Сьогодні кожен новий день в Україні — це боротьба за виживання. Війна забирає життя, руйнує міста, залишає за собою зламані долі. Але чи задумувалися ви, що саме в цей час, коли смерть так близько, у країні формується новий фронт боротьби — за життя? Трансплантація органів та донорство стали єдиними можливими варіантами подарувати людині другий шанс на життя. Однак не варто забувати, що у країні, яка бореться за своє виживання, цей шанс є досить хитким.
Нове досягнення медицини у цифрах
Медична система в України працює в надскладних умовах. За даними МОЗ, внаслідок повномасштабної війни, розв’язаної РФ проти України, 1887 медичних закладів було пошкоджено, а 216 – взагалі зруйновано вщент. Війна вже забрала життя понад 100 медпрацівників, а 2273 висококваліфікованих спеціалістів були вимушені залишити країну, рятуючись від небезпеки та шукаючи засоби для існування.
Нині Україна стоїть на порозі величезного виклику: чи зможе вона зробити трансплантацію доступною та ефективною в таких складних умовах? Поки одні країни перетворили трансплантацію на рутинну процедуру, у нас люди помирають, так і не дочекавшись свого єдиного шансу на порятунок. Тож спробуємо розібратися, чи стане трансплантологія символом життя у країні, що бореться за своє існування.
Трансплантація органів є одним із найважливіших досягнень сучасної медицини, що рятує тисячі життів щороку. У світі щорічно проводять 150 тис операцій з трансплантації органів, рятуючи кожні три хвилини чиєсь життя. Україна входить до 50 країн світу, де лікарі проводять одну з найскладніших легеневих трансплантацій. І роблять це українські лікарі в тяжких умовах, викликаних війною. Проте в Україні, навіть до війни, ця сфера лишалася під тінню бюрократії, недовіри та фінансових бар’єрів.
Водночас лікування за кордоном обходиться в середньому в $60 000–100 000, що є недосяжним для більшості громадян. При цьому понад 5 000 пацієнтів щороку вмирають, так і не дочекавшись свого шансу. І це в той час, коли у світі трансплантація стала рутинною практикою. Наприклад, у США щодня проводиться до 100 таких операцій, а в Іспанії, завдяки системі презумпції згоди, на одного донора чекає кілька реципієнтів.
Однак попри всі труднощі, трансплантологія в Україні розвивається. У 2023 році були проведені перші операції з пересадки серця й печінки у військових шпиталях. Держава робить кроки для створення єдиного реєстру донорів і реципієнтів, що є важливим кроком до прозорості. Проте цього недостатньо.
За даними МОЗ, за 9 місяців 2024 року в Україні було проведено 373 органних трансплантації: пересаджено 250 нирок, 73 печінки і 50 сердець.
Найбільше операцій з трансплантації органів проведено:
- Першим медичним об’єднанням Львова (106),
- Національним науковим центром хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова (62) ;
- Інститутом серця МОЗ України (37).
Проведено 290 трансплантацій стовбурових клітин, з них – 48 дітям, що на 15 відсотків більше у порівнянні з 2023 роком.
До трійки закладів, що проводять найбільшу кількість трансплантацій стовбурних клітин входять:
- НДСЛ “Охматдит” ( 54);
- Черкаський клінічний онкологічний центр (53);
- Київський міський центр нефрології та діалізу (52).
Важливим показником, що вказує на культуру та обізнаність в сфері трансплантації в країні стала кількість посмертних донорів. Так у 2024 році найбільше констатацій смерті мозку, які дали можливість проведення органних трансплантацій зафіксовано у медичних закладів Києва (22), Львова (13) та Івано-Франківська (7).
Проблеми трансплантації в Україні
Попри всі успіхи і досягнення країни в сфері трансплантології, є і цифри, які викликають тривогу. Станом на вересень 2024 року в Національному листі очікування зареєстровано 3438 пацієнтів. 2021 пацієнт чекає на пересадку нирки, 564 потребують пересадки печінки, 550 – серця, 51 – легень, 27 взагалі, потребують цілого комплексу “нирки-підшлункова”, 8 – печінка-спліт, ще 37 пацієнтам потрібна пересадка комплексу “серце-легені”.
