Зміни у законодавстві про право власності: як тепер обчислюється позовна давність в справах про нерухомість

The issue of ownership of real estate, inheritance and statute of limitations in Ukraine remains a source of constant conflicts. The problem is especially acute when the property is registered to one person, and other heirs discover it only after many years. The legislation formally provides for a statute of limitations of three years, and most believe that after this period nothing can be done. However, in practice, everything is not so clear. Each time, the court assesses individual circumstances, and it is from the moment when the person learned or could have learned about the violation of his right, and not from the moment of the event itself, that the countdown of these three years begins.

The editors of IA “FACT” turned to the lawyers of the “Repeshko and Partners” bar association, who commented on the legislation regulating the statute of limitations and the right of ownership, talked about the changes in it and analyzed this process using an example from their practice.

Let’s start with specific examples from our practice. A man who had two children from his first marriage married a second time. After his death, no will was left, which means that his second wife and two children automatically became the first-line heirs. The children applied to the notary within the six-month period established by law. The son officially renounced his share in favor of the sister, and the sister, in turn, filed an application for acceptance of the inheritance. Everything stopped there. Communication with the stepmother was extremely tense – she did not make contact, did not provide documents for the property, did not let the technician into the house. The sister was unable to complete the inheritance. And only a year after her husband’s death, his widow came to the same state notary office. She filed a statement that she is the only heir, although she knew about the presence of children. She added a certificate of residence with the deceased at the time of his death, and on the basis of this, she received a certificate of the right to inheritance – for all property in one person. It is worth emphasizing that it was a public, not a private notary office, and therefore, the situation does not look like the abuse of an individual notary. This is a typical example of how the system works by tacit consent or indifference.

Twelve years have passed. Due to the war, relocations, aggravation of domestic circumstances, the deceased’s daughter finally decided to put the documents in order. She turned to the same notary’s office, where she received a categorical answer: the inheritance certificate had long been issued, the property was registered not to her, but to another person who is the heir. Therefore, nothing belongs to her. No other options are offered. There was only one way – the court.

The court of first instance, having carefully considered the case, sided with the plaintiff. Therefore, we would like to emphasize: in such cases, the decisive factor is not the year of the testator’s death, but the date when the person learned that his rights were violated. And it is from her that the statute of limitations begins to be calculated – three years in accordance with Article 257 of the Civil Code of Ukraine. At the same time, Article 261 of the Central Criminal Code clearly states: the statute of limitations does not begin from the moment of the actions, but from the time when the person learned or could have learned about the violation of the right. In the case of the daughter, she found out about the registration of the property on the stepmother only when she turned to the notary and received an official refusal. Therefore, the appeal to the court took place within the time limit provided by law. This approach has been used by the courts for a long time, and it gives people a chance to defend their right, even if much more than three years have passed since the event itself.

The case is currently under review by the appellate court. Such stories in our practice are not exceptional, unfortunately, this is an unfortunate pattern. Often, relatives, who act smarter in the first months after the death of the testator, actually appropriate all the property, keeping silent about other heirs or taking advantage of the fact that they cannot or do not have time to draw up the documents. But the existence of the right does not disappear due to delay – it still needs to be properly violated in order for the time limit for applying to the court to start. This is what distinguishes a real legal approach from everyday ideas about “three years and that’s it.”

However, we currently have changes to the Civil Code of Ukraine that will affect exactly such situations as indicated in our example. These changes have not only been adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine, but also signed by the president, so we are only waiting for the official publication. The essence of the adopted changes concerns ownership of immovable property and the period during which it will be possible to protect one’s right to it.

In connection with these changes, the first thing that everyone must remember now is that the statute of limitations for claims for claim, occupation, recognition of the right to real estate, the right to which is registered in the State Register of Property Rights to real estate, begins from the day of state registration of the right of the person who violated the claimant’s right or the date of transfer to the acquirer (the person who violated the claimant’s right) of real estate, in respect of which at the time of such transfer, the law did not provide for a state right registration of a deed or registration of a right. Currently, the ownership of your property was illegally re-registered, for example, four years ago, and you learned about it only yesterday – you can say goodbye to your real estate. The starting point is now not “when I found out, or should have found out”, but “when the ownership of the property was registered in the register”.

