З початком повномасштабної війни в Україні діти опинилися серед тих, хто постійно зазнає її наслідків. Обстріли, окупація, втеча з дому, втрата родичів, перебування в укриттях, стрес і вимушене переміщення — усе це створює ситуації, які завдають шкоди як фізичному, так і психологічному стану дитини. Законодавство поступово реагує на цю реальність, фіксуючи можливість юридично визнати дитину постраждалою внаслідок війни. У травні 2025 року Верховна Рада ухвалила зміни до статті 30-1 Закону «Про охорону дитинства», згідно з якими підстави для отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій, сформульовано чіткіше.
Що передбачають зміни до закону
Зміни до статті 30-1 Закону «Про охорону дитинства» змінюють механізм надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту. Вдосконалення полягає в тому, що тепер цей статус можуть отримати не лише діти з фізичними травмами, а й ті, хто зазнав інших форм впливу війни: стали свідками насильства, втратили житло або були змушені залишити місце проживання.
Крім того, закон усуває попередню дискримінаційну практику, яка обмежувала визнання таких випадків. Внаслідок цього розширюється коло дітей, що можуть претендувати на відповідний статус. Закон також визначає органи, які можуть надавати цей статус, і врегульовує механізм подання заяви.
Що означає статус дитини, яка постраждала внаслідок війни
Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, засвідчує, що дитина стала об’єктом травмувального досвіду, пов’язаного безпосередньо з воєнною ситуацією. Йдеться про офіційне визнання фактів, які можуть включати:
-
фізичне або сексуальне насильство;
-
викрадення чи незаконне переміщення за межі України;
-
утримання в полоні або обмеження свободи;
-
психологічне насильство;
-
інші дії або обставини, що виникли внаслідок бойових дій.
Наявність цього статусу відкриває доступ до певного переліку соціальних гарантій — зокрема, безоплатного харчування в освітніх закладах, оздоровлення, психологічної підтримки. Він також може бути підставою для подальшого отримання допомоги з боку держави або міжнародних організацій.
Хто має право звернутися за отриманням статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій
Заяву на отримання статусу можуть подати:
-
один із законних представників дитини (батьки, опікуни, усиновлювачі);
-
сама дитина, якщо їй виповнилося 14 років;
-
інші родичі;
-
представники органу опіки та піклування;
-
інші особи, які за законом мають таке право.
Разом із заявою подають копії документів, що посвідчують особу дитини та заявника, документи про родинні зв’язки (якщо заявник — не сама дитина), згоду на обробку персональних даних, а також будь-які матеріали, що можуть підтвердити факт травмування. Це можуть бути довідки з медичних або соціальних служб, психологів, показання свідків або інформація від освітніх закладів.
Де розглядають заяву
Надати статус має право орган опіки та піклування. Місце звернення може бути різним:
-
місце реєстрації або декларованого проживання дитини (включно з адресою як внутрішньо переміщеної особи);
-
місце фактичного перебування дитини на момент звернення, якщо її зареєстрована адреса — в зоні бойових дій або на тимчасово окупованій території;
-
місце, де дитину виявили органи виконавчої влади або місцевого самоврядування, наприклад під час евакуації.
Це дозволяє подавати заяву навіть у випадках, коли дитина не має стабільної реєстрації або її житло зруйноване чи недоступне.
Справа депортованих дітей
Окрему увагу приділено дітям, які були примусово вивезені до Російської Федерації або утримувалися там без згоди батьків. При Міністерстві юстиції діє міжвідомча комісія, яка розглядає подібні випадки. До її компетенції входить фіксація фактів депортації, а також правова підтримка повернення таких дітей. Цей напрямок роботи передбачає збір доказів, співпрацю з міжнародними партнерами та реагування на запити від родичів.
Офіційне надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок війни, — це механізм, що дозволяє зафіксувати порушення прав дитини у зв’язку з війною. Він не вирішує автоматично всі проблеми, але створює підставу для подальшої підтримки. Закон деталізує процедуру, визначає відповідальні органи та коло осіб, які можуть звертатися. Це дозволяє не лише встановити факти, а й розпочати процес допомоги — у межах тих можливостей, які зараз існують.
