У лютому 2025 року кількість офіційно зареєстрованих безробітних в Україні скоротилася до 102,4 тис. осіб — найнижчого рівня за всю історію спостережень. Для порівняння: у серпні 2024 ця цифра становила 108,7 тис. осіб. Проте за цими цифрами криється складніша реальність: чимало людей, які втратили роботу, не стають на облік через неформальну зайнятість, міграцію або зневіру в системі.
Водночас прогноз Національного банку України вказує на те, що ситуація на ринку праці залишається напруженою. Очікується, що рівень безробіття у 2025 році знизиться до 11,6%, з подальшим спадом до 10,6% у 2026 році. Це підтверджує, що проблема має не стільки ситуативний, скільки глибоко структурний характер. Війна, трансформація економіки та скорочення робочих місць у традиційних галузях створюють ситуацію, коли попит і пропозиція на ринку праці не збігаються. Українці опиняються перед вибором: перекваліфікація, робота в тіні чи виїзд за кордон. Формальне зменшення кількості безробітних у звітах не означає, що ці виклики зникають — радше вони набувають нових форм, загострюючи нерівність доступу до можливостей.
Що таке структурне безробіття?
Це тип безробіття, що виникає внаслідок змін в економічній структурі країни, коли певні професії та навички втрачають актуальність, а нові робочі місця потребують інших компетенцій. Умовно кажучи, працівники є, але вони не відповідають вимогам ринку.
В українському контексті структурне безробіття загострюється через кілька ключових факторів:
Війна та релокація бізнесу – через бойові дії багато підприємств припинили діяльність або змінили локацію, що призвело до втрати робочих місць у певних регіонах та дефіциту робочої сили в інших.
Технологічний прогрес та цифровізація – автоматизація процесів зменшує потребу в робітниках старих спеціальностей, натомість зростає попит на IT-фахівців, аналітиків, фахівців з кібербезпеки тощо.
Невідповідність між освітою та потребами ринку – українська система освіти часто не готує випускників до реальних викликів ринку праці, що ускладнює працевлаштування молоді.
Гендерні та вікові диспропорції – серед офіційно зареєстрованих безробітних жінки становлять більшість (74,6 тис.), а молодь до 35 років – 23,1 тис. Це може свідчити про труднощі жінок у доступі до певних професій та недостатню кількість можливостей для молодих спеціалістів.
На папері — ринок праці, в реальності — ринок виживання
Низький рівень зареєстрованого безробіття часто сприймається як позитивний сигнал для економіки, проте насправді ця цифра може приховувати серйозні проблеми на ринку праці. Скорочення кількості офіційно зареєстрованих безробітних не завжди означає, що українці легше знаходять роботу або що в країні зростає зайнятість. Насправді існує кілька факторів, які спотворюють статистику та створюють ілюзію стабільності.
Один із головних чинників — масовий перехід у неформальну зайнятість. В умовах війни та економічної нестабільності багато українців змушені працювати без офіційного оформлення, адже це дає їм можливість отримувати дохід тут і зараз, не чекаючи довгих процедур працевлаштування чи виконання всіх бюрократичних вимог. Однак така ситуація має зворотний бік: люди без офіційної роботи позбавлені соціальних гарантій, не мають страхового стажу і ризикують залишитися без підтримки у випадку втрати заробітку.
Ще один важливий фактор — міграція. З початку повномасштабного вторгнення мільйони українців виїхали за кордон, і серед них значна частина — працездатне населення. Це автоматично зменшує кількість офіційно безробітних у країні, проте не означає, що робочих місць стало більше чи що економічна ситуація покращилася. Навпаки, багато галузей уже стикаються з дефіцитом кадрів, а ті, хто залишився, не завжди можуть знайти роботу, що відповідає їхній кваліфікації.
Крім того, багато українців просто не звертаються до державних служб зайнятості. Причина – зневіра у їхній ефективності. Державні центри зайнятості часто пропонують обмежений перелік вакансій, який не завжди відповідає реальному ринку праці або потребам шукачів. Тому багато людей шукають роботу самостійно — через знайомих, соцмережі чи приватні рекрутингові агентства. В результаті офіційна статистика відображає лише частину реальної картини, не враховуючи тих, хто втратив роботу, але не реєструється як безробітний.
Таким чином, низький рівень зареєстрованого безробіття не означає, що проблеми на ринку праці відсутні. Він радше свідчить про те, що ці проблеми мають іншу форму — від неформальної зайнятості до трудової міграції та недовіри до державних інституцій. Тому аналізувати ситуацію варто комплексно, враховуючи не лише офіційні показники, а й реальні виклики, з якими стикаються українці в пошуках роботи.
Як зменшити структурне безробіття?
Зменшення структурного безробіття в Україні вимагає комплексного підходу, адже проблема полягає не просто у нестачі робочих місць, а в тому, що попит і пропозиція на ринку праці не збігаються. Багато людей залишаються без роботи не тому, що її зовсім немає, а тому, що їхні навички та досвід не відповідають сучасним економічним реаліям. Саме тому ключовими напрямами мають стати реформа освіти, перекваліфікація, регіональні програми зайнятості та підтримка підприємництва.
