7 серпня відзначаються День маяка, День професійного спікера та День пам’яті ассирійських мучеників. У цей день в різні роки відбувались події, які стали символами технічного прориву, військових рішень, колоніального розпаду, цифрових відкриттів, політичного насильства і людських трагедій.
День маяка
Сьогодні день шани всім, хто зводив, обслуговував та рятував завдяки маякам, і загалом ролі маяка в морській навігації. Свято бере початок у США, де в цей день 1789 року Конгрес ухвалив акт про передачу маяків під нагляд уряду – Федеральній службі маяків, тобто визнав їх частиною національної інфраструктури. З того моменту розпочалася системна державна підтримка морських навігаційних споруд. Згодом дата стала умовним символом поваги до всієї інфраструктури навігаційної безпеки, яка отримала поширення в інших країнах.
У різних країнах дата використовується як нагода згадати історичну роль маяків як рятівних орієнтирів у шторм, символів берегової безпеки та свідків епох вітрильників. У цей день зазвичай відкривають старі маяки для відвідувачів, публікують архівні фото, історії доглядачів і згадки про корабельні аварії, яких вдалося уникнути завдяки маяку.
Цікаві факти
Першим маяком у світі є Александрійський, одне з семи чудес світу. Побудований у III ст. до н.е. на острові Фарос, він був не тільки навігаційною спорудою, а й оборонною вежею. Його висота сягала 120–140 метрів.
Найвищий кам’яний маяк у світі — маяк Іль-де-В’є в Франції (висота — 82,5 метра). Побудований 1902 року на скелі в Бретані, досі діє.
Найстаріший діючий маяк планети — La Lanterna в Генуї (Італія). Перші згадки — 1128 рік. Висота сучасної споруди — 76 метрів.
Сигнал маяка індивідуальний: кожен маяк має свою частоту або колір миготіння. Це дозволяє морякам за картою точно зрозуміти, де вони знаходяться.
У багатьох старих маяках працювали доглядачі разом із сім’ями. Їхня робота передбачала цілодобовий догляд за світлом, механізмами повороту лінзи, запасами пального.
Лінзи Френеля, які використовувалися в класичних маяках, були настільки ефективними, що могли передавати світло на 30–40 км, хоча самі джерела були слабкими.
Деякі маяки побудовані посеред води на рифах або скелях і доступні лише під час штилю. Вони часто ставали місцем ізоляції або трагедій через брак зв’язку з материком.
Сьогодні маяки виконують переважно символічну або резервну функцію. Їх поступово замінює супутникова навігація, хоча надійність GPS у шторм іноді програє простому світлу з берега.
День професійного спікера
У цей день відзначаються люди, чия робота полягає в публічному мовленні. Вони виступають на професійній основі: читають лекції, ведуть семінари, говорять перед аудиторією в реальному часі або онлайн, не читаючи з папірця. Ідея цього дня полягає у визнанні публічного виступу як повноцінної професії, яка вимагає підготовки, технічної навички, досвіду.
Спікер працює з голосом, структурою викладу, інтонацією, паузами, відповідями на запитання. Він не просто говорить, а вибудовує контакт з людьми, керує увагою, досягає результату. Це не робота ведучого, не акторська гра і не стендап, а робота з чітким фокусом: пояснити, донести, викласти. Тренінги, аудиторні курси, подкасти, навчальні відео — усюди, де є публічне слово, працює професійний спікер.
Цікаві факти
Класичні правила риторики, сформульовані ще Арістотелем (етос, пафос, логос), досі вивчаються в школах публічного мовлення. Вони лежать в основі більшості сучасних виступів, хоч і подаються в адаптованій формі.
У Демосфена був дефект мовлення. Щоб навчитися говорити, він виголошував тексти з камінцями в роті, тренувався кричати на березі моря проти хвиль.
Глософобія — страх говорити перед людьми — входить до найпоширеніших фобій. Деякі опитування показують, що для частини людей це страшніше за смерть.
Стандартна підготовка до 15-хвилинного виступу в професійному середовищі займає від 5 до 10 годин.
Жоден виступ на TED не є імпровізацією. Вони проходять кілька раундів редагування, скорочення, репетицій. Спікери мусять вкластися в час до секунди.
