“Інквізиція за бюджетні кошти”, яка вбиває державну службу: Максим Бужанський описав наслідки закону про політично значущих осіб

Питання щодо статусу політично значущих осіб знову опинилася в центрі публічної дискусії, оскільки стосується не лише правил фінансового моніторингу, а й того, як держава визначає межі контролю над людьми, які працювали у владі. Проблема полягає в тому, чи може посилена увага до колишніх посадовців залишатися безстроковою, якщо людина вже залишила посаду, або ж такий контроль повинен мати чіткі часові межі, після яких громадянин повертається до звичайного правового режиму.

Народний депутат Максим Бужанський розглядає це питання як проблему, яка стосується здатності державної служби залишатися привабливою для професійних людей, котрі не готові отримати довічні обмеження після кількох років роботи на посаді.

На думку народного депутата, ситуація навколо нового закону давно вийшла за межі розумного балансу між контролем і здоровим глуздом. Юристи, банкіри й держслужбовці можуть говорити про механізми, строки й процедури, проте Бужанський описує проблему значно жорсткіше, вважаючи, що довічний статус політично значущої особи перетворює колишнього чиновника на людину, яка роками залишається під підозрою без вироку, без нових обставин і без зрозумілої точки завершення цього контролю.

У центрі його критики опинився підхід, за якого особа, котра певний час працювала на державній посаді, після звільнення не повертається до статусу звичайного громадянина, а продовжує жити в режимі посиленого фінансового нагляду.

«Те, що ми спостерігаємо навколо статусу ПЕП, — це вже не боротьба з корупцією. Це якийсь дивний релігійний культ, де замість ікон — довідки з фінмоніторингу, а замість здорового глузду — бажання перетворити будь-якого державного службовця на довічного ізгоя”, – наголосив Бужанський.

Він пояснює наслідки такого механізму через звичайну життєву ситуацію, в якій колишній посадовець через багато років після звільнення залишається об’єктом банківських перевірок. У його описі людина могла проробити заступником міністра, давно піти з посади, забути про кабінет і службовий статус, однак банк однаково продовжує прискіпливо перевіряти її фінансові дії. Причому під таку увагу потрапляє вже не лише сам колишній чиновник, а й його родина, близькі та партнери.

“Що таке “довічний ПЕП”? Це коли ти, умовно, три роки відпахав заступником міністра, пішов у відставку, минуло десять років, ти вже забув, де той кабінет, але банк продовжує вивертати твої кишені щоразу, коли ти хочеш купити дитині велосипед. Твоя дружина, твої батьки, твої партнери — всі стають об’єктами полювання”, – зазначає нардеп.

Цю систему він подає як таку, що не розрізняє ризики, обставини й часову дистанцію, через що контроль із тимчасового інструменту перетворюється на фактично безстроковий режим недовіри. Бужанський підкреслює, що людина, яка завершила роботу на посаді, відбула період підвищеної уваги й не має жодних претензій з боку правоохоронних органів, повинна повернути собі звичайний правовий статус.

Крім того, Бужанський схвально згадує ініціативу, яка передбачала скасування довічного статусу політично значущої особи:

“Нещодавно з’явилася ініціатива про скасування довічного статусу ПЕП. Ідея проста як двері: якщо ти пішов з посади, відпрацював свій термін контролю (скажімо, три роки) і до тебе немає питань у правоохоронців — ти стаєш звичайним громадянином. Звичайним. Людиною, якій банк не виносить мозок за купівлю кавоварки.

Це розумно? Безумовно. Це європейська практика, про яку так люблять кричати наші “активісти”, поки вона не починає суперечити їхньому бажанню когось розп’ясти.

Але тут виходять деякі мої колеги. Люди, які, здається, живуть у вигаданому світі, де державна служба — це не робота на країну, а форма добровільного ув’язнення. Вони кажуть: “Ні, нехай страждають до смерті! Нехай їхні діти, онуки та троюрідні племінники пояснюють кожну копійку до кінця віку”.

Максим Бужанський переконаний, що за таких правил нормальна професійна людина дедалі рідше погоджуватиметься працювати в державному секторі, якщо розумітиме, що навіть після звільнення залишиться під довічним фінансовим наглядом разом зі своїм найближчим оточенням.

У підсумку Бужанський будує свою позицію довкола того, що антикорупційний контроль має межі, логіку і зрозумілий строк дії, інакше він починає руйнувати середовище, в якому держава шукає управлінців.

“Ви вбиваєте державну службу. Своїми руками. Прямо зараз. Давайте змоделюємо ситуацію. Є адекватна, професійна людина. Фахівець з гарною освітою, який може прийти в міністерство чи держслужбу і реально щось змінити. Він дивиться на цей “цирк з конями” і ставить собі одне питання:

“Навіщо мені це потрібно? Щоб я три роки попрацював на державу за середню зарплату, а потім до кінця життя не міг відкрити рахунок у банку чи взяти кредит на авто без принизливих допитів? Щоб моя дружина, діти, партнери — були під мікроскопом фінмоніторингу через десять років після моєї відставки?”

Відповідь очевидна: він не прийде. На держслужбу підуть або святі (яких мало), або фанатики (які небезпечні), або ті, кому взагалі нічого втрачати. Ми отримуємо від’ємний відбір у промислових масштабах.

Колеги, ви хочете професійну державу? Чи ви хочете територію, де керують випадкові люди, бо професіонали просто гребують підставляти під удар свої сім’ї?

Довічний ПЕП — це не про прозорість. Це про тавро. Це про “цивільну смерть”. І якщо ми не повернемося до здорового глузду, то скоро в кабінетах на Грушевського та Банковій залишаться тільки стільці. Бо розумні люди виберуть приватний сектор, де їх поважають, а не підозрюють у всьому просто за фактом наявності посвідчення.

Розум переможе, чи ми й далі будемо грати в “інквізицію” за бюджетні кошти? Питання риторичне”, – резюмує Максим Бужанський.