Групове побиття волонтерки в Харкові: як поліція відмовилась розслідувати цю справу, ставши на бік нападників
У Харкові серед білого дня сталося те, що багато хто назвав би неможливим — група чоловіків напала на жінку-волонтерку на очах у перехожих. Та ще більш приголомшливою виявилася реакція правоохоронців: замість того щоб захистити постраждалу, поліція не лише не втрутилася, а й за свідченнями очевидців, фактично прикрила нападників. Коли поліція стає байдужою або, що гірше, співучасниками, у суспільства лишається єдина зброя — розголос. Журналісти ІА «Факт», правозахисники та небайдужі громадяни об’єднали зусилля, щоб не дозволити цій історії зникнути в темряві безкарності.
Днями у прифронтовому Харкові в районі Лисої гори (навпроти будинку №13 по вул. Дмитра Вишневецького), було здійснено зухвалий напад на харків’янку Анну Григор’єву — відому волонтерку, зоозахисницю, активну учасницю гуманітарних ініціатив на підтримку ЗСУ. Жінка вигулювала підопічного цуценя, коли той підібрав залишки піци, які лежали біля смітника на околицях будинку. Анна одразу ж забрала їжу у тварини та викинула назад на місце. Це стало «приводом» для агресивної реакції групи місцевих мешканців. На авто підскочила компанія осіб, які почали нецензурно вимагати «негайно все прибрати». Коли реакцію від Анни вони не отримали, бо жінка намагалася пояснити, що це не вона їх залишила біля смітника, тому не буде прибирати, почали переслідування на автомобілі, а потім організували групове побиття жінки.
Постраждала повідомила, що нападників спочатку було троє: один кремезний чоловік призовного віку і дві масивні жінки. Вони загнали постраждалу у кут до бусу і не давали можливості відійти. Потім до них долучився ще один нападник — мешканець будинку, який вибіг зі сторони подвір’я та вдарив жінку в обличчя з розмаху, вже після початку бійки. Його також вдалося зафіксувати на фото.
Анна викликала поліцію та швидку. Прибувши на місце, екіпаж патрульної поліції відмовився представитися та показати посвідчення. Їхньою відповіддю була: «Ми нічого нікому не повинні показувати». При цьому вони не прийняли заяву у потерпілої, а також відмовився вилучати відеореєстратор з авто нападників, який зафіксував інцидент — з формулюванням: «це побутовуха, ми не маємо права щось вилучати».
Крім того, бодікамери поліцейських не були ввімкнені, попри очевидний конфлікт і потребу в фіксації подій. Вони також не встановили особу четвертого нападника, який був серед присутніх і цілком доступний для ідентифікації. Також вони спілкувалися винятково російською мовою, попри офіційний статус української мови в роботі поліції.
Проте потім співробітники поліції прийняли заяву від самих нападників, які вигадали, нібито жінка «сама впала», перечепившись через собаку. При цьому правоохоронці не дочекались СОГ та не врахували свідчення медиків зі швидкої, а просто поїхали.
Водночас другий екіпаж поліції, який прибув пізніше на повторний виклик, продемонстрував те, як мають діяти правоохоронці у правовій державі. Поліцейський представився, показав посвідчення і дозволив зафіксувати свої дані. Він озвучив права постраждалої згідно з законом, ввімкнув бодікамеру, прийняв заяву і пояснення потерпілої та спілкувався державною мовою.
Наступного дня Анна звернулась до Холодногірського райвідділу поліції. Там їй повідомили про те, що ознаки складу злочину відсутні, тілесні ушкодження «незначні», а для того, щоб довести струс мозку та розтягнення шиї, їй потрібні додаткові докази. При цьому Матеріали спустили на дільничного, що, за словами правозахисників, фактично означає повне закриття справи.
Як повідомила журналістам ІА «ФАКТ» очевидця Інна Серебрякова, ситуація набула ще більш цинічного характеру, коли на місце прибули поліцейські. Поки постраждала намагалася дати свідчення, з подвір’я цих самих нападників вийшла літня жінка з двома неповнолітніми онуками й почала публічно погрожувати та ображати присутніх. Вона викрикувала, що «треба було бити по голові палицею, а не руками». Її вчинок був не лише демонстрацією жорстокості, а свідченням тотальної деградації норм, коли в присутності дітей публічно схвалюється насильство.