Маргарет Тетчер навчали говорити повільніше й нижчим голосом, щоб здаватися переконливішою. Це була цілеспрямована мовна підготовка з викладачами театральної школи.
У професійних школах спікінгу навчають контролювати тіло до міліметра: що робити руками, коли мовчати, куди дивитися, що не можна робити на сцені навіть у паузах.
Мартін Лютер Кінг виголосив свою промову «I have a dream» не за текстом. Він імпровізував після того, як йому з публіки крикнули: «Розкажи їм про мрію». Саме ця частина й стала найвідомішою.
Чимало успішних спікерів починали з поразок. Наприклад, Вінстон Черчилль на початку політичної кар’єри мав репутацію монотонного та нудного оратора. Лише з часом він виробив той стиль, який став еталоном мотиваційної промови.
У професійних школах мовлення існує термін «вербальний шум» — це зайві слова (типу «ну», «тобто», «скажімо»), які заповнюють мовлення, коли спікер не контролює паузи. Їх усунення — один із перших кроків до майстерності.
Відомі TED-спікери не мають права імпровізувати. Всі виступи проходять сувору репетицію, редагування, контроль хронометражу. Жоден з виступів не є повністю «живим» у класичному сенсі — це завжди ретельно зрежисований продукт.
День пам’яті ассирійських мучеників
7 серпня ассирійці в усьому світі згадують жертв масового вбивства, що сталося в 1933 році в Іраку. Цю дату обрала Всесвітня асоціація ассирійців у 1968 році як день національної жалоби й пам’яті про загиблих під час Сумайльської різанини.
4 серпня 1933 року в місті Сумаїль і навколишніх селах іракська армія почала розправу над ассирійським населенням. Напади тривали близько тижня, до 11 серпня. Убивали мирних мешканців — беззбройних християн-ассирійців. За різними оцінками, загинуло понад 5 тисяч людей. Вбивства супроводжувалися мародерством, ґвалтуваннями, спаленням будинків і церков.
Найбільша хвиля насильства припала саме на 7 серпня. Ця дата й закарбувалася в пам’яті як символ трагедії всього народу. Вона вважається днем не лише конкретної різанини, а й усіх масових переслідувань ассирійців, які починаючи з кінця ХІХ століття систематично зазнавали геноциду — в Османській імперії, а згодом у незалежному Іраку.
Маловідомі факти
Після Сумайльської різанини британський уряд, який тоді мав мандат на Ірак, відмовився офіційно розслідувати злочин, хоча мав фактичний контроль над країною. Жоден з організаторів убивств не був засуджений.
Лідер іракської армії Бакр Сідкі, який командував операцією, згодом став першим військовим диктатором Іраку. За його наказом жертвами стали не тільки чоловіки, а й жінки й діти.
Внаслідок цих подій десятки тисяч ассирійців залишили Ірак і сформували великі громади у США, Швеції, Австралії, Німеччині та Росії.
Ассирійці є одним з найстаріших християнських народів Близького Сходу, який досі зберігає свою мову — новоарамейську. Більшість загиблих у 1933 році належали до Церкви Сходу.
До цього дня часто приурочують оновлення списків визнань геноциду ассирійців з боку окремих парламентів, хоча офіційне визнання трагічних подій 1915–1933 років як геноциду на глобальному рівні досі залишається рідкісним.
Історичні події в цей день
1803 — Іван Крузенштерн вирушив у першу російську навколосвітню експедицію. Її мета — встановити торгові зв’язки з Китаєм і Японією, а також дослідити Тихий океан. Плавання тривало понад два роки й започаткувало систематичні морські дослідження Російської імперії.
1888 — у Лондоні знайдено першу жертву серійного вбивці, відомого як Джек-Різник. Жертва — Мері Енн Ніколс. Ця смерть стала початком низки жорстоких убивств у районі Вайтчепел, які досі залишаються нерозкритими.
1907 — російський фізик Борис Розінг запатентував першу систему електронної передачі зображення — фактично, телевізійну схему. Його робота стала основою для створення кінескопа, який пізніше вдосконалив його учень — Володимир Зворикін.
1918 — Українська Держава (гетьманат Скоропадського) і Всевелике Військо Донське підписали договір про встановлення спільного кордону. Це був один із перших міжнародних актів гетьманату, спрямований на стабілізацію прикордонного простору на південному сході.