Щороку в Україні тисячі людей дізнаються, що їхнє життя буквально відраховує години. Відмовили нирки, серце не витримує, легені не дихають. В інших країнах ці діагнози означали б лише одне — термінову трансплантацію. Але в Україні це вирок. І справа не лише у відсутності достатньої кількості медичних закладів з сучасними технологіями. Проблема в самій системі, яка працює не для порятунку, а проти нього. Українська трансплантологія — це парадокс. З одного боку, наша країна має сучасне обладнання, підготовлених фахівців і навіть законодавчу базу. З іншого боку, статистика кричуща: щороку від нестачі донорських органів помирає понад 5 тисяч людей. Більшість із них навіть не встигають потрапити до списків очікування. За даними МОЗ у 2024 році померли так і не дочекавшись органу для пересадки 598 пацієнтів. Як пояснюють фахівці, проблема в гістосумісності, коли донорський орган не підходить. Але якби донорів стало більше, то потреба закривалася б швидше. У всіх закладах охорони здоров’я потрібно впровадити процедуру діагностики смерті мозку. І це має стати звичною процедурою, а не якимсь чудом.
Та все ж таки основною причиною є низький рівень культури донорства. Українці не готові погоджуватися на пожертву органів своїх близьких після смерті. Страх, упередження, а часто й відсутність довіри до медичної системи перетворюють потенційних донорів на примарну надію.
Проте варто знати, що донором може стати лише та людина, що дала на це згоду. Вона ще за життя може залишити заяву про згоду або незгоду пожертвувати органи. Це питання врегульовано постановою Кабміну №1211 про “Порядок надання згоди для донорства”. Якщо людина дає згоду на посмертне донорство, то у цій заяві вона сама визначає перелік органів, які можна вилучити, та з якою ціллю – для трансплантації, виготовлення біоімплантантів чи для наукових досліджень. Якщо такої заяви немає, то рішення про донацію можуть ухвалити її близькі родичі. Донацій щодо трансплантації після кардіальної (серцевої) смерті в Україні все ще немає. А отже вилучати органи одразу після смерті людини ніхто не має права без відповідної діагностики смерті мозку.
Інша проблема – це те, що в країні функціонує лише кілька центрів, де проводять трансплантацію і їхніх можливостей катастрофічно не вистачає. А ще варто зазначити, що подібні операції не з дешевих. Тариф за трансплантацію залежить від органу:
- легені – понад 2,6 млн грн;
- серце – понад 2 млн грн;
- печінка – близько 1,4 млн грн;
- нирки – 800 тис грн.
Найдорожчою є алогенна трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин. На неї виділили 2,4 мільйона гривень. Пацієнтів після таких операцій супроводжуватимуть 180 днів.
Тариф на посттрансплантаційний період також залежить від органу, який пересадили, і може коливатися в межах від 185 до 193 тисяч гривень.
Коли часу обмаль, пацієнти змушені шукати рішення за кордоном. Трансплантація в Індії чи Туреччині коштує від 50 до 150 тисяч доларів. Для більшості українців ця сума недосяжна. Залишається одне — чекати, але час грає проти тих, хто чекає.
“Чорна трансплантологія” та її жахливі наслідки
Ті, хто мають гроші та зв’язки, часто знаходять “чудесні” варіанти. За закритими дверима лікарень йде мова про “чорну трансплантологію” — нелегальні операції, коли донорські органи добуваються неетичним чи навіть злочинним шляхом. Нелегальний ринок органів оцінюють у мільйони доларів. Чорна трансплантологія — це нелегальне вилучення органів для продажу на чорному ринку, часто без згоди донора. Жертвами таких схем можуть стати будь-хто: від економічно вразливих людей до мігрантів чи навіть дітей. Вартість людського органу на чорному ринку вражає. Як повідомляє польське видання Dziennik Gazeta Prawna, за нирку треба заплатити $150 тис, шкіру – $15 за 10 кв см, печінку – $100 тис, серце – $119 тис, легені – $300 тис, кров – від $44 до $590 тис за літр, рогівка ока – $24 тис.
Злочинці легко знаходять собі жертв. Як правило, це люди у важкому фінансовому становищі, які згодні продати нирку або інший орган. Їх часто обманюють, обіцяючи значно більші суми, ніж вони отримують. Для транспортування таких органів через кордон злочинці використовують підроблені документи, імітуючи легальні трансплантації. Операції проводять нелегально у покинутих будівлях, чи, навіть, у звичайних квартирах з мінімальним обладнанням. Чорний ринок органів живиться попитом із багатих країн. Заможні пацієнти, які не можуть чекати у легальних чергах на трансплантацію, звертаються до тіньових схем. Вони готові заплатити будь-які гроші, щоб отримати “другий шанс” на життя.
Чорна трансплантологія є трагедією, що підкреслює тіньову сторону людства. Вона існує через нерівність, зневіру у системі та бажання вижити за будь-яку ціну. Україна може подолати цю проблему, якщо зосередиться на реформах трансплантаційної галузі, відновленні довіри до медицини та посиленні боротьби з корупцією, бо коли людське тіло стає товаром, людяність губиться остаточно.