The new version of Article 388 of the Civil Code of Ukraine determines in which cases the owner has the right to claim the property that has fallen out of his possession from a bona fide purchaser, and when such a claim is already impossible. According to the first part, if the property was acquired under a consideration contract — that is, on a paid basis, such as a purchase and sale — from a person who did not have the right to alienate it, but the acquirer did not know and could not have known about it, that is, he was a bona fide acquirer, then the owner has the right to claim such property only in three cases:

1. if the property was lost by the owner or the person to whom he transferred the property into possession;
2. if the property was stolen from the owner or the person to whom he transferred the property into possession;
3. if the property has left the possession of the owner or such person against their will in another way (that is, in any other way that was not a free disposal of the property).

This means that the mere fact that the property was acquired from an improper alienator is not an automatic basis for repossession—if the new owner was in good faith. Only when the property has been lost, stolen or left without will, the owner has the right to claim it.

Part two establishes exceptions when property cannot be claimed from a bona fide acquirer at all. This applies to the following cases:

1. if the property was sold or transferred to ownership in accordance with the procedure established for the execution of court decisions;
2. if the property was sold to a bona fide buyer at an electronic auction in accordance with the procedure established for the privatization of state and communal property.

These two situations are derived from the general rule. The law clearly states that in public procedures – by court decision or within the framework of privatization – a bona fide acquirer has absolute protection.

The third part supplements this logic with new rules: the state and the territorial community do not have the right to demand property from a bona fide buyer in their favor if:

1. more than ten years have passed since the registration of the first purchaser’s ownership right to immovable property in the State Register of Property Rights, and the property was transferred from state or communal ownership to private ownership;
2. or if more than ten years have passed since the date of the actual transfer into private ownership – in cases where at the time of such transfer the law did not require state registration of the deed or ownership right.

This ten-year period works regardless of how many times the owners have changed. It is counted from the moment of first registration or actual transfer to private ownership.

At the same time, the law clearly establishes exceptions — i.e., cases when even after 10 years the property can be claimed back into state or communal ownership. This applies to objects that at the time of removal from ownership had a special status, namely:

1. a) objects of critical infrastructure;
   b) state-owned objects of strategic importance for the economy and security of the state;
   c) objects and defense lands;
   d) objects or territories of the nature reserve fund, if at the time of disposal there were documents confirming their status;
   e) hydrotechnical structures, also subject to confirmation of the status at the time of disposal;
   e) monuments of cultural heritage, which according to the law were not subject to privatization.

These objects have been removed from the ten-year protection. But in each of them, the key is the presence of written confirmation of the status at the time when the property left the property of the state or community. Only then can we talk about the legality of the claim – regardless of how much time has passed.

And finally, the fourth part of Article 388 establishes a separate norm: if the property was acquired free of charge (for example, as a gift or as an inheritance), and the person who transferred it did not have the right to it, then the owner has the right to claim the property from the bona fide purchaser in any case. That is, the absence of payment for the transferred property means that even the good faith of the new owner does not fully protect him – the owner has an advantage in such disputes.

We would like to draw attention not to the fact that court practice in cases of property recovery is now mainly in favor of the “good faith” acquirer. Usually, good faith is granted to all persons who acquired property not directly from the owner, but from a third party. This is how the court protects civil turnover.  According to the content of ch. 5 Art. 12 of the Central Committee of Ukraine, if the law establishes the legal consequences of a person’s dishonest or unreasonable exercise of his right, it is considered that the person’s behavior is in good faith and reasonable, unless otherwise determined by the court. the good faith of the acquirer is presumed, i.e. the illegal acquirer is presumed to be in good faith until proven otherwise. If the court establishes that the acquirer knew or could have known about the existence of obstacles to the execution of the deed, including the fact that the seller had no right to alienate the property, this may indicate bad faith on the part of the acquirer and is a basis for satisfying the claim to claim the property from him.

The adopted changes leave a mixed feeling. On the one hand, they are more protective of a person who, as they say, “neither sleep nor spirit”, but turned out to be the final chain in a series of events. On the other hand, it opens up opportunities for abuse and the transfer of state and communal property in favor of third parties, while it is enough to last ten years and not catch the eye of persons who could challenge the transfer.

However, there is a more positive point. According to the adopted amendments, the court simultaneously with the satisfaction of the claim of the state authority, local self-government body or prosecutor to claim real estate from a bona fide purchaser for the benefit of the state or territorial community shall decide on the implementation by the state power or local self-government body of compensation for the value of such property to the bona fide purchaser. This did not happen before, and there was no question of any compensation. In order for the bona fide purchaser to actually receive the funds, the legislator immediately provided for a mechanism by which they can be obtained as soon as possible – the court issues a decision on requisitioning real estate from the bona fide purchaser in favor of the state or territorial community, on the condition that the state authority, local self-government body or public prosecutor first deposits the value of such property into the court’s deposit account. The transfer of funds as compensation for the value of real estate from the court’s deposit account is carried out without a bona fide purchaser filing a separate lawsuit against the state or territorial community.