Перш за все, необхідно змінювати підхід до освіти. Українська система підготовки кадрів часто не встигає за вимогами ринку: випускники здобувають дипломи, але не мають практичних навичок, яких очікують роботодавці. Ситуацію можна покращити завдяки модернізації навчальних програм, більш тісній співпраці закладів освіти з бізнесом і активному впровадженню дуальної освіти, яка передбачає поєднання теоретичного навчання з реальним досвідом роботи ще під час навчання. Це дозволить молоді не лише отримати диплом, а й бути готовою до реальних викликів професійної діяльності.
Окрему увагу варто приділити перекваліфікації дорослого населення. В умовах війни та економічної кризи багато підприємств закрилися або змінили напрямок діяльності, залишаючи своїх працівників без роботи. Люди, які десятиліттями працювали у певних сферах, часто опиняються перед необхідністю опановувати нові професії. Державні та приватні програми перенавчання можуть стати для них порятунком, проте важливо, щоб вони відповідали реальним потребам ринку. Наприклад, навчання ІТ – спеціальностям має сенс лише за умови подальшої практики та супроводу наставників, а не просто видачі сертифікатів про завершення курсів.
Крім цього, важливу роль може відіграти підтримка малого та середнього бізнесу. Саме цей сектор створює найбільшу кількість робочих місць і може швидко адаптуватися до змін. Грантові програми як від держави, так і від міжнародних партнерів, здатні допомогти підприємцям розвивати власну справу, створюючи нові можливості для працевлаштування. Водночас важливо, щоб така підтримка не обмежувалася лише фінансуванням, а включала навчальні та консультаційні програми, які допоможуть бізнесу стати більш стійким і конкурентоспроможним.
Зменшення структурного безробіття – це не питання одного дня чи окремої реформи. Це комплексний процес, що вимагає узгоджених дій у сфері освіти, економічної політики та підтримки бізнесу. Тільки за такої умови можна досягти реальних змін, коли українці не просто знаходять роботу, а мають можливість розвиватися у професійній сфері, що відповідає сучасним викликам.
Мапа безробіття: лідирують Харківщина і Дніпропетровщина
Ще один важливий аспект – регіональний розвиток. В Україні існують значні диспропорції в рівнях зайнятості між різними областями. У великих містах ситуація більш стабільна, натомість у малих містах та сільській місцевості роботу знайти значно важче. Якщо держава створюватиме умови для розвитку бізнесу в таких регіонах – наприклад, через податкові стимули чи цільові інвестиційні програми – це не лише зменшить рівень безробіття, а й запобігатиме відтоку робочої сили в інші країни.
Подивимося на мапу безробіття. У трійці лідерів – Харківська, Дніпропетровська і Сумська області.
У чому причини рекордного рівня безробіття на сході країни?
Як Харківська, так і Дніпропетровська області зазнали потужного економічного удару внаслідок повномасштабної війни. У Харківській області військові дії мали прямий, руйнівний характер: зруйнована критична інфраструктура, житло, промислові об’єкти, логістичні вузли. Це повністю паралізувало низку виробництв, зокрема в індустріальних районах Харкова, Чугуєва, Ізюма та Куп’янська. Багато підприємств, що історично були роботодавцями для десятків тисяч людей, припинили діяльність або втратили ринки збуту. У Дніпропетровській області ситуація менш драматична у фізичному сенсі, але бойові дії на південному сході (особливо в районі Нікополя та Марганця) та постійна загроза атак також змусили бізнес до консервації або перенесення потужностей.
Крім того, обидва регіони стали транзитними й приймаючими хабами для внутрішньо переміщених осіб. Тисячі біженців із Донеччини, Луганщини та Запоріжжя осіли у Харкові й Дніпрі, створивши надмірний тиск на ринок праці. Це спричинило конкуренцію навіть за низькооплачувані або тимчасові вакансії.
Що ще? Можна говорити також про структурні зрушення в економіці та кризу перекваліфікації.
Регіони з розвиненою індустрією — Харківська і Дніпропетровська — особливо болісно відчули трансформацію економічної моделі. Після 2014 року і особливо після 2022-го спостерігається згортання важкої промисловості, вугільного видобутку, машинобудування, які традиційно давали роботу великому числу людей.
У новій економічній структурі зростає попит на спеціалістів із цифрових технологій, логістики, сервісу, енергозбереження — але населення не встигає адаптуватися. Бракує системної перекваліфікації, ефективних державних програм та реальної підтримки самозайнятості. У результаті тисячі людей з фахом “токар”, “машиніст”, “електрозварювальник”, “працівник шахти” залишаються поза межами нового ринку.
В обох регіонах відбувається одночасний процес відтоку трудового населення (особливо молоді та кваліфікованих спеціалістів) і припливу ВПО з тимчасовим статусом та обмеженими можливостями працевлаштування. Частина працездатного населення виїхала за кордон — як у пошуках роботи, так і через безпекові причини.
Це спричинило розбалансування ринку: деякі професії залишаються незатребуваними, інші — перенасичені. У сільській місцевості ситуація ще драматичніша: навіть базові вакансії можуть не заповнюватися місяцями через відсутність охочих працювати за мінімальну оплату.
Безробіття на Харківщині та Дніпропетровщині — це не лише економічна, а й гуманітарна проблема. Вона є наслідком війни, системних деформацій в економіці, демографічного зсуву та неготовності держави запропонувати ефективну відповідь на виклики часу. Без масштабних інвестицій у відновлення промисловості, цифрову освіту, підтримку малого бізнесу й адаптаційні програми для ВПО, ситуація залишатиметься критичною.