Слід зазначити, всі свідки цієї події підтверджували, що такий «патруль» виглядав скоріше як охоронці нападників, а не представники держави.
Журналісти ІА «ФАКТ» поспілкувалися адвокатом, який випадково опинився на місці події. Він заявив, що цю ситуацію не можна розглядати як побутовий конфлікт, як це намагаються подати окремі учасники та поліцейські. За його словами, йдеться про кримінальний злочин, а саме групове хуліганство із застосуванням насильства.
«Це не адміністративне правопорушення, не словесна перепалка й не побутова суперечка, а кримінально карана дія. Коли кілька осіб діють спільно, агресивно, в публічному просторі, застосовуючи фізичну силу до однієї особи, тим більше, коли йдеться про чотирьох чоловіків проти жінки, це однозначно підпадає під кваліфікацію хуліганства, передбаченого статтею 296 Кримінального кодексу України. І така подія має бути негайно зареєстрована як кримінальне провадження», — наголосив юрист.
Він також висловив обурення реакцією поліції, яка, за його словами, демонструє не лише службову недбалість, а й ознаки пособництва.
«Відмова приймати заяву, невилучення доказів, ігнорування свідчень і медичних даних, спроби представити очевидне побиття як “падіння” — це пряме перешкоджання правосуддю, і це має бути окремо розслідувано», — зазначив адвокат.
Він підкреслив, що спуск матеріалів на дільничного без порушення кримінального провадження є стандартною схемою замовчування інцидентів.
«Коли матеріали одразу передають дільничному без відкриття кримінального провадження, це зазвичай означає небажання поліції розслідувати справу як кримінальну. У цій ситуації потрібен жорсткий суспільний контроль і правовий супровід, аби забезпечити притягнення винних до відповідальності», — підсумував адвокат.
Анна Григор’єва у розмові з журналістами розповіла:
«Мене не просто побили, а принизили. І найстрашніше, що правоохоронний орган, який мав би мене захищати, просто зрадив. А я цій державі служу кожен день, допомагаю фронту, рятую тварин, підтримую людей. Проте в їхніх очах — я ніщо.
У мене є наявні докази: свідчення мої та очевидців, фото нападників, наявне відео з реєстратора, медичні довідки про побої та черепно-мозкову травму, але поліція відмовляється виконувати свої обов’язки».
Варто наголосити, що цей випадок є не поодиноким. В Україні волонтери, активісти та просто гідні люди стають жертвами нападників. Але ще гірше те, що поліція не захищає, а прикриває злочинців.
Журналісти ІА «ФАКТ», організація волонтерів та команда правозахисної ініціативи, беруть цю справу під публічний супровід і не дають її «злити».
Постраждала з небайдужими людьми і журналістами вимагають:
- Негайної службової перевірки щодо дій патрульної поліції.
- Відкриття кримінального провадження за кваліфікацією за ст. 296 КК України (хуліганство).
- Гарантій безпеки для постраждалої.
- Публічного реагування МВС та керівництва поліції Харкова.
- Залучення ЗМІ та громадських організацій до контролю за перебігом справи.
Інцидент в Харкові є свідченням деградації правозахисних механізмів, а також зникнення базових гарантій безпеки для цивільного населення. При цьому удар по волонтерці, яка роками працює на благо суспільства, є не лише фізичним актом насильства та небажання окремих працівників поліції захищати права людей, в той час, як інші правоохоронці воюють, евакуюють та рятують людей.
Цей випадок наочно демонструє, наскільки агресивною залишається частина українського суспільства щодо своїх співвітчизників, навіть в умовах війни. Особливе обурення викликає той факт, що насильство було скоєно групою осіб, включно з чоловіками, відносно однієї жінки, яка не становила жодної загрози. Попри очікування, що війна згуртує людей і зробить їх уважнішими до слабших, на практиці виявляється, що вона лише загострила жорстокість, знецінення співчуття й поширила культуру сили як єдиної «аргументації» в побуті.
Справедливість у цій ситуації має значення не лише для однієї постраждалої, але й для оцінки того, в якій державі живуть її громадяни. Відповідальність за цю справу лежить не лише на нападниках, а й на тих, хто свідомо вирішив ігнорувати цю справу. Розголос, увага медіа та правозахисних організацій є наразі майже єдиною силою, яка стримує повне стирання цього інциденту з правового поля. Водночас ігнорування цього випадку з боку правоохоронців лише поглибить кризу довіри до них з боку громадян.
