Діти журналістів, які загинули під час виконання професійних обов’язків, отримають стипендії
Життя дітей, чиї батьки загинули, виконуючи професійні обов’язки під час бойових дій, назавжди змінюється внаслідок непоправної втрати. Такі діти стикаються з реальністю, де відсутність близької людини поєднується з необхідністю адаптуватися до соціальних та психологічних викликів, що супроводжують їх щоденне життя. Втрата батька чи матері у таких умовах не обмежується лише емоційним болем, вона впливає на навчання, матеріальне забезпечення та загальну стабільність сім’ї. У цьому контексті важливими стають державні ініціативи, спрямовані на підтримку дітей загиблих журналістів, які дозволяють хоча б частково компенсувати наслідки трагедії.
Встановлення стипендій для дітей журналістів, які загинули
14 березня 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ №240/2026, яким встановив стипендії для дітей журналістів, які загинули в зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Ця державна підтримка передбачає регулярну фінансову допомогу, яка має на меті забезпечити можливості для навчання та розвитку дітей, що залишилися без батьків. Указ набрав чинності з моменту публікації, що дозволяє одразу розпочати надання стипендій адресатам.
Серед тих, хто отримав стипендії, є:
-
Максим Веремій, 2009 року народження, син В’ячеслава Веремія, кореспондента, який загинув у центрі Києва під час подій лютого 2014 року;
-
Юстина Гурняк, 2012 року народження, донька Віктора Гурняка, фотокореспондента та бійця 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”, який загинув 19 жовтня 2014 року під мінометним обстрілом на Луганщині;
-
Кіра Лабуткіна, 2010 року народження, донька Дмитра Лабуткіна, військового кореспондента, який загинув 16 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве;
-
Олена Чернікова, 2014 року народження, донька Олександра Чернікова, бійця 9-ї роти 3-го батальйону 25-ї окремої аеромобільної бригади, що загинув 22 січня 2015 року під Донецьким аеропортом.
Деталі трагедій
Втрата батька для дитини в умовах війни супроводжується одночасним шоком та нестабільністю оточення. Так, В’ячеслав Веремій був вбитий у центрі Києва в лютому 2014 року під час протистоянь, залишивши сина, який згодом мусив звикати до життя без батьківської підтримки.
Смерть Віктора Гурняка стала результатом мінометного обстрілу, коли він намагався врятувати поранених у районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле на Луганщині, залишивши маленьку доньку з глибоким відчуттям втрати та страху за безпеку.
Дмитро Лабуткін загинув у бою за Дебальцеве, виконуючи професійний обов’язок як військовий кореспондент, що підкреслює безперервний ризик для журналістів на передовій та психологічне навантаження на їхніх дітей.
Олена Чернікова, народжена у 2014 році, залишилася без батька, Олександра Чернікова, який загинув у січні 2015 року під час бою під Донецьким аеропортом. Вона зростає, не пам’ятаючи його, а держава тепер надає їй стипендію, щоб підтримати навчання та розвиток у тих обставинах, які залишила війна.
Державна стипендія не може повністю замінити батьківську підтримку, проте вона створює можливість для навчання, розвитку та участі у соціальних програмах, які допомагають дітям адаптуватися до нових умов життя. Такі ініціативи демонструють, що суспільство та держава беруть на себе частину відповідальності за тих, хто опинився в найважчому становищі внаслідок бойових дій, забезпечуючи певну стабільність у часи невизначеності.
Діти, які отримують стипендії, мають змогу зосередитися на навчанні та творчих заняттях, не відчуваючи постійного фінансового тиску, який часто супроводжує втрату годувальника. Крім того, такі програми можуть допомогти у соціальній адаптації та формуванні відчуття підтримки суспільства, що важливо для подолання психологічних травм війни.