Стан трансплантології у зарубіжних країнах: уроки для України
У світі трансплантація давно перестала бути експериментальною медициною — це повноцінна галузь, яка щороку рятує мільйони життів. Багато країн збудували ефективні системи донорства та трансплантації, які працюють прозоро, швидко і в інтересах пацієнтів. Водночас досвід цих країн може стати цінним прикладом для України, яка тільки намагається подолати виклики у цій сфері. Адже ця галузь медицини все ще перебуває в Україні на стадії розвитку. У той час як у країнах Європи вона розвивається 30 років, у США – 40.
Наприклад, Іспанія вже понад 30 років є світовим лідером у трансплантації. Її система базується на принципі презумпції згоди: кожен громадянин автоматично стає донором після смерті, якщо за життя не висловив заперечення. Організацію процесу забезпечує Національна організація трансплантації (ONT), яка відповідає за координацію між лікарнями, донорами та реципієнтами. Цей підхід дозволив Іспанії досягти найвищого у світі рівня донорства — понад 46 донорів на мільйон населення.
У США трансплантація базується на волонтерському принципі. Люди можуть зареєструватися як донори через водійські права або онлайн-платформи. Координацію здійснює Організація з трансплантації та донорства органів (UNOS). США мають одну з найбільших баз даних донорів і реципієнтів, що дозволяє проводити трансплантації з мінімальними затримками. Водночас країна активно впроваджує новітні технології, включно з 3D-друком органів та ксенотрансплантацією (використання органів тварин).
У Німеччині система трансплантації є суворо регульованою. Донорство можливе лише за згодою за життя. Для популяризації цього принципу держава активно інформує населення, роз’яснюючи важливість донорства. Особлива увага приділяється підтримці родин донорів: їм надається психологічна допомога та фінансова підтримка.
Унікальний підхід застосовує Ізраїль, де донори та їхні родини отримують соціальні бонуси: пріоритет у черзі на трансплантацію, покриття медичних витрат та інші пільги. Ця система стимулює громадян долучатися до донорства, не порушуючи етичних норм.
Впровадження успішних практик потребує політичної волі, фінансових інвестицій та активної участі суспільства. Але досвід Іспанії, США чи Німеччини доводить: ефективна система трансплантації можлива навіть у складних умовах. Україні потрібно зробити цей крок, щоб повернути надію тисячам людей, які чекають на свій другий шанс на життя.
Що стосується нелегальної трансплантології, то у багатьох країнах створено ефективні механізми для протидії тіньовому ринку органів. У Китаї ухвалені закони, які передбачають суворі покарання за нелегальне вилучення органів. Проте країну також критикують за порушення прав людини, зокрема за підозри у використанні органів засуджених до страти. В Індії після кількох скандалів із чорним ринком органів у 1994 році ухвалили “Закон про трансплантацію людських органів”. Він передбачає довічне ув’язнення для осіб, причетних до торгівлі органами.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) співпрацює з країнами для створення рекомендацій щодо трансплантації. Їхня мета — зробити цю сферу доступною та етичною. У 2008 році прийнято Стамбульську декларацію, яка засуджує торгівлю органами та закликає уряди створювати національні програми трансплантації. Водночас в Ізраїлі запроваджено програму, яка гарантує безкоштовну трансплантацію для своїх громадян за кордоном лише за умови, що процедура проводиться у легальних клініках. Це допомагає відслідковувати незаконні операції. У Пакистані, який раніше був центром чорного ринку трансплантації, поліція та органи охорони здоров’я регулярно проводять рейди на нелегальні клініки.
В Європі та США проводяться широкі інформаційні кампанії, які пояснюють важливість легального донорства. Це зменшує кількість людей, готових купувати органи на чорному ринку. У багатьох країнах створені єдині системи реєстрації донорів і реципієнтів, які дозволяють ефективно відслідковувати трансплантації. У деяких країнах використовують генетичні бази даних для перевірки походження органів, що допомагає викривати нелегальні схеми. Не за горами ті часи, коли розвиток 3D-друку органів може повністю виключити потребу в донорстві у майбутньому.
В Україні кожен день очікування на донорський орган перетворюється на боротьбу з часом, системою і відчаєм. Тисячі життів щороку обриваються не через відсутність можливостей, а через байдужість, страх і бюрократію. І поки країна не подолає цей порочний цикл, трансплантація залишатиметься привілеєм для обраних, а не правом кожного, хто цього потребує. Україна стоїть перед вибором: або збудувати систему, яка працює прозоро, чесно і в інтересах людей, або остаточно втратити довіру своїх громадян, які все частіше шукають рятівний шанс за кордоном чи звертаються до нелегальних схем.