1921 — Закаспійська область РРФСР була офіційно перейменована на Туркменську область. Це поклало початок радянському етапу державного оформлення Туркменістану.
1932 — у СРСР прийняли так званий «Закон про п’ять колосків». За крадіжку навіть найменшої кількості зерна з колгоспного поля людину могли засудити на 10 років або розстріляти. До січня 1933 року засудили понад 54 тисячі людей, понад дві тисячі розстріляли.
1942 — почалась Гуадалканальська операція — висадка американських військ на Соломонових островах, зокрема на Гуадалканалі, Тулагі, Гавуту й Танамбого. Кампанія тривала до лютого 1943 року і стала першою масштабною сухопутною перемогою США проти Японії в Тихому океані.
1944 — у США запущено перший у світі електромеханічний програмований комп’ютер «Марк I». Його створили в Гарвардському університеті за участю IBM і фінансування ВМС США. Він виконував обчислення для військових цілей під час Другої світової.
1960 — Кот-д’Івуар (Берег Слонової Кістки) проголосив незалежність від Франції. Цей крок став частиною хвилі деколонізації в Африці в 1960-х роках. Президентом нової держави став Уфуебуаньї — союзник Франції.
1964 — Конгрес США ухвалив Тонкінську резолюцію. Вона дала президентові Ліндону Джонсону право без оголошення війни втрутитися у В’єтнамську війну. Після цього американська участь у конфлікті значно зросла.
1970 — в США проведено перший турнір із шахів, де грали комп’ютери. Це був початок епохи комп’ютерного аналізу шахової гри. Перші програми ще не могли обіграти сильних гравців, але вже аналізували ходи.
1993 — частину Букінгемського палацу в Лондоні вперше відкрили для туристів. Виручені кошти мали спрямувати на реставрацію Віндзорського замку після пожежі 1992 року.
2000 — японські інженери представили водневий електромобіль. У ньому використовувався паливний елемент, що генерує електроенергію шляхом реакції водню з киснем. Це був важливий крок до альтернативного транспорту без викидів.
2008 — розпочалась п’ятиденна війна між Росією та Грузією за Південну Осетію. Після обстрілів Цхінвалі грузинською артилерією російська армія вторглася на територію Грузії. Конфлікт завершився визнанням Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії.
День народження Мата Харі
7 серпня 1876 року народилася Мата Харі (справжнє ім’я — Маргарета Гертруда Зелле) — парижанка за стилем життя, уродженка Нідерландів, яка певний час жила в Індонезії й здобула світову славу завдяки екзотичним танцям. Вона стала однією з найвідоміших фігур, пов’язаних із темою шпигунства часів Першої світової війни.
Насправді професійним розвідником Мата Харі ніколи не була, але джерелом інформації — без сумнівів. Фразу «найнебезпечніша шпигунка нашого століття» їй приписав державний обвинувач Андре Морне, який заявив, що «шкода, якої завдала ця жінка, — неописувана». Враховуючи досвід судових процесів, можна припустити, що сторона обвинувачення дещо перегинала.
Її звинуватили у зраді, зокрема в тому, що вона передавала німцям секретну інформацію, отримувала гроші від німецького посольства й «спричинилася» до загибелі 50 тисяч французьких солдатів. Серед аргументів обвинувачення — навіть «німецький акцент».
Факти, які вдалося довести в суді, були такими: вона справді отримувала великі суми грошей (у тому числі від німців), говорила з помітним німецьким акцентом і мала близькі стосунки з багатьма представниками військової та політичної еліти. До її «шанувальників» належали композитори Жюль Массне й Джакомо Пуччіні, барон Анрі де Ротшильд, шоколадний магнат Гастон Меньє, французькі дипломати в Японії, США й Нідерландах, банкір Фелікс Ксав’є Руссо, військові з Іспанії, Італії, Австрії, Росії й самої Німеччини.
У Берліні заможний офіцер Альфред Кіперт, попри те, що мав сім’ю, подарував їй на прощання 300 000 золотих марок — за сьогоднішніми мірками це трохи більше 4 мільйонів доларів. Протягом дванадцяти років вся Європа була зачарована Матою Харі.
