Point of view

Is the crisis of the German economy a threat to the whole of Europe: foreign media are looking for an answer

When Germany was the economic engine of Europe, its model commanded respect and admiration. However, the situation has changed now. Germany’s economy grew by just 0.1% in the third quarter of 2024, narrowly avoiding recession. This causes deep concern not only in the country itself, but also among neighboring states, because the fate of the German economy is closely related to the stability of the whole of Europe.

A new report from the European Central Bank on financial stability says that instability is growing amid geopolitical tensions, economic uncertainty and escalating trade conflicts. This creates conditions for even greater vulnerability of European economies. The mass media of different countries actively analyze and comment on the situation in Germany, emphasizing the possible consequences for the whole of Europe.

The Economist – Great Britain. The London weekly The Economist writes the following:

“We have heard these cries before. The German economy, and above all small and medium-sized businesses, bet on progressive innovation, as a result of which it was unprepared for technological upheavals, such as the appearance of electric cars. The close ties between business, banks and politicians created an environment , in which complacency and resistance to reforms flourished.

A dogmatic reluctance to change the budget rules has led to rusted bridges, outdated schools and trains that are perpetually late. Growth in foreign markets for a time provided Germany with a generous inflow of funds (and tax revenues), but this export model of the economy made Germany vulnerable to the winds of globalization, which have become noticeably more frosty recently.”

See also  Return from captivity: Olena Sek spoke about what awaits the defenders after the exchange

Naftemporiki – Greece. The Athenian Naftemporiki sees the reason for what is happening on the other side of the Atlantic Ocean:

“It is no coincidence that the crisis of the current government of Germany erupted on the very day when it became clear that Trump had won the US elections. Trump’s economic program includes raising tariffs on a number of European goods in order to stimulate economic growth in the United States. It is also planned to increase tariffs on goods that the US can produce itself.

According to experts, in the case of the introduction of tariffs, the GDP of the Eurozone will decrease by one percent. Trump has presented a number of parallel challenges to Europe, but they all boil down to the same goal: to at least double the growth rate of the American economy. And he also forces European states to increase defense spending.”

Newsweek Polska – Poland. The Warsaw weekly Newsweek Polska reflects that a “weak Germany” also means a weak European Union. And this creates two big problems for the bloc as a whole. Almost two-thirds of German imports come from other European countries, and Germany accounts for a quarter of the EU’s GDP.

If the situation in Germany worsens, the whole continent is threatened with ten years of stagnation. However, that’s not all. Elon Musk recently let out a loud “Wow!” – when he found out how much money Germany allocates for Europe. It is the sponsor of the entire European project, and no one can replace the Germans in this role!”

