух вод між Атлантичним і Середземним морями. Через кілька місяців одну з посудин знайшли на узбережжі Сицилії. Чи задовольнив результат самого філософа, історія мовчить.
Є згадки, що навіть Христофор Колумб, пливучи в Індію, кидав у океан запечатані донесення до іспанської королеви Ізабелли — на випадок, якщо сам не повернеться. В Англії пляшкова пошта використовувалась для передачі шпигунських звітів. Уже в XVI столітті там діяло спеціальне державне відомство на чолі з так званим «королівським відкривачем пляшок» — лише він мав право розкривати знайдені пляшки та читати їхній вміст. За спробу зробити це без дозволу карали смертю. Виловлені пляшки підлягали негайному поверненню владі. Цей порядок зберігався у Британії аж до початку XIX століття.
Пляшкова пошта не зникла й досі: її використовують мешканці окремих індонезійських островів, де сучасна інфраструктура практично відсутня. 28 липня в деяких країнах відзначають День послання в пляшці, або День пляшки миру — як згадку про надію, випадок і старовинний спосіб залишити слід у морі та в історії.
Покарання Даніеля Дефо
29 липня 1703 року автор «Робінзона Крузо» — англійський письменник, політичний публіцист і сатирик Деніел Дефо — був закутий у колодки та прикований до ганебного стовпа в Лондоні за написання памфлетів, у яких висміював аристократію та владу. Засуджений за «непристойні й зухвалі тексти», він мав простояти на міській площі три дні, відкритий для публічної наруги.
Однак те, що мало стати приниженням, перетворилося на акт народної солідарності. Люди закидали Дефо квітами, співали в його честь пісні, а вуличні рознощики продавали його новий текст — «Гімн ганебному стовпу», написаний спеціально до цього випадку. У фінальний день натовп зніс охорону, а на голову закутого письменника поклали вінок — замість ганьби він отримав визнання.
Втім, попри моральну перемогу, Дефо опинився на межі фінансового краху. Його бізнес зруйнувався, і вісім кредиторів, серед яких була навіть теща, подали позови на загальну суму 17 тисяч фунтів. У цей момент до нього звернувся один із впливових торі — Роберт Гарлі — з пропозицією: працювати таємним агентом уряду, зберігаючи вигляд незалежного журналіста. Дефо погодився. У листопаді того ж року його помилували, а штраф сплатили з королівської скарбниці.
У 1704 році за підтримки влади почала виходити газета Дефо «Обозреватель». Всі матеріали в ній він писав особисто, використовуючи численні псевдоніми. Дефо був шпигуном десять років, мав широку мережу інформаторів і кілька разів ледь не загинув від рук ворогів.
На схилі життя письменник знову опинився в боргах. Щоб уникнути переслідувань, він переписав майно на сина — і той вигнав його з дому. Дефо доживав у злиднях і самотності.
Деніел Дефо є автором понад 500 творів і вважається не лише одним із засновників англійської періодичної преси, але й ключовою постаттю у формуванні британської Секретної служби.