Її сценічний псевдонім у перекладі з малайської означає «Сонце»: «мата» — це «око», «харі» — «день». Отже, «Глаз Дня». У німецькій військовій розвідці вона проходила під кодом Н-21.
Її адвокатом на суді був 75-річний Едуар Клюне — знаний юрист і, водночас, її захоплений прихильник. Він навіть запропонував їй визнати себе вагітною, і був готовий публічно назвати себе батьком дитини, але вона відмовилася. Своєї провини вона так і не визнала. Її останніми словами перед вироком були: «Так, я куртизанка. Але зрадницею я ніколи не була. Я завжди жила заради любові й задоволення».
Мату Харі розстріляли 15 жовтня 1917 року на полігоні Венсенн у передмісті Парижа. Вона відмовилась від пов’язки на очі, не зламалась і на останніх секундах життя. За легендою, прив’язана до стовпа, вона послала останній повітряний поцілунок дванадцятьом солдатам, наведеним на неї, і чітко сказала: «Я готова, панове». Не всі змогли стріляти — один із солдатів втратив свідомість. Офіцер, який керував стратою, мовив: «Ця жінка знає, як помирати».
Її тіло ніхто не забрав, його передали анатомічному театру. Голову Мати Харі забальзамували й зберігали в Музеї анатомії в Парижі, але в 2000 році працівники архіву виявили, що вона зникла.
Введення в армії США зовнішніх знаків відзнаки за вислугу та бойові заслуги
7 серпня 1782 року Джордж Вашингтон запровадив в армії США перші відзнаки для рядових. У цей день головнокомандувач Континентальної армії генерал Джордж Вашингтон видав наказ про введення зовнішніх знаків відзнаки за вислугу та бойові заслуги. Солдати, які прослужили не менше трьох повних років, отримували нарукавні шеврони. Окремо була заснована спеціальна нагорода для тих, хто відзначився індивідуальними проявами мужності та виняткової вірності — почесний знак «За військові заслуги».
Вигляд цієї нагороди був символічним: пурпурне шовкове серце, обшите срібною ниткою. Ім’я та частина нагородженого заносилися в особливу Книгу заслуг. Також власник мав право проходити повз вартових без пред’явлення документів — як офіцер. Вашингтон спеціально наголосив, що ця відзнака стосується не командирів, а звичайних солдатів: «Шлях до слави у патріотичній армії вільної країни тепер відкритий для кожного». У XVIII столітті цією відзнакою були нагороджені лише троє військових.
Після війни згадка про нагороду зникла: документ з наказом загубився й був виявлений лише через півтора століття.
До 200-річчя з дня народження Джорджа Вашингтона відзнаку було офіційно відновлено. Її редизайн доручили спеціалістці з геральдики Елізабет Вілл, яка створила нове зображення нагороди — фіолетове емальоване серце з профілем Вашингтона й золотим обрамленням.
Пластичну модель виготовляли троє провідних медальєрів за конкурсом, і в травні 1931 року перемогла робота Джона Синнока з Філадельфії. Саме ця форма медалі відома сьогодні під назвою Purple Heart — «Пурпурне серце». З того часу медаль вручається військовослужбовцям США, які були поранені або загинули внаслідок бойових дій, участі в миротворчих місіях, перебування в полоні або інших надзвичайних ситуацій, пов’язаних із військовими діями. Це єдина американська бойова нагорода, яку вручають виключно за пролиту кров.
У системі нагород США немає орденів, і «Пурпурне серце» не є найвищою бойовою відзнакою (цю роль виконує Медаль Пошани, заснована Конгресом у 1861 році), але серед військових «Пурпурне серце» шанують як ознаку реального бойового досвіду та самопожертви.
29 липня 1989 року медаллю Purple Heart був нагороджений ветеран Другої світової війни Володимир Терентійович Куць — уродженець села Веприк Полтавської області. Під час війни його було вивезено на примусові роботи до Німеччини, але він був визволений наступаючими американськими військами. Після цього добровільно вступив до 4-ї піхотної дивізії США як кулеметник розвідвзводу й здійснив кілька героїчних вчинків.
Пізніше він повернувся до СРСР, продовжив службу вже в 5-й гвардійській повітряно-десантній дивізії Червоної армії, де також отримав державні нагороди. Його нагородження стало одним з небагатьох випадків, коли американську бойову медаль було вручено громадянину іншої держави.