The state or territorial community, which, on the basis of a court decision, has compensated a bona fide buyer for the value of the property, acquires the right to demand the recovery of the paid funds as compensation for the value of the property to the person due to whose fault such property was illegally removed from the owner’s possession.

The provisions of the adopted Law have retroactive effect in terms of the procedure for calculating and running the deadline for claiming or recognizing the right in relation to:

• immovable property, the ownership of which is registered in the State Register of Property Rights to immovable property before the date of entry into force of this Law;
• immovable property, in respect of which at the time of its transfer to the first acquirer, the law did not establish the need for state registration of the deed or registration of ownership and the date of its transfer to the first acquirer precedes the date of entry into force of this Law.

Therefore, all the changed terms will be counted and applied when deciding the issue of the protection of the right of ownership already now in relation to the right of ownership that was already registered 5 or 10 years ago. But in such cases, which was given at the beginning, the person who was deprived of the right to property will no longer have the right to protection. Of course, in this case and in some others, it is possible to try to raise the question of the presence of a crime in the actions of the notary, but the notary, who drew up the documents of the stepmother, has not been working for many years and her whereabouts are unknown, but the law still does not make an exception even for such cases, noting that the right of limitation of action on real estate, the right to which is registered in the State Register of Property Rights to real estate, begins from the day of state registration of the right of the person who violated the right the plaintiff

Another time limit that has been reduced, and thus limited ordinary citizens in their right to protection, is the time limit for appealing the actions of state registrars who work directly with the State Register of Real Property Rights:

1. Decisions, actions or inaction of the state registrar, the subject of state registration of rights may be appealed to the Ministry of Justice of Ukraine, its territorial bodies by a person whose rights have been violated, within two months from the day when the person learned or could have learned about the violation of his rights.
2. Decisions, actions or inaction of territorial bodies of the Ministry of Justice of Ukraine may be appealed to the Ministry of Justice of Ukraine within one month from the day when the person learned or could have learned about the violation of his rights.

In connection with the adopted changes, we have only one recommendation – to inventory all available real estate and arrange documents. Previously, it was possible, after the opening of the inheritance, to submit to the notary an application for acceptance of the inheritance and not finalize it for various reasons. Now there is no need to do so. There is a fairly high chance that someone will issue the right of ownership for you, even using the rule of the Central Committee of Ukraine on the statute of limitations, and you may not find out about it, or find out too late.

Currently, the State Register of Real Property Rights is publicly available on the “Diya” portal – https://diia.gov.ua/services/informaciya-z-derzhavnogo-reyestru-rechovih-prav-na-neruhome-majno. Check your property registration periodically, it doesn’t cost a lot of money. Real estate is much more expensive!

 

Питання права власності на нерухомість, спадкування та позовної давності в Україні залишається джерелом постійних конфліктів. Особливо гостро постає проблема, коли майно оформлене на одну особу, а інші спадкоємці виявляють це лише через багато років. Законодавство формально передбачає позовну давність — три роки, і більшість вважає, що після цього терміну уже нічого не вдієш. Однак на практиці все не так однозначно. Щоразу суд оцінює індивідуальні обставини, і саме з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а не з моменту самої події, починається відлік цих трьох років.

Редакція ІА «ФАКТ» звернулася до юристів адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», які прокоментували законодавство, яке регулює позовну давність і право власності, розповіли про зміни в ньому і розібрали цей процес на прикладі зі своєї практики.

Почнемо з конкретних прикладів з нашої практики. Чоловік, який мав двох дітей від першого шлюбу, одружився вдруге. Після його смерті заповіту залишено не було, а це означає, що спадкоємцями першої черги автоматично стали його друга дружина та двоє дітей. Діти звернулися до нотаріуса в установлений законом шестимісячний строк. Син офіційно відмовився від своєї частки на користь сестри, а сестра, своєю чергою, подала заяву про прийняття спадщини. На цьому все й зупинилось. Спілкування з мачухою було вкрай напруженим — вона не йшла на контакт, не надавала документи на майно, не пускала техніка до будинку. Повноцінно оформити спадщину сестра не змогла. І тільки через рік після смерті чоловіка до тієї ж державної нотаріальної контори прийшла його вдова. Вона подала заяву, що є єдиною спадкоємицею, хоча знала про наявність дітей. Додала довідку про проживання з покійним на момент його смерті, і на підставі цього отримала свідоцтво про право на спадщину — на все майно одноособово. Варто наголосити, що йшлося про державну, а не приватну нотаріальну контору, а отже, ситуація не виглядає як зловживання окремого нотаріуса. Це типовий приклад того, як система працює за мовчазною згодою або через байдужість.

