Український експорт металобрухту відчув справжній “бум” після затишшя воєнного 2022 року. За підсумками 2024 року обсяги експорту зросли на 60% порівняно з попереднім роком і досягли майже 293 тисяч тонн. Цей результат є частиною масштабного відновлення ринку.
Успіх став можливим завдяки активним поставкам до країн ЄС, які замінили традиційний турецький ринок. Так, у Польщі лише за рік обсяги імпорту українського брухту зросли з 160 тисяч тонн до майже 250 тисяч тонн. Польські металурги, які спочатку зменшили виробництво, у 2024 році нарешті наростили виплавку сталі більш ніж на 10%.
Цікаво, що раніше основним покупцем українського металобрухту була саме Туреччина. Але після 2022 року географія постачань кардинально змінилася: прямі поставки припинилися, натомість стала ключовим партнером Польща. Та й самі поляки тепер активно постачають металобрухт до Туреччини, причому обсяги їхнього експорту за останні два роки зросли більш ніж удвічі.
Усе це відбувається на тлі великих змін у галузі. У 2021 році Україна підняла мито на експорт металобрухту, щоб підтримати свої металургійні заводи. Однак війна змінила ситуацію: частина підприємств опинилася під окупацією, а ринок був змушений пристосовуватись до нових умов.
Нині українська металургія поступово оговтується, і експортери знаходять нові можливості. Європа стала основним споживачем нашого металобрухту, і це ще один важливий крок до інтеграції України у європейську економіку.
Чому 2022-й рік став провальним для експорту металобрухту?
Війна і окупація – ключова причина зниження обсягів експортування брухту. Повномасштабне вторгнення Росії призвело до втрати контролю над значною частиною промислових регіонів, де розташовувалися підприємства, які займалися збором і переробкою металобрухту. Багато компаній опинилися в окупації або в зонах активних бойових дій, що спричинило істотні логістичні проблеми. Руйнування транспортної інфраструктури ускладнило перевезення сировини як всередині країни, так і за кордон. Морські порти — основний шлях експорту брухту — були заблоковані. Водночас, металургійні підприємства, які залишилися на підконтрольній Україні території, потребували брухту для власного виробництва. Відповідно, обмеження експорту стали ще більш виправданими. Ринок відреагував активною перебудовою. Підприємства вимушено шукали нові логістичні маршрути та ринки збуту, пристосовуючись до нових умов. Це потребувало часу та ресурсів. Вже у 2023 році ситуація почала поступово стабілізуватися — компанії пристосувалися до умов війни, а експорт суттєво зріс завдяки перенаправленню поставок до Європейського Союзу.
Наразі без турецького ринку
Туреччина традиційно була головним покупцем українського металобрухту через такі причини: вона входить до топ-10 світових виробників сталі. Турецька сталеливарна промисловість критично залежить від імпорту брухту, адже власних запасів сировини у країни дуже мало. Як відомо, металобрухт є основою для виробництва сталі за електрометалургійною технологією, яка там дуже популярна.
Свою роль відіграла і логістична близькість: Україна розташована неподалік, а Чорне море дозволяло швидко та відносно дешево транспортувати сировину. Це надавало нам конкурентну перевагу перед більш віддаленими постачальниками.
До 2022 року Туреччина купувала значну частину українського брухту, але через війну поставки припинилися. Натомість турецькі металурги активніше почали співпрацювати з Польщею та іншими європейськими країнами.
Експорт українського металобрухту до Європи має свої обхідні шляхи, які впливають як на український бюджет, так і на внутрішню металургію. Президент асоціації «Укрметалургпром» Олександр Каленков раніше пояснював, що через високі мита безпосередній експорт брухту до Туреччини економічно невигідний — мито становить €180 за тонну. Натомість компанії знайшли обхідний шлях: спочатку вивозять сировину до Євросоюзу, де мито становить символічні €3 за тонну або взагалі дорівнює нулю, а вже звідти переправляють до Туреччини, яка є одним із ключових споживачів брухту.
Ця схема завдає Україні значних фінансових втрат. За словами Каленкова, бюджет уже недоотримав понад 350 млн грн. Проблема поглиблюється тим, що поставки до ЄС зараз взагалі не обкладаються експортними митами, що відкриває широкі можливості для реекспорту сировини за межі Євросоюзу.
Для української металургійної галузі це не просто фінансове питання, а питання виживання. В умовах війни та ускладненого збору металобрухту стабільне забезпечення сировиною стає критично важливим. Масове вивезення брухту за кордон підриває здатність заводів нарощувати виробництво сталі та реалізовувати свої плани. Відсутність ефективного регулювання загрожує ще більшими проблемами для галузі, яка вже постраждала від війни.
Сировина для металургійної промисловості
Металобрухт — це старі або зношені металеві вироби, які більше не використовуються, але можуть бути переплавлені і використані знову. Він потрібен металургійній промисловості. Зокрема, чорний металобрухт є основною сировиною для виготовлення сталі, яка знаходить застосування в будівництві, машинобудуванні та багатьох інших сферах. Його переробка дозволяє знизити споживання енергії, зменшити викиди CO2 та зберегти природні ресурси. Кількість металобрухту безпосередньо залежить від обсягів виробництва металу в країні. Якщо виробництво сталі або інших металевих виробів зростає, зростає і кількість відходів, які можуть стати брухтом. В Україні, наприклад, значна частина брухту утворюється через старі металеві конструкції, техніку або інфраструктуру, що виводиться з експлуатації.
Якщо металургійна промисловість активно працює і має потужності для переробки брухту, то обсяги сировини можуть бути стабільними або навіть збільшуватися. Натомість, зниження виробничих потужностей або порушення ланцюгів постачання можуть скоротити кількість брухту на ринку.
Високий попит на металобрухт може стимулювати його збір і вивезення за кордон, особливо коли ціни на метал висока. У країнах, де існує великий попит на метал для виробництва сталі, як у Туреччині, брухт стає важливим ресурсом.