See also  Вони працюють там, де війна залишає лише руїни і загиблих. Вони заходять в «сіру зону», де ще вчора гриміли бої, і розшукують тих, хто вже не зможе повернутися. Їхня робота — це не лише ризик, а й борг перед загиблими. Адже поки одні воюють, інші повертають додому тих, хто віддав своє життя за Україну. Вони знаходять тіла українських військових, щоб їхні рідні змогли попрощатися, а також шукають загиблих росіян, щоб обміняти їх на тіла наших воїнів. Однією з таких організацій є «Плацдарм». Її волонтери працюють на мінних полях, під обстрілами, у найнебезпечніших місцях, щоб не залишити нікого в забутті. Їхня місія — повернути полеглих додому. Журналісти інформаційного агентства «ФАКТ» побували під Слов’янськом і стали свідками важкої, небезпечної, але вкрай важливої роботи волонтерів організації «Плацдарм». Ми поспілкувалися з її керівником Олексієм Юковим, жителем Слов'янська, який займається пошуком загиблих воїнів вже майже 25 років. Олексію, коли і чому ви вирішили зайнятися пошуком загиблих? Чим ви займалися до війни? До війни я був тренером з тайського боксу. Цією діяльністю почав займатися ще з 13 років. Саме в цьому віці вперше побачив поле бою часів Другої світової війни, де на поверхні землі лежали кістки загиблих – як радянських, так і німецьких солдатів. Все це було розмародерене людьми. І тоді я вперше задумався: а де ж людяність? Чому у ХХ столітті просто посеред лісу можна натрапити на останки людей, фрагменти озброєння, і всі роблять вигляд, що це нормально? Це був початок моєї справи життя. Я зрозумів, що людина залишається людиною, поки пам’ятає тих, хто відійшов у вічність. З кожним роком я все більше заглиблювався у цю тему, почав досліджувати архіви, говорити зі старожилами, шукати місця масових поховань. А коли почалася ця війна – я вже точно знав, що не зможу стояти осторонь. Розкажіть про діяльність «Плацдарму». Де ви працюєте і з якими труднощами стикаєтеся? До 2014 року волонтерська організація «Плацдарм» займалася пошуком загиблих часів Другої світової війни, але після початку війни в Україні наша місія змінилася. Ми почали шукати та повертати тіла воїнів, загиблих у війні з Росією. Це як українські військові, яких ми повертаємо додому, так і російські солдати, яких обмінюють на тіла наших загиблих. З 2014 року ми збирали тіла загиблих у Слов’янську, а потім працювали по всій лінії фронту – Іловайськ, Дебальцеве, Авдіївка та інші гарячі точки. Зараз наша робота ускладнилася через наступальні дії. Працюємо як на підконтрольних Україні, так і на тимчасово окупованих територіях. Найбільші ризики – це дрони, обстріли. Ми не можемо працювати групами, щоб не привертати уваги, тому заходимо по двоє. Часто доводиться долати відстань у кілька кілометрів пішки. Тіла знаходимо у лісах, водоймах, посадках, виносимо їх на собі, бо техніку використовувати неможливо. Ми робимо собі евакуаційні точки, а потім, використовуючи засоби радіоелектронної боротьби, швидко вивозимо тіла автомобілем. Працюємо в основному, коли погана погода - дощ, сильний вітер, або ж в сутінках. Дронами та артилерією ворог нас постійно вираховує. Деколи доводиться просіювати землю, щоб зібрати навіть найдрібніші фрагменти тіл. Часто доводиться розгрібати завали, розбирати уламки техніки, піднімати тіла з-під завалів бетонних споруд, що обвалилися після обстрілів. Роботи в нас чимало, мабуть, життя не вистачить на це. Але ми працюємо на максимумі зусиль, наскільки це можливо. Які найбільші труднощі при ідентифікації загиблих? Найважче – коли тіло повністю згоріло. В таких випадках ідентифікація майже неможлива. Ми визначаємо особу за одягом, особистими речами, вивчаємо стан кісток, навіть залишки нігтів та зубів. Нажаль, час працює проти нас - тіла розтягують тварини, природні умови руйнують останки. По кістках можна визначити стать, вік, характер поранень. Також знаходимо мітки про хронічні хвороби, що допомагає встановити особу. Що є найчастішою причиною смерті військових? Найчастіше це мінно-вибухові травми. Від вибухів, артилерійських обстрілів, ударів дронів часто майже нічого не залишається. Там, де були прямі влучання снарядів, знайти щось вкрай складно. Часто це лише окремі фрагменти тіла, які розкидані