Минуло дванадцять років. Через війну, переїзди, загострення побутових обставин донька померлого вирішила нарешті впорядкувати документи. Вона звернулася до тієї ж нотаріальної контори, де отримала категоричну відповідь: свідоцтво про спадщину вже давно видане, майно оформлено не на неї, а на іншу особу, яка є спадкоємицею. Відтак їй нічого не належить. Жодних інших варіантів не запропоновано. Залишався лише один шлях — судовий.

Суд першої інстанції, уважно розглянувши справу, встав на бік позивачки. Тому хочемо наголосити: в таких випадках вирішальним є не рік смерті спадкодавця, а дата, коли особа дізналась, що її права порушені. І саме від неї починає обчислюватися строк позовної давності — три роки відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України. Водночас стаття 261 ЦКУ прямо вказує: перебіг позовної давності починається не з моменту вчинення дій, а з того часу, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення права. У випадку з донькою — вона дізналася про оформлення майна на мачуху лише тоді, коли звернулася до нотаріуса і отримала офіційну відмову. Отже, звернення до суду відбулося в межах передбаченого законом строку. Цей підхід давно застосовується судами, і саме він дає шанс людям захищати своє право, навіть якщо минуло значно більше трьох років від моменту самої події.

Наразі справа перебуває на розгляді апеляційної інстанції. Подібні історії в нашій практиці не є винятковими, на жаль, це прикра закономірність. Часто родичі, які спритніше діють у перші місяці після смерті спадкодавця, фактично привласнюють усе майно, змовчуючи про інших спадкоємців або користуючись тим, що ті не можуть або не встигають оформити документи. Але наявність права не зникає через зволікання — його ще треба належно порушити, щоб почався відлік строку для звернення до суду. Саме це відрізняє реальний правовий підхід від побутових уявлень про «три роки і все».

Однак наразі ми маємо зміни до Цивільного кодексу України, які торкнуться саме таких ситуацій, як зазначено в нашому прикладі. Ці зміни вже не тільки прийняті Верховною Радою України, але й підписані президентом, отже чекаємо тільки офіційної публікації. Сутність прийнятих змін стосується пава власності на нерухоме майно та строки впродовж яких можна буде захистити своє право на нього.

Уз в’язку з цими змінами перше, про що тепер потрібно пам’ятати всім – перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування, зайняття, визнання права щодо нерухомості, право на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права особи, яка порушила право позивача або дати передачі набувачеві (особі, яка порушила право позивача) нерухомості, щодо якої на момент такої передачі законом не передбачалась державна реєстрація правочину або реєстрація права. Наразі як що право власності на належне вам майно було незаконно перереєстровано на приклад чотири роки тому, а ви дізналися про це тільки вчора – можете попрощатися зі своєю нерухомістю. Відправною точкою тепер є не «коли дізналася, або повинна була дізнатися», а «коли право власності на майно було зареєстровано в реєстрі».

Нова редакція статті 388 Цивільного кодексу України визначає, у яких випадках власник має право витребувати майно, що вибуло з його володіння, у добросовісного набувача, а коли таке витребування вже є неможливим. Згідно з частиною першою, якщо майно було придбане за відплатним договором — тобто на платній основі, наприклад купівля-продаж — від особи, яка не мала права його відчужувати, але набувач не знав і не міг знати про це, тобто був добросовісним набувачем, то власник має право витребувати таке майно лише у трьох випадках:

1. якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2. якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3. якщо майно вибуло з володіння власника або такої особи не з їхньої волі іншим шляхом (тобто будь-яким іншим способом, який не був вільним розпорядженням майном).

Це означає, що сам факт того, що майно придбано у неналежного відчужувача, не є автоматичною підставою для повернення майна — якщо новий власник був добросовісним. Лише тоді, коли майно було втрачене, вкрадене або вибуло без волі, власник має право на його витребування.

Частина друга встановлює винятки, коли майно не може бути витребувано від добросовісного набувача взагалі. Це стосується таких випадків:

1. якщо майно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;
2. якщо майно було продане добросовісному набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Ці дві ситуації виведено з-під загального правила. Закон чітко фіксує, що в публічних процедурах — за рішенням суду або в межах приватизації — добросовісний набувач має абсолютний захист.

