З перших днів повномасштабного вторгнення Російська Федерація формує систему ідеологічного контролю, спрямовану на те, щоб вже з дитячого садка виховувати покоління, лояльне до державного режиму. Цей процес включає різні методи, від регулярних уроків з героїзації військових до створення спеціальних музейних експозицій, присвячених військовим операціям. Створення таких музеїв у дошкільних закладах є продовженням цієї стратегії, яка, як зазначають експерти Центру протидії дезінформації, має на меті формування світогляду дітей у руслі мілітаристської пропаганди та виховання негативного ставлення до України і західного світу.
Музеї спеціальної воєнної операції в дитячих садках
У російських дитсадках почали з’являтися так звані «музеї спеціальної воєнної операції». Про це повідомляє Центр протидії дезінформації (ЦПД). Ця ініціатива отримала підтримку на всеросійському форумі дошкільної освіти, який відбувався за участі Міністерства просвітництва РФ.
У рамках цих музеїв малюків знайомлять з подіями війни, демонструючи матеріали, які виправдовують дії Росії та підкреслюють героїзм російських військових. Такі експозиції доповнюють раніше введені щотижневі уроки «розмови про важливе», під час яких дітям подають історичні події через призму державної пропаганди. Метою обох методів є послідовне формування світогляду, що підтримує державний наратив і відмежовує дітей від альтернативних джерел інформації.
На тимчасово окупованих територіях України процес пропаганди поєднується з активною русифікацією дітей. У старших групах дитсадків та початкових класах запроваджуються заняття з мовного розвитку, під час яких українські слова витісняються російськими, а дітей поступово навчають правильної російської вимови. Така практика спрямована на руйнування елементів української культурної та мовної ідентичності ще на рівні дитсадка і школи, що, за задумом окупантів, має забезпечити формування покоління, більш лояльного до Росії.
На тимчасово окупованих територіях Луганщини російська адміністрація запроваджує елементи радянської практики залучення молоді до виробництва та імітації соціалістичних змагань. Студенти псевдоуніверситетів змушуються проходити практику на промислових підприємствах та брати участь у так званих змаганнях між групами. Ці заходи поєднують трудову діяльність із пропагандою, формуючи у молоді відчуття обов’язку перед державою і одночасно залучаючи до відтворення державного наративу через конкуренцію та практичну діяльність.
На Херсонщині, що тимчасово перебуває під контролем російських окупантів, освітні установи також використовуються для поширення ідеологічних настанов. Так, у Палаці творчості школярів дітей примушують малювати портрети військовослужбовців армії РФ, причому самі окупанти особисто присутні на уроках, розповідаючи про власний досвід війни проти їхньої країни. У такий спосіб творчі заняття, які зазвичай сприяють розвитку уяви та самовираженню, перетворюються на інструмент пропаганди, що формує емоційне сприйняття конфлікту у малих дітей.
Наслідки для покоління дітей війни
Системна пропаганда в дитячих садках, поєднана з мовною русифікацією та залученням до імітованих виробничих ініціатив, створює серед дітей атмосферу, в якій вони з раннього віку сприймають війну та конфлікт як норму і частину повсякденного життя. Такий підхід впливає на формування уявлень про мораль, патріотизм і відносини з сусідніми державами, одночасно обмежуючи критичне мислення та здатність до незалежної оцінки інформації. Діти, які стають учасниками цих програм, виростають у середовищі, де державна ідеологія домінує над особистим досвідом і альтернативними джерелами знань.
Впровадження «музеїв спеціальної воєнної операції», мовних занять і трудових практик на окупованих територіях є частиною цілісної стратегії Росії щодо формування покоління, орієнтованого на державний наратив і відмежованого від української культурної та мовної ідентичності. Для дітей війни такі ініціативи означають не лише обмеження свободи пізнання світу, але й постійний контакт із військовою тематикою та пропагандистськими образами, що закладають основу для подальшого сприйняття насильства як допустимого та героїчного.