на десятки метрів. Що мотивує вас і волонтерів займатися такою небезпечною роботою? Однією з самих головних мотивацій є повернення загиблих додому, наших хлопців, які стали на захист нашої Батьківщини, які віддають свої життя на фронті. І кожний з них повинен знати, якщо трапиться лихо, то його не залишать на полі пою. За його душу, за його тіло будуть боротися, шукати і повертати додому. Для мене є справою честі повертати душі, які були втрачені на війні. І неважливо, як ця війна називається, «спеціальна військова операція», АТО, Перша чи Друга світова. Це завжди війна, бо там вбивають і калічать людей, цілі народи. Мені доводилося бачити гори тіл, навалені, як зламані іграшки. Це страшно! Трупи просто лежать у посадках, і в них немає шансу повернутися додому, навіть мертвими. І якби не наша робота, вони залишилися б там назавжди. Але вони мають право на останню дорогу додому. Це не просто робота, а наш обов’язок перед загиблими і перед їхніми родинами, які щодня їх чекають. Зрозуміло, що саме ради цього ви ризикуєте своїм життям. Але як ви поясните те, що ризикуєте заради того, щоб зібрати останки російських військових? Ми відрізняємося від наших ворогів людяністю, ми завжди залишаємося людьми, не зважаючи на ситуацію. Російський солдат – теж людина. Навіть якщо за життя він коїв злочини, ми не воюємо з мертвими. Це не по-українськи. Ми забираємо всіх загиблих – і наших, і їхніх. Навіть коли нас вбивають, ми залишаємося людьми. І якщо ми втратимо це – то чим тоді будемо кращими за них? Які емоції ви відчуваєте, коли знаходите загиблих або їхні останки? Це завжди дуже сильні переживання. Ти усвідомлюєш, що одні з цих людей віддали життя за нашу державу, боролися за наше майбутнє, а інші прийшли знищувати нас і наших дітей. Найбільший біль – за наших загиблих хлопців, за тих, хто мав би жити, радіти, будувати своє майбутнє. Але водночас до тіл ворогів немає ненависті. Вони вже мертві. Смерть ставить крапку у всьому, і ми ставимося до них із певною повагою. Смерть не пробачає поганого відношення до мертвих. Я не розумію тих, хто каже: «Нехай валяються, вони цього заслужили». Це неправильно! Всі мертві мають бути поховані. Бо кожне тіло – це чиїсь син, батько, брат. Їх оплакують матері, дружини, діти. Для них важливо мати могилу, куди можна прийти, помолитися, попрощатися. Це питання людяності, незалежно від того, на чиєму боці вони були. Що ви робите, коли знаходите останки тіл? Тіла наших військових ми передаємо українським фахівцям, які далі забезпечують їхнє повернення рідним для поховання. Останки російських солдатів ми передаємо на обмін - вже передали понад 750 тіл. Це складна і болюча робота, в якій задіяно багато людей – не лише наш пошуковий загін, а Координаційний штаб, Генеральний штаб, ГУР, СБУ, поліція, лікарі. Кожен виконує свою частину, щоб зробити цю справу з максимальною точністю та гідністю. Чи знаходите ви тіла цивільних людей? Зараз у зоні бойових дій цивільних знаходимо рідко, але раніше – це було частіше. Найстрашніше – знаходити дітей. Це ранить до глибини душі! Ми знаходили цивільних похованими просто у дворах, у городах, у зруйнованих будинках, підвалах, сараях... Особливо важко, коли тіло згоріло настільки, що неможливо взяти біологічний матеріал для ідентифікації. А ще боляче, коли знаєш, що сусіди бачили ці тіла, знали, що вони там, але мовчали. Потім, через час, розповідали, що боялися, не хотіли зайвих проблем. Ця байдужість просто жахає! Як можна було проходити повз і не зробити нічого? Але, на жаль, війна оголює не лише героїзм, а й слабкості людей. Олексій, дякуємо Вам і всім волонтерам організації «Плацдарм» за вашу вкрай важливу працю, за кожного знайденого, за кожну родину, якій ви повернули частку втраченої гідності! Нехай ваша місія буде почута і підтримана, нехай небезпеки оминають вас, а людська вдячність стане вашим оберегом! Щиро дякую! Ми продовжуємо роботу, робимо це заради тих, хто чекає вдома, хто хоче знати правду, хто має право попрощатися зі своїми рідними. І поки ця війна триває, ми не зупинимося! Бажаю всім нам якнайшвидшого закінчення війни і щасливого мирного життя!

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Related Articles

Back to top button