Частина третя доповнює цю логіку новими правилами: держава і територіальна громада не мають права витребувати майно у добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1. з моменту реєстрації права власності першого набувача на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав минуло більше десяти років, а майно було передане з державної або комунальної власності у приватну;
2. або якщо з дати фактичної передачі у приватну власність минуло більше десяти років — у тих випадках, коли на момент такої передачі закон не вимагав державної реєстрації правочину або права власності.

Цей десятирічний строк працює незалежно від того, скільки разів змінювалися власники. Він відлічується саме з моменту першої реєстрації або фактичної передачі у приватну власність.

Водночас закон чітко встановлює винятки — тобто випадки, коли навіть через 10 років майно може бути витребувано назад у державну або комунальну власність. Це стосується об’єктів, які на момент вибуття з володіння мали спеціальний статус, а саме:

а) об’єкти критичної інфраструктури;
б) об’єкти державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
в) об’єкти та землі оборони;
г) об’єкти або території природно-заповідного фонду, якщо на момент вибуття були наявні підтвердні документи про їх статус;
ґ) гідротехнічні споруди, також за умови підтвердження статусу на момент вибуття;
д) пам’ятки культурної спадщини, які відповідно до законодавства не підлягали приватизації.

Ці об’єкти вилучено з-під дії десятирічного захисту. Але в кожному з них ключовим є наявність письмового підтвердження статусу на той момент, коли майно вибуло з власності держави або громади. Лише тоді можна говорити про правомірність витребування — незалежно від того, скільки часу минуло.

І нарешті, частина четверта статті 388 встановлює окрему норму: якщо майно було набуте безоплатно (наприклад, у порядку дарування або у вигляді спадщини), і в особи, яка його передавала, не було на це права, тоді власник має право витребувати майно від добросовісного набувача у будь-якому випадку. Тобто, відсутність плати за передане майно означає, що навіть добросовісність нового власника не захищає його повністю — власник має перевагу в таких спорах.

Хочемо звернути увагу не те, що судова практика у справах про витребування майна зараз складається переважно на користь «добросовісного» набувача. Зазвичай, добросовісністю наділяються всі особи, які набули майно не безпосередньо у власника, а в третьої особи. Так судом захищається цивільний оборот.  За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Прийняті зміни залишають двояке відчуття. З однієї сторони вони більш захищають особу, яка то кажуть «ні сном ні духом», але опинилась  кінцевим ланцюгом в ряді подій. З іншого боку відкриває можливості для зловживань та передачу державної та комунальної власності на користь третіх осіб, при чому достатньо протягнути десять років та не впадати в око особам, які б могли оскаржити передачу.

Втім є й більш позитивний момент. Згідно прийнятих змін суд  одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Раніше такого не було, та про будь-яку компенсацію мова не йшла. Аби добросовісний набувач дійсно отримав кошти, законодавець одразу передбачив механізм за яким їх можливо отримати якнайшвидше – суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред’явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.

Положення прийнятого Закону мають зворотну дію в часі в частині  порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

• нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
• нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Отже, всі змінені терміни будуть рахуватися та застосовуватися при вирішенні питання що до захисту права власності вже зараз відносно  права власності, яке вже було зареєстровано 5 чи 10 років тому. А от же в таких випадках, який було наведено на початку, особа, яку позбавили права власності, вже не бути мати права на захист. Звісно в цьому випадку та в деяких інших можливо намагатися ставити питання про наявність складу злочину в діях нотаріуса, але нотаріус, яка оформлювала документи мачусі вже багато років не працює та її місце знаходження невідоме, але  закон все одно не робить виключення навіть на такі випадки, зазначаючи що право позовної давності на нерухомість право на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права особи, яка порушила право позивача.

Ще одні строки, які зазнали скорочення, а отже обмежили пересічних громадян в їх праві на захист – це строки оскарження дій державних реєстраторів, які безпосередньо працюють з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно:

1. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
2. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

У зв’язку з прийнятими змінами маємо тільки одну рекомендацію – про інвентаризуйте усе наявне нерухоме майно та впорядкуйте документи. Раніше можливо було після відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини та не оформлювати її остаточно з різних причин. Зараз вже так робити не треба. Є досить великий шанс, що хтось оформить право власності за вас на себе, навіть використовуючи норму ЦК України про набувальну давність, а ви про це можете й не дізнатися, або дізнатися занадто пізно.

Наразі у відкритому доступі перебуває Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на порталі «Дія» – https://diia.gov.ua/services/informaciya-z-derzhavnogo-reyestru-rechovih-prav-na-neruhome-majno. Перевіряйте періодично реєстрацію свого права власності, це не коштує великих грошей. Нерухомість набагато дорожче!