Для будь-якої країни, яка прагне залучати інвестиції, питання довіри до судової системи стає визначальним. Підприємці, які планують вкладати значні кошти, зважують не лише на економічні показники, а й на те, наскільки держава здатна гарантувати захист їхніх прав у випадку конфлікту. В Україні це питання постає особливо гостро, бо саме сумнів у спроможності судової влади забезпечити справедливість часто змушує інвесторів утримуватися від виходу на ринок.
Радниця VB Partners Світлана Глущенко вважає, що головною причиною відмови потенційних партнерів є відсутність впевненості у правовому захисті капіталу. Інвестори сумніваються, що у разі порушення їхніх прав кошти буде реально відшкодовано, а винних осіб притягнуто до відповідальності. Така ситуація знижує готовність вкладати гроші навіть у стратегічно важливі проєкти, які могли б дати поштовх економіці.
На думку фахівчині, бізнес, що має досвід роботи у різних країнах, звик до того, що кожна юрисдикція має свої вади. Проте в Україні проблеми набувають особливої гостроти. У господарських судах швидкість розгляду справ поєднується з високими корупційними ризиками. В адміністративних — перевантаження суддів призводить до зниження якості рішень і залежності від державного апарату. У кримінальних — відсутність незалежності від правоохоронних органів, численні дозволи на обшуки, слабка аргументація вироків і втручання в діяльність компаній створюють відчуття, що кримінальне судочинство використовується не для захисту, а як інструмент тиску.
За словами Світлани Глущенко, статистика свідчить про кризу довіри, що підтверджують соціологічні дані. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, у 2025 році судам довіряло лише 12% громадян, прокуратурі — 9%, тоді як армії — 92%. Навіть серед керівників бізнесу, де певне зростання довіри помітне, рівень усе ще лишається критично низьким. Серед головних претензій підприємців називають корупцію у конкретних процесах, кадровий дефіцит, що спричиняє надмірне навантаження і падіння якості судових рішень, а також численні законодавчі вади. Додатково впливають адміністративний ресурс, політичний тиск та незавершеність реформи системи примусового виконання рішень, що робить суд навіть у разі перемоги на папері слабким захисником бізнесу.
Світлана Глущенко вважає, що для інвесторів найважливішими критеріями залишаються передбачуваність, прозорість і зрозумілість процедур, швидкість розгляду справ і невідворотність покарання за порушення. У разі відсутності таких гарантій компанії змушені нести непередбачувані витрати, а кошти відходять до інших країн. Часто конфлікти вирішуються не в судах, а альтернативними шляхами, що послаблює як економіку, так і державу загалом.
Після завершення війни Україна стане полем масштабної відбудови, і для цього знадобляться величезні зовнішні інвестиції. Жоден інвестор, зауважує Глущенко, не вкладатиме гроші у країну, де відсутня гарантія справедливого суду. Тому без глибокої судової реформи з механізмами реального захисту прав власності, стабільності практики і довіри до суддівського корпусу інвестиційна привабливість залишатиметься на вкрай низькому рівні. Проблеми судової системи не можна покладати лише на самих суддів, адже вони діють у межах ширшої державної екосистеми й часто залежать від неї. Проте саме судова влада в очах бізнесу є ключовим арбітром, від якого залежить упевненість у чесних правилах гри.
Світлана Глущенко наголошує: для того, щоб відновити довіру, потрібен широкий комплекс заходів. Ідеться про оптимізацію структури судів, розвиток спеціалізацій, вирішення кадрового голоду, регулярне оцінювання суддів, створення незалежного самоврядування, здатного протистояти зовнішньому тиску. Важливою є прозора система відповідальності для недоброчесних суддів, цифровізація процесів, спрощення процедур і розвиток альтернативних способів вирішення спорів, зокрема медіації.
При цьому бізнес категорично не задовольняють нинішні темпи боротьби з корупцією, нестабільність практики, хаотичні перевірки та несподівані рішення про обшуки. Інвестори не готові миритися з непередбачуваністю та показовими діями. Їм потрібні стабільність, гарантії та експертність арбітрів, яким можна довіряти.
Одним з можливих кроків Галущенко вбачає у посиленні ролі Вищого антикорупційного суду, залучення незалежних експертів та створення спеціальних колегій для розгляду інвестиційно значущих спорів. Це дозволило б вирішувати конфлікти не через надумані кримінальні справи, а шляхом зважених і професійних рішень.
У сфері договірних відносин існує поняття «істотний правочин». Радниця звертає увагу, що його можна було б інтегрувати в судову практику як особливий механізм, здатний гарантувати інвестиційний захист. Йдеться про ті випадки, коли виникає спір між державою та компанією, яка має ключове значення для економіки країни. У таких ситуаціях, на її думку, держава повинна не лише надати доступ до суду, а й фактично гарантувати повноцінний вступ інвестиції у власний економічний простір, створивши умови для її безпечного існування та розвитку. Вона наголошує, що держава має взяти на себе обов’язок оберігати такі вкладення, оскільки саме вони здатні масштабуватися й формувати економічний потенціал України.
В якості одного з варіантів реалізації такої ідеї Галущенко пропонує створити спеціалізовані інвестиційні колегії. Їхня робота могла б будуватися не лише на внутрішніх юрисдикційних принципах, а й на участі незалежних міжнародних експертів. У такі колегії можна було б залучати провідних економістів, спеціалістів у сфері інвестування та комерційних арбітрів. Цей формат, за задумом, дозволив би перетворити судову систему з фактору ризику, який відлякує бізнес, на партнера, здатного забезпечити неупереджений і професійний розгляд спорів.
Окремо радниця підкреслює, що реформа повинна бути масштабною й охоплювати широкий спектр напрямів. Серед першочергових кроків вона називає подолання кадрового голоду в судах, реальне забезпечення незалежності та доброчесності суддів, перезавантаження органів суддівського врядування, а також невідворотність покарання для тих представників судової та правоохоронної системи, які чинять протизаконний тиск на бізнес. Вона наголошує на необхідності підвищення ефективності та прозорості роботи судів, запровадження повної цифровізації судових послуг, скорочення строків розгляду справ, розвитку спеціалізації суддів, а також формування сучасної системи арбітражів. Додатково важливою вона вважає продуману комунікаційну політику, яка пояснюватиме суспільству й бізнесу зміни у правовій системі.
На її переконання, лише такий комплекс заходів зможе перетворити судову систему з інституції, що нині часто сприймається як джерело небезпек і корупційних ризиків, на стабільного й надійного партнера для бізнесу. У цьому випадку суди виконуватимуть не лише роль арбітра, а й справді забезпечуватимуть справедливий і передбачуваний захист прав інвесторів, що відкриє шлях до відновлення довіри та залучення капіталу в Україну